Давно подумував над мініфермою — не над тимчасовими експериментами чи розсадою на дачі, а думав саме про мініферму. 

Були б в мене акваріуми з осетрами — ти приїздиш, питаєш в аква-агронома як справи, коли нерест. Трохи ходиш поміж рядами, медитуєш на темні хвости в воді. Ну, а потім береш один з цих хвостів та везеш дружині на сковорідку. Ідилія...

Так я почав заощаджувати на поголів'я риби. Заощаджував-заощаджував, а потім психанув і купив снікерс — черв'яків...

На сковорідку їх не принесеш, факт. Агронома біля них теж не приставиш — зараз в мене тільки 14 сімей, не окуповують.

Ними ти не похвалишся серед френдів, не запостиш фоточки в інстаграмі, плюс тут тільки один: ти можеш залишити все це господарство на тиждень (коли горить проект) і за цей час всі залишаться цілі.

 

Сьогодні помітив при мишиному обліку, що один з контейнерів для збору вермічаю не перевернутий і майже повний. 

Вийшов невеликий збанок нафтоподібної речовини. На зимовому сонці не просвічується (таки хрінове зараз освітлення) і нічим непристойним не пахне. Ну, хіба на язик не пробував... 

Забрав я це щастя з собою, похвалився дружині й напевне завтра віддам якомусь маньяку-ботану для експериментів.

P.S. Для нормальних людей поясню: так званий вермічай -- це по суті концентрат з біогумусу, яким без перебільшень круто підживлювати будь-які рослини.

попри те, що концентрат рекомендують розбавляти (аби не переводити пробукт), ним нереально "спалити" рослину і він не має запахів, що шикарно підходить для хатніх вазонів.