хочу сюди!
-
-
36 років, телець, познайомиться з хлопцем у віці 30-40 років
Замітки з міткою «пцу»
Митрополит Епіфаній: Звернення Предстоятеля ПЦУ до українського суспільства
Ісусу Христу, дорогі брати і сестри! Добрий вечір! Сьогодні він справді добрий! Я зворушений, що стільки людей відгукнулися і прийшли сюди, на нашу зустріч, щоб ми всі разом могли поговорити про нашу Церкву, про її майбутнє, про Україну. Про речі, до яких спонукає нас християнська любов і служіння ближнім.
Всі ми у цій залі – різні. Бо кожна людина створена Богом як унікальна особистість. Саме тому ми можемо відрізнятися у поглядах і переконаннях, у смаках, у своїх зацікавленнях, у ставленні до політики та у багатьох інших речах. Бог наділив нас різними талантами, які ми застосовуємо у різних сферах. Але разом з тим всі ми, як діти Божі – єдине ціле, ми брати і сестри між собою, ми – єдина людська родина. Також усіх нас, незалежно від місця народження чи того, живемо ми тут або за тисячі кілометрів звідси, єднає любов до України, небайдужість до її сьогодення і майбутнього.
В історії, з якої ми всі виходимо, все було, як було. Там були сторінки страждань і перемог, страшних випробувань і мучеництва, розділень і протистояння, але також єднання і поступу, славних звершень і героїзму. Там були сумні і радісні моменти. І навіть якщо би нам хотілося, ми не можемо змінити те, що вже сталося. Але ми маємо вплив на те, яким шляхом підемо далі. І я хочу сказати, що ми будуємо Церкву, яка приймає людей такими, якими вони є, щоби дати кожному можливість і засоби бути кращими. Церкву, яка не ставить перешкод на шляху до Бога, а запрошує всіх переступити поріг храму. Церкву, яка будується на любові.
Православна Церква України – відкрита для всіх. І це, як кажуть молоді люди, наша головна «точка відмінності», point of difference.
Церква має і хоче бути там, де в ній є потреба. В центрі заможного Києва і в бідній околиці маленького містечка. На шумній вулиці мегаполіса і у малій сільській громаді. На Донбасі і Галичині, над Дніпром і у Криму, на Закарпатті і на Одещині, де я народився, та на Буковині, де зростав. Серед багатих і бідних. Серед тих, хто набирає номер телефону натискаючи кнопки, водячи пальцем по гладкому екрану чи навіть крутячи диск. Всюди, де є віра і всюди, де є люди, які ототожнюють себе з Православною Церквою України.
Сьогодні ми у ситуації, коли соціологічні опитування говорять про приналежність до Помісної Церкви більшої кількості людей, ніж існує наших парафій, до яких вони можуть прийти. Більшість бар’єрів – це штучні перепони. Вони створені, щоб провокувати конфлікти, щоб розділяти людей. Ми бачимо як майстерно розставляють ці пастки.
У своєму служінні ми не можемо відповідати силою на силу, ненавистю на ненависть. Наш шлях – це шлях не причинення кривди, це шлях прощення і побудови довіри. Це довгий шлях, який для цілої Помісної Церкви може тривати довше за життя кожного із нас, але це той шлях, який нам вказав Господь Ісус Христос і на який Він нас благословив.
Рік тому ми відновили єдність та продовжили свій поступ. Це шлях, розпочатий саме на цих Дніпровських пагорбах, де ми зараз є з Вами, святим Володимиром Великим більше тисячі років тому. Шлях, який переривався, але не припинявся.
Мене було соборно обрано першим Предстоятелем всеправославно проголошеної, визнаної автокефальної Православної Церкви України, але до мене на цій кафедрі було понад сто Київських ієрархів. Рік тому наша Православна Церква посіла своє місце у Диптиху, як автокефальна, а отже сама несе відповідальність за своє служіння і за свої рішення. Ці рішення за своїм впливом і наслідками виходять далеко за межі храмів. В Україні Церква є частиною центральної опори суспільства. Автокефальна Українська Церква ніколи не була загрозою для українського суспільства, але Церкву, яка втрачала свою києвоцентричність, українську ідентичність, перетворювали на інструмент в руках імперської держави.
Україна мусить захищати себе від агресії. Сотні капеланів з Православної Церкви України служать серед українських військових, які захищають Україну. Наші священики там, де є біль, де є виклик, там, де є потреба у благодійності чи милосерді. Вони розділяють з суспільством його тривожні і радісні миті. Вони мають бути включеними в життя людей і розуміти його у всій багатоманітності.
Як створити щасливу і міцну сім’ю, знайти своє покликання і збудувати кар’єру, дати раду ОСББ, як чинити з ринком землі, вести сімейний бюджет, сплачувати податки, служити у армії, готуватись до ЗНО, їхати на заробітки і повертатися додому? Це все питання, які турбують українців. Церква не може і не має підміняти їхні рішення і не може бути експертом у кожному з питань. Але Церква може і повинна бути поруч. Як порадник, як друг, як наставник і пастир.
Наше завдання – духовно виховати людину, через Таїнства очистити людську душу, допомогти у власному житті втілювати Закон Божий. Щоби не через страх, за наказом чи примусово, але в силу набутого духовного досвіду та осягнутих знань людина і суспільство знаходили вірні відповіді на питання, які хвилюють.
В історії України важко знайти інституцію, яка була б прихильнішою до українського народу, ніж автокефальна Українська Церква. І як любляча мати, вона відкриває свої обійми для всіх своїх дітей.
Втім, Церква актуальна не тільки в розрізі традиції. Відкрита Церква була і може бути центром зустрічі географій, часів і світів. Православна Церква України – це можливість взаємодіяти зі співбратами з інших Православних Церков, адже ми – місцева частина Єдиної Христової Церкви. Слово «євхаристія» перекладається з грецької як «подяка», визначає принципи спільного служіння, спілкування між Церквами у єдності віри й таїнств.
Ми сьогодні виказуємо нашу вдячність найперше Матері-Церкві Константинопольській, другому за честю Олександрійському Патріархату, Церкві Еллади, монастирям гори Афон за це єднання та підтримку. Віряни ПЦУ цього року здійснювали численні паломницькі поїздки.
Це – відновлення зв’язків, які у часи святих князів Володимира Великого та Ярослава Мудрого відкрили нашим предкам скарби духовної і матеріальної культури греко-римського світу. Зв’язків, які продовжилися через братські школи, через Академії, засновані святими князем Костянтином Острозьким та митрополитом Петром Могилою.
Церква була основним носієм міжнародних зв’язків задовго до появи слова «глобалізація». Сьогодні, визнання ПЦУ – це процес, який однаково плідно тривав минулого року, до та після політичних виборів, і який продовжується далі. Бо це духовний, а не політичний процес, хоч він має для України також і політичний вимір, стверджуючи її ідентичність та суб’єктність.
Це тільки початок. Минулої осені я їздив до Сполучених Штатів Америки, де отримав премію патріарха Афінагора з прав людини. Медійний, фаховий та політичний інтерес, з яким зустрічали Православну Церкву України в США означає розуміння важливості ролі нашої Церкви в житті українців, а отже і для майбутнього України та Європи.
І у Вашингтоні, і кілька днів тому в Києві, ми зустрічалися з Державним секретарем США Майком Помпео, говорили про права тих, хто опинився під гнітом окупації в Криму і на Донбасі, права всіх людей, не лише тих, хто ходив би до наших храмів. Це ще одні відкриті двері Церкви, в тому числі для складних процесів творення миру, звільнення з чужинницького полону в’язнів й полонених, деокупації та реінтеграції.
Православна Церква України – це Церква, яка проходить всі випробування разом з своїм народом, Церква, яка в момент, коли наша країна потрапила в біду, має бути і є з народом. І високий рівень довіри до Церкви також означає високий рівень відповідальності. Церква розділяє мрію кожного українця та попередніх поколінь – побачити Україну як місце гідного і щасливого життя для кожного.
Але дорога до цієї мрії лежить через щоденну працю, через, як казав Вінстон Черчілль «кров, праця, сльози та піт». Бо хоча він це говорив про війну із зовнішнім ворогом 80 років тому, для Церкви таке бачення завжди є актуальним, адже наша боротьба зі злом у самих собі та у навколишньому світі – щоденне завдання.
І Церква має ставити питання, як те, що в наших душах, впливає на те, як працюють наші руки чи голови. Наскільки ми чесні та сумлінні? Наскільки продуктивні? Чи ми можемо краще? Чи ми спроможні до більшого? Чи ми можемо досягати висот не в режимі героїчних зусиль, а спланованих щоденною працею? Церква має вплив на те, як формується культура поведінки в усіх сферах життя і має бути активнішою у цій царині.
Після багатьох десятиліть і навіть століть зневіри, мародерств, незахищених прав, маємо почати вчитися вкладати зусилля в довшу перспективу, бути стратегічнішими, робити свою роботу якісніше, дбати про кінцевий результат. Наші двері відкриті, в тому числі для непростої розмови про нас самих. Про те як вийти з інерції страждання, призвичаєності до болю, тяглої травми, очікування зради.
Одна з найскладніших розмов з тих, що є, і які чекають на нас попереду – це розмова про цінності сім’ї та родини. Я чую багато закликів до захисту сімейних цінностей і вони резонують в моєму серці. Водночас, маємо розуміти, що цінності не створюються директивно і не захищаються лише нормативно. Вони виховуються і вони переживаються як досвід. Якщо людина зазнавала наруги в сім’ї, то складно буде говорити їй лише про зміцнення сім’ї як найбільшої цінності.
Ми маємо зрозуміти, як захистити любов і гідність у сім’ї. Як не зневажити таїнство шлюбу, як допомогти сім’ям зміцнити фундамент їхньої безпеки. Демографи кажуть, що криза низької народжуваності та високої смертності в Україні стає викликом міцності для самої української держави. Нас більше не 52 мільйони. І хоч ми не можемо сказати точного числа, ми маємо перервати імперську російську і радянську спадщину ставлення до людського життя як до витратного ресурсу.
Кожне життя є даром Божим і його поява та зростання у мирі й благодаті можливе тоді, коли є любов. Міцна сім’я – це також повага людей одне до одного, це постійне думання про благо іншого, це емоційне здоров’я, це добра фізична форма, це відсутність залежностей і зловживань. Говорити про сім’ю можна і треба, розібравшись в контексті сучасного суспільства. Тоді стане зрозуміло, де міграція є справді трудовою, а де спробою втечі від самого себе. Як зробити так, щоб діти не росли без опіки батьків? Як зробити так, щоб батьки не боялись появи дітей? Не боялись втратити себе у турботах. Не боялись втрати якості життя. Не боялись відповідальності і не тільки в сімейних справах.
Церква відкрита для розмови та обміну думками, маючи свій голос і свою позицію.
Мрії багатьох українців про швидкий достаток часто є реакцією на страх бідності. За останні десятиліття мільйони українців безперечно покращили свої побутові умови, хоча за багатьма показниками ми ще далеко позаду від найбільш розвинених країн світу. Комунальні квартири, відсутність і недосяжність елементарних побутових речей, рівність у злиднях, в яких ще 2-3 покоління тому жили мільйони українців, відходять в минуле так само як прання руками чи відсутність доступу до радіо, телебачення чи телефона. Більшість українців мають одяг чи взуття, про які могли б тільки мріяти попередні покоління, харчуються продуктами, про які не знали їхні предки.
Соціологам українці кажуть, що стають заможнішими, але далі оцінюють свій стан як соціально вразливий. Ми маємо почати говорити про те, як навчитись визнавати зміни, які стаються всередині і довкола нас самих. Як перестати бездумно накопичувати. Як не ставати залежними від атрибутів статусності. Як бути самодостатнішими і вміти отримувати радість від простих речей. Як не зневажувати любов через яскраві упаковки.
Наша Церква відкрита до діалогу з пораненими душами, до того, щоби з допомогою Божою кожна людина змогла віднайти себе, плекати найкраще та боротися проти гіршого.
Іншим боком вразливості є спроба захистити себе через статус. І прагнення будь-що досягти влади – часто є реакцією на вразливість. Тоді влада сприймається не так, як про неї навчає Господь, тобто стає пануванням, а не служінням. І йдеться не про поодиноких людей, а про узагальнений виклик, що впливає на весь комплекс відносин держави і громадянина. Влада як панування, деспотизм замість лідерства не мають перспективи іншої реакції народу, ніж революційний опір, Майдан. А суспільство сьогодні в тому стані, коли воно не може собі дозволити без фатальних наслідків проходити через нові потрясіння, нові жертви, нові силові протистояння – навіть з благими намірами.
Це означає, що час переосмислити лідерство як служіння, як свій внесок у спільну справу. Як полегшити служіння тим, хто прагне служити? Як захистити лідерство, не зневаживши тих, хто не може чи не хоче бути лідером? Як вчасно виявляти сваволю і не дозволяти їй ставати загрозою? Церква відкрита до діалогу і до пошуку кращих відповідей.
Це – частина тих викликів, які ми маємо перед собою. Але за ними будуть наступні. Що стане з кліматом і природою? Як не марнувати енергію? Як навчитись не шкодити довкіллю? Як берегти ресурси? Тобто як виконати наш обов’язок, даний Творцем, піклуватися про природу, користуючись з її багатств, а не зажерливо нищити її. Як думати про сталість, дивитись вперед на роки і прораховувати свої кроки? Це часті тривоги молодих людей, які остерігаються, що саме їм доведеться мати справу з наслідками рішень попередніх поколінь.
Україна з її мальовничими чотирма порами року, родючими землями, чистою водою, лісами і степами – це райський куток у порівнянні з багатьма країнами світу. Як не занапастити це все, не втратити родючість, красу і розмаїття? Як не втратити свою землю, але дати землі родити? Як жити в новому укладі меншим громадам, які будуть більш урбанізованими у способі життя і дозвіллі?
Церква не є експертом з екології чи економіки. І не прагне ним стати. Але Церква бачить важливість цих тем, їх моральний вимір, який є у сфері її відповідальності, а тому відкрита, щоби бути місцем зустрічі для експертів, підприємців, фермерів чи мешканців громад, які шукають відповідей.
Ці та інші проблеми турбують будь-кого, хто замислюється над тим, як вони впливають на наше життя.
Яка роль Церкви у вирішенні цих питань?
Спроби політизації, інструменталізації Церкви для вирішення якихось одноденних завдань, намагання лише користатися з авторитету й можливостей Церкви, але не слухати і не чути її вчення – звужують релігійне життя до сфери приватного і насправді залишають суспільство сам-на-сам із загрозами.
Нам потрібна інша Церква, Церква, яка відіграє важливу, унікальну роль в житті суспільства, водночас, залишаючись в рамках духовної, а не політичної сили, ширшої за ідеологічні рамки, не обмеженої логікою політичної боротьби чи бізнес-інтересів. Це Церква з активним життям парафій, які є водночас і базовою ланкою, і публічним обличчям церковного життя.
Це Церква, яка є місцем щирої молитви. Це Церква з монастирями, з сучасними православними навчальними закладами і фундаціями, які зміцнюють Церкву та допомагають їй бути частиною суспільного діалогу. Це Церква, в якій відбуваються чесні і відверті розмови. Це Церква, яка розбудовує себе і світ довкола себе. Це Помісна Церква, яка любить і вчить любити свій край. Це Церква, яка проповідує любов і словами, і самим життям.
Це Церква, яка має голос і він кличе: «Будьте милосердні, як і Отець ваш милосердний» (Лк. 6:36), «будьте досконалі, як Отець ваш Небесний досконалий» (Мф. 5:48). Лише власними зусиллями не здатні ми досягти цього, але, як сказано у Писанні, «неможливе для людей – можливе для Бога» (Лк. 18:27).
Йому слава на віки віків!
Блаженнійший Митрополит Київський і всієї України Епіфаній
4
1031-річчю хрещення Руси-України
- 28.07.19, 15:28
- Ми любимо тебе, Україно!
ЗА ТЕМОЮ
>У Києві завершилася перша хресна хода Православної церкви України, присвячена 1031-річчю хрещення Руси-України. у хресній ході взяли участь понад 50 архієреїв та близько 1500 священників. Предстоятель також зазначив, що всього у заході взяло участь близько 20 тисяч осіб. Про це митроболит Епіфаній розповів на брифінгу для журналістів, повідомляє кореспондент "5 каналу" Леся Головата.
Багатотисячна колона на чолі з митрополитом Київським і всієї України Епіфанієм пройшла від Софії Київської до пам'ятника святому рівноапостольному князю Володимиру після завершення Божественної літургії. На Володимирській гірці пройшов молебень. У заході взяв участь і п'ятий Президент України Петро Порошенко.
Журналіст розповіла, що урочистості пройшли спокійно і без порушень. Такі дані оприлюднили у столичній поліції. У посиленому режимі працювали правоохоронці. До роботи залучили додаткові підрозділи. За порядком пильнували також кінологи із собаками. Працювали вибухотехніки.
Після хресної ходи має розпочатися проща вірян до чудотворних святинь – частинки Древа Хреста Господнього та мощей святого апостола Андрія Первозваного – у Свято-Михайлівському Золотоверхому соборі.
Як повідомляв 5.UA, 27-28 липня в Україні відбуваються урочистості з нагоди 1031-річчя хрещення Київської Руси-України.
3
Заперечувати Томос-ставити під сумнів автокефалію 10 з 15 церков
- 06.04.21, 22:48
В першій частині для тих, хто цікавиться. У другій - всіх. Інтерв'ю із речником Православної Церкви арх. Євстратієм Зорею.
- Те, що владика Еммануїл зараз отримав іншу кафедру, означає, що у нас буде інший комунікатор зі Вселенським патріархатом?
- Я зрозуміла, що досвід грецького кліру у вирішенні питання української автокефалії робить їх мало не «спецназом» у Вселенській патріархії. Це накладає на нашу церкву особливу відповідальність. Але, чи не викликає побоювань у Його Всесвятості активність Москви щодо намагань скликати чергову нараду, знову «поговорити» про українське питання. Чи це просто пропагандистський шум Москви, чи не буде цих усіх подій?
- У Росії в фундаменталістів є кілька теорій змов, що, мовляв, через вакцину вживляється чип, вживляється ДНК біса, вакцина зроблена на абортивному матеріалі... Як ми ставимося до вакцінації?
- Чи не треба нам зробити пропаганду масок та дезінфекції якоюсь частиною пастирської бесіди, навіть публічної проповіді?
- Що ми можемо протиставити цим хресним ходам, які вони роблять, тим публічним зверненням, де вони підключають буквально стареньких жінок ходити вулицями Києва, щоб не визнавати Православну церкву України?
Читати далі за посиланням:
https://www.ukrinform.ua/rubric-society/3221729-evstratij-zora-ierarh-pravoslavnoi-cerkvi-ukraini.html?fbclid=IwAR1rZMTouzIWC43540uR9gEWYDlnmommKFtnGoi-yVOywoBsj2LkdcoD6fY
Читати далі за посиланням:
https://www.ukrinform.ua/rubric-society/3221729-evstratij-zora-ierarh-pravoslavnoi-cerkvi-ukraini.html?fbclid=IwAR1rZMTouzIWC43540uR9gEWYDlnmommKFtnGoi-yVOywoBsj2LkdcoD6fY
2
На Тернопільщині першою ставропігією стала громада Почапинців
- 24.03.23, 13:42
Цій релігійній громаді було гидко перебувати під канонічним підпорядкуванням зрадника УкраїниДнями в релігійному середовищі України сталася визначна, що не буде перебільшенням, подія: на Тернопільщині перша і єдина релігійна громада, яка отримала особливий статус – ставропігії. Як правило, такий статус присвоюється деяким православним монастирям, лаврам, братствам та соборам.
Згідно з офіційним повідомленням релігійної громади парафії святих Жон-Мироносиць УАПЦ ТЄ, Українська Православна Церква (Православна Церква України) прийняла релігійну громаду парафії Святих Жон-Мироносиць села Почапинці, Тернопільської області, як ставропігійну в безпосереднє канонічне підпорядкування Предстоятелю УПЦ/ПЦУ Блаженнішому Митрополиту Київському і всієї України Епіфанію Думенко. Рішення було ухвалено на основі прохання парафіяльних зборів та згоди архієпископа Тернопільського і Бучацького Тихона Петранюка.
Тут слід зауважити, що рівно два роки тому, а саме 10 березня 2021року, щодо парафії села Почапинці чинився шалений тиск – Почапинську релігійну громаду парафії святих Жон-Мироносиць усілякими провокаціями схиляли до канонічного підпорядкування архієпископа Тернопільського і Бучацького Тихона Петранюка. Чого категорично не бажали парафіяни села Почапинці. Тому «згоду» Тихона Петранюка можна вважати, як жест поваги до нього з боку митрополита Епіфанія.
https://youtu.be/TRBz6a5kzCQ?t=212
Як бачимо з цього відео, ставлення до зрадника Петранюка Тараса Івановича у парафіян було і є категорично протилежне…
Дуже дохідливо висловилась щодо провокацій посланців Тихона Петранюка голова Фонду пам’яті Блаженнішого Митрополита МЕФОДІЯ Наталія Шевчук. У коментарі до відео 2 роки тому вона написала: «Керуючий Тернопільсько-Бучацькою єпархією ПЦУ (УПЦ) архієпископ ТИХОН (в миру – ПЕТРАНЮК ТАРАС ІВАНОВИЧ), якого було взято на поруки УАПЦ після заборони в УПЦ КП. Донести до відома вірян ПЦУ особливості ганебної біографії Петранюка мене змусила конфліктна ситуація, яка трапилась у с. Почапинці Тернопільської області, в храмі православної громади Жон-Мироносиць, де забороною у священнослужінні Романа Будзинського архієпископ Тихон (Петранюк) відреагував на відмову вірян увійти до складу Тернопільсько-Бучацької єпархії ПЦУ, що припинили поминання його імені під час богослужіння. Віряни категорично відкидали можливість підпорядкування архієрею-злочинцю, та посланці, які прибули від архієпископа Тихона (Петранюка), щоб вручити заборону отцю-настоятелю, зухвало та переконливо стверджували, що ці чутки є провокацією, неправдою, диверсією проти ПЦУ, що громаду ввели в оману і якщо віряни не ознайомлені з матеріалами кримінального провадження, яке взагалі під питанням, чи було, то як можна зводити наклеп і проявляти непослух правлячому архієрею?»
Про злочини, які вчиняла особа в рясі, котра іменується як архієпископ Тихон, лише «Наша версія» розмістила на своєму сайті з десяток разів. Ось лише деякі з них:
https://n-v.com.ua/tyhon-petranyuk-aferyst-vid-boga-chastyna-2/
https://n-v.com.ua/tyhon-petranyuk-aferyst-vid-boga/
https://n-v.com.ua/vidkrytyj-lyst-do-prezydenta-ukrayiny/
https://n-v.com.ua/u-bendera-v-ryasi-trapyvsya-zashkvar/
https://n-v.com.ua/pravoslavni-barony-ukrayiny-braty-petranyuky/
На превеликий жаль і біду для ПЦУ/УПЦ, щодо діянь кримінального злочинця і зрадника Тихона Петранюка страусину позицію довго займав владика Епіфаній. Він, напевне, як і ексочільник СБУ і прихожанин УПЦ МП Іван Баканов, вважав «не на часі» серйозно братися за зрадників на кшталт Тараса Петранюка, Паші Мерседеса і єже з ними.
Можливо, ми перебільшуємо рішучість Митрополита Епіфанія і його преосвященство й досі остерігається чіпати цього архієпископа. Але слід визнати, що має місце крок владики Епіфанія стосовно фактичного недопущення до канонічного підпорядкування Тихону парафії села Почапинці. Але якщо гіпотетично допустити, що під час такого жорстокого загарбницького нападу і щоденного знищення українців і їхніх церков з боку тих, кому присягав вірно служити Тихон Петранюк, ряд інших парафій заявлять про вихід з підпорядкування Тернопільсько-Бучацькій єпархії ПЦУ? Як тоді бути, владико Епіфаніє?
Раптом і в інших приходах, як у вірян села Почапинці, під час богослужіння, коли треба буде поминати ім’я Тихона, постане перед очима ось ця клятвена розписка іуди Тараса Ферзя-Петранюка? І люди задумаються, а й справді, чому ми маємо з великою повагою поминати священика, який, рятуючись від покарання за кримінальний злочин, пішов на ще більший злочин і став зрадником?
Але найліпше було б, коли з цього приводу задумались члени Священного синоду Православної Церкви України і особисто Митрополит Епіфаній, коли згадують ім’я архієпископа Тихона!
Пофантазувати – це ж не гріх, врешті-решт. А нині ми розділяємо смиренну радість парафіян і отця-настоятеля Романа Будзинського, що відтепер релігійна громада парафії святих Жон-Мироносиць с. Почапинці Тернопільського району, Тернопільської області є ставропігією і підпорядковується безпосередньо Предстоятелю УПЦ/ПЦУ Блаженнійшому Митрополиту Київському і всієї України Епіфанію Думенко.
Ця громада у відповідності до Розпорядження Митрополита Епіфанія буде зареєстрована як ставропігійна. Тож з цієї нагоди вітаємо усіх вірян села Почапенці і особисто отця Романа!
Довідка пресслужби Фонду пам’яті Блаженнішого Митрополита Мефодія
Статус ставропігії дає релігійній громаді більшу автономію та незалежність від духовного підпорядкування, дозволяє здійснювати більш широкий спектр релігійних та соціальних ініціатив, а також забезпечує більшу самодостатність у фінансових питаннях. Ця подія є важливим кроком у розвитку релігійної свободи та різноманітності в Україні, а також підтвердженням принципу незалежності релігійних громад від зовнішнього впливу.
Багато хто запитує, чим статус ставропігії відрізняється від звичайної традиції підпорядкуванню правлячому архієрею? Фактично, отримання ставропігійного підпорядкування означає, що віднедавна на Тернопільщині діятиме, як казали в старі часи, «подвор’є» Предстоятеля, тобто глави УПЦ/ПЦУ, і громада та настоятель підпорядковуються волі виключно Митрополита Епіфанія, Місцеві архієреї, котрі діють на Тернопільщині, як то Митрополит Нестор Писик, архієпископ Тихон Петранюк, єпископ Павло Кравчук, не мають жодного права втручатись у життєдіяльність парафії святих Жон-Мироносиць с. Почапинці, бо це відтепер канонічна територія Предстоятеля автокефальної УПЦ/ПЦУ Митрополита Київського і всієї України Епіфанія.
Вячеслав Ковтун, головний редактор газети «Наша версія»
2
В річницю інтронізації Предстоятель звершив молебень у Соборі святої Софії Київської та провів пресконференцію
3 лютого 2020 року, в першу річницю інтронізації, Блаженнійший Митрополит Київський і всієї України Епіфаній звершив молебень у тисячолітній святині Православної Церкви – Соборі святої Софії Київської.
Предстоятелю помісної Української Православної Церкви співслужили архієреї і духовенство зі всієї України, а також представники Вселенської Патріархії, Олександрійського Патріархату, Елладської Православної Церкви та монастирів Святої Гори Афон.
Від повноти Православної Церкви України вітання на адресу Предстоятеля висловив митрополит Львівський Макарій.
Його Блаженство подякував за привітання та звернувся до присутніх зі словом.
«Сьогодні тут, в цьому прекрасному історичному древньому храмі, митрополичому осідку, ми дякуємо Богові за всі ті благодіяння, яких він нас сподобив протягом минулого року. Всі наші новітні події, які лягли в основу створення єдиної Церкви, пов’язані саме з цим визначним історичним місцем – Собором Святої Софії Премудрості Божої. Бо завдяки Об’єднавчому Собору, який відбувся саме в цих історичних стінах, 15-го грудня 2018 року відкрився шлях до отримання Томосу, в якому чітко прописано, що ми з цього часу посідаємо належне 15 місце в Диптиху серед інших помісних Православних Церков» – сказав блаженнійший владика.
«Бог спитає у кожного із нас, що ти міг зробити і не зробив. Не спитає того, чого ми не могли зробити чи втілити у нашому житті, отож робімо все від нас залежне. Сьогодні я ще раз висловлюю щиру подяку всім вам: нашим архієреям вже визнаної помісної Православної Церкви України і всім гостям, які вшанували нас. Вчора ми спільно звершили Божественну літургію у нашому кафедральному Михайлівському Золотоверхому Монастирі. Ми об’єдналися навколо єдиної чаші, бо ми прагнемо, щоб надалі всі православні українці гуртувалися в Церкві навколо Христа і навколо єдиної Пресвятої Євхаристії. Також висловлюю нашу подяку і духовенству, яке наполегливо трудиться на своєму місці і всім вірним нашої помісної Української Православної Церкви. Всі ті сили зла, які збираються і прагнуть нашого розділення та прагнуть нашого знищення, зазнають поразки. Тому нехай Боже благословення і надалі завжди перебуває між нами», – підсумував Предстоятель.
Після молебню Митрополит Епіфаній поспілкувався з представниками українських та міжнародних ЗМІ.
1
Создание Порошенко независимой церкви - вопрос не только религии, но и госбезопасности, эксперт - https://www.unn.com.ua/ru/news/1769643-stvorennya-poroshenkom-nezalezhnoyi-tserkvi-pitannya-ne-tilki-religiyi-a-y-derzhbezpeki-ekspert?_part=main&_print=1
Алексей Голобуцкий
КИЕВ. 24 декабря. УНН. Скандал вокруг Рижского митрополита и главы Латвийской православной церкви (находится в управлении Московского патриархата) Александра Кудряшова в очередной раз доказывает, что президент Петр Порошенко оказался прав в вопросе необходимости создания независимой украинской церкви. Такое мнение на своей странице в Facebook высказал политолог Алексей Голобуцкий.
“Создание независимой украинской церкви, которым так активно занимается президент Порошенко, — это вопрос не только религии, но и государственной безопасности. Пару дней назад Латвия открыла архивы КГБ, в которых содержалась картотека агентов, резидентов и явочных квартир. Среди них оказался и Александр Кудряшов, который нынче возглавляет православную церковь Московского патриархата в Латвии”, — написал Голобуцкий.
По его словам, Александра Кудряшова КГБ завербовал еще в 1982 году. По мнению политолога, вряд ли Кудряшова ставили перед выбором “стучать” или “получить вышку” — скорее всего это была личная инициатива.
“
В принципе, давно уже не секрет, что в СССР церковь стала фактически отделом КГБ, и священники исправно и регулярно носили туда доносы на своих прихожан. За четверть века с распада Союза ситуация не особенно изменилась — теперь эти же священники ходят в российское ФСБ. И в этом вся суть Московского патриархата: под православными атрибутами скрывается множество „гэбэшников“, стукачей и шпионов. Они готовы стучать любым хозяевам: старым советским или нынешним российским. Видимо, без этого жить они просто не могут”, — считает эксперт.
Это одна из причин, почему Украине действительно необходима собственная независимая православная церковь. Как отметил политолог, “украинская церковь должна быть без стукачей и любителей “русского мира”.
“И именно поэтому я поддерживаю предложение Порошенко создать свою церковь — независимую украинскую церковь — и в конце концов покончить с „фээсбэшниками“ в рясах, которые занимаются только стукачеством и пропагандой”, — подытожил Алексей Голобуцкий.
Таисия Черненко
1
«Син смерті» Тихон Петранюк зробив справу Іуди
- 03.02.22, 13:52
Наталія Шевчук, голова Фонду пам’яті Блаженнішого Митрополита Мефодія, провела власне розслідування кримінального злочину, скоєного єпископом Тихоном (Петранюком).
У межах відкритого кримінального провадження, внесеного Службою безпеки України до Єдиного реєстру досудових розслідувань за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1, ст. 111 КК України (Державна зрада, тобто діяння, умисно вчинене громадянином України на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканості, обороноздатності, державній, економічній чи інформаційній безпеці України: перехід на бік ворога в умовах воєнного стану або в період збройного конфлікту, шпигунство, надання іноземній державі, іноземній організації або їх представникам допомоги в проведенні підривної діяльності проти України – карається позбавленням волі на строк від дванадцяти до п’ятнадцяти років з конфіскацією майна або без такої), щодо громадянина Петранюка Тараса Івановича, (19.10.1976 р. н., Івано-Франківська обл., м. Коломия), архієпископа Тихона, керуючого Тернопільсько-Бучацькою єпархією Української Православної Церкви (Православної Церкви України), який, можливо, сприяє діяльності так званого міністерства внутрішніх справ Луганської народної республіки, сьогодні допитано як свідка голову Громадської організації «Фонд пам’яті Блаженнішого Митрополита Мефодія» Наталію Шевчук.
Правоохоронним органам для перевірки, під протокол, головою ГО Наталею Шевчук надано кейс документів, у тому числі копію паспорта громадянина так званої Донецької народної республіки, в якому містяться відомості, тотожні персональним даним громадянина України Петранюка Тараса Івановича, та фото особи чоловічої статі.
Інформація про результати досудового розслідування кримінального провадження, внесеного до ЄРДР Службою безпеки України стосовно громадянина Петранюка Тараса Івановича, за заявою голови ГО «Фонд пам’яті Блаженнішого Митрополита Мефодія» Наталею Шевчук буде оприлюднена згодом.
Нагадаємо:Тихон Петранюк – «перевертень» в рясі
Підозрюваний у Державній зраді – Петранюк Тарас Іванович
Амністія для зрадника України – сепаратистська справа Луганщини Єпископа Тихона (Петранюка)
Поцілунок Іуди – «Сина смерті» / Розписка Петранюка Т.І.
Святий та недоторканий – архізек Тихон Петранюк
«Автолох»: Церковний бізнес монаха Тихона Петранюка
Махровий мажор ПЦУ Тихон Петранюк
Пізнай правду і вона зробить вас вільними
Ексклюзив: #ГлавpidarРПЦ в Україні – хто він?
Пресслужба Фонду Блаженнішого Митрополита Мефодія
Далі буде…
1
