… окрім нас Різдво два рази на рік святкують іще тільки 4 країни: Білорусь, Еритрея, Ліван та Молдова. В чому тут рiч?

      Спробуйте без Гугла відповісти на питання: скільки триває рік? Хтось скаже, що 365 днів. Хтось згадає, що іноді 366 днів. Обидві ці відповіді – неправильні. Астрономічний рік триває 365 діб, 5 годин, 48 хвилин та 46 секунд. Юліанський календар "округлював" середню тривалість року до 365 діб та 6 годин. Тобто тривалість року Юліанського календарю на 11 хвилин та 14 секунд довша за астрономічний рік. Коли Гай Юлій Цезар запроваджував свій календар – видавалося, що цією похибкою можна зневажати.

       Але через 45 років у Віфліємі мав необережність народитися Ісус. Потім він помер на хресті і воскрес. Похибка Юліанського календарю перетворилася на проблему. Щоправда, проблема була пов’язана не так із Різдвом, як із Воскресінням. За канонами Пасха – свято весняне. А через похибку Юліанського календарю з тих 11 хвилин та 14 секунд кожні 128 років додавалася нова доба, і дати "сповзали" на день пізніше. Тобто весняне свято Великодня в один чудовий день могло стати святом літнім. І це загрожувало поставити з ніг на голову усі християнські канони! Треба було терміново повернути весняне рівнодення – початок астрономічної весни на 21 березня.

       Дата Пасхи розраховується просто: Великдень – святкують у першу неділю після першого весняної повні. Це змiнювати було не можна. Тому Алоізій Ліліо запропонував насамперед "викреслити" 10 зайвих днів з календарю. Ось тут і знадобилася універсальна влада Папи Римського. Тільки його влада діяла понад кордонами королівств і імперій. Згідно із буллою Папи Григорія ХІІІ після 5 жовтня 1585 року наступало відразу 15 жовтня. Але Ліліо запропонував піти ще далі – забирати з календарю ще три доби кожні 400 років. Тобто, щоб високосними вважалися тільки ті роки з двома нулями, у яких ще й число з перших двох чисел ділиться на 4 без залишку. Отже, Великдень тріумфально повернули на звичне місце у календарю, а сам календар перестав хибувати.

       Григоріанський календар сподобався не всім. Протестанти вважали, що "ліпше розійтися із Сонцем, ніж зійтися з Папою". Англійці теж 170 років упиралися його запровадженню. Але найбільш впертими виявилися православні. Українці та росіяни перейшли на Григоріанський календар лише у 1918 році. Росіяни – у січні, а українці – у лютому.

       Українська Центральна Рада прийняла 12 лютого 1918 року "Закон про заведення на Україні числення часу по новому стилю і перевод годинників на середнє-европейський час". Згідно із цим законом після 15 лютого наступало 1 березня 1918 року.Того ж самого дня Україна перейшла на європейський час і опинилася у одному часовому поясі із Берліном і Віднем.

       Цікаво, що в комуністичній РСФСР, а потім – в СРСР Різдво було офіційним вихідним днем. І цей день відзначали не 7 січня, а 25 грудня.

По суті, традиція офіційного свята, державного вихідного дня є доволі молодою. Офіційно Різдво 7 січня почали відзначати після розпаду СРСР - офіційним вихідним днем 7 січня вперше стає тільки у 1990-х роках. А на початку ХХ століття його офіційно відзначали 25 грудня. І на дореволюційних календарях, і на післяреволюційних – Різдво позначене у один і той самий день: 25 грудня (див. фото).

       Чому традиційно відзначають Різдво саме у цей день? Не існує достовірних даних, коли народився Ісус, але вважається, що він народився у "найдовшу ніч", коли світло тiльки-тiльки починає перемагати темряву. Все це було легалізовано рішенням про святкування Різдва Христового у день 25 грудня, прийнятим на Ефеському (Третьому Всесвітньому) церковному соборі у 431 році.

       З Різдвом!

(Олександр Зінченко, iсторик-публіцист. З публiкацiї в ОБОЗРЕВАТЕЛЕ. Зкорочено)

      Куштувала каву у Вiднi, Львовi, Туреччинi, в однiєї з арабських країн Перської затоки, але найсмачнiшою здалася менi кава в кав’ярнi Ужгороду їхнього ж ужгородського обсмажування. А нещодавно прочитала у Олексiя Мустафiна (до речи, автора книги «Напій змін. Як кава створила сучасний світ») трохи неочикувану думку. Здається, киянам можна пишатись не тiльки київськими котлетами або київським тортом. Цiтую Мустафiна дещо щодо кави.

       «… цей збадьорливий трунок в Київі почали пити аж ніяк не пізніше, аніж у Львові чи Відні, а швидше за все – навіть раніше.

       На територію нинішньої України кава потрапила не з Заходу, а з Півдня. І спочатку до неї привчилися в Криму. Справжньою батьківщиною напою є не Ефіопія, а Ємен. А ім’я кави походить від арабського прикметника "кагва". Це слово багатозначне і могло означати як "міцний" , так і "той, що втамовує голод". Цікаво, однак, що так напій називали не так араби, як турки. А вже від них і сам трунок, і його ім’я запозичили інші народи. Кримські татари зробили це одними з перших, ще в XVI сторіччі. 

       Політику в iсламських державах, де заборонено вживати алкоголь, цілком замінювали неквапливі розмови чоловіків за філіжанкою кави (слово філіжанка, до речі, теж запозичене зі Сходу і походить від переінакшеного перського "пінджан" - миска). 

       Богдана Хмельницького, мабуть, можна назвати першим українським кавоманом. Про його пристрасть до кави збереглися достеменні свідчення – і вони наразі є першою письмовою згадкою про вживання кави в тодішній Гетьманщині. Полонили Хмельницького в 1620 році, і за однією з версій бранець два роки був перекладачем в турецького адмірала, тож міг не лише спостерігати за османською "кавовою церемонією", а й брати в ній участь. 

       Перші кав’ярні в тодішніх землях, населених українцями, з’явилися лише в 70-х роках XVII cторіччя, коли до складу османських володінь увійшло Поділля. Столицею приєднаних територій став Кам'янець. І в ньому з’явилася не лише мечеть, а й з десяток "кафехан".

       Любителем кави був i Іван Мазепа. У Батурині зберігається металева філіжанка, що, як вважають, належала Мазепі. Згадує "турецький трунок" у своїх щоденниках і наступник Мазепи Пилип Орлик.

       Кавові зерна згодом навіть включили до "пакету" матеріального утримання київських посадовців. Кавовий "пайок" отримував i перший головний архітектор Київа Андрій Меленський. Це був, до речі, неабиякий привілей. Зерна коштували чимало.

       Але публічному вжитку кави у Київi спочатку перешкоджав її гіркий смак. Каві був потрібний союзник. І ним стали… солодощі. Першим здогадався їх об’єднати київський підприємець німецького походження Готліб Фінке, який мав магазин на Михайлівській вулиці. У 1840 він відкрив у ньому цукерню, в якій разом з тістечками і цукерками подавали каву. 

       Потiм з’явилася "Швейцарська цукерня" Мартіна Штіфлера. Пiзнiше ціла мережа кафе-цукерень "Франсуа", створена Францишеком Голомбеком. В 1872 році на місці Грецького базару, де торгували солодощами, виходець з Пруссії Георг Дортенман заснував славнозвісний "Жорж". І нарешті в 1888 році з’явилася перша кав’ярня чи не найвідомішої мережі київських цукерень "Семадені", названа на честь свого фундатора, швейцарця Бернарда (Бернарда-Отто) Семадені.

       Заклад Семадені на Хрещатику на початку XX сторіччя називали "другою Думою", бо він був розташований навпроти міської думи і владці проводили в ньому чи не більше часу, аніж на своєму "робочому місці". Як власне й ділки з сусідньої біржі. Але й ті, й інші, пили каву саме по-київськи – із тістечками і цукерками. Можливе, це й випадковий збіг, але справжнє відродження київської кави через століття почалося саме з кондитерських». 

Але це з кавової iсторiї Київа. А зараз? Кияни, якщо менi доведеться вiдвiдати Київ, де ви п’єте найсмачнiшу каву?

А поки я йду до кухнi зварити собi кави. Пiдозрюю, хтось теж?..