Моя нірвана
- 26.06.16, 22:40
Але чому про минуле? Краще про сьогодення: трави ще зелені, бо спека всього тиждень як встановилася по всій країні. Пахне іван-чаєм, полином, маслиною (здається, так називала бабуня те деревце з тонким листячком, що так любить рости в посушливих місцинах і духм'янить на величезну відстань). Море - воно свариться, зеленить, пінить, катає на бурунах. Місцеві кажуть, такий стан не природний для Азовського моря. Мабуть, готувалося зустріти мене та скинутися на Чорне)). Гарячі джерела - взагалі щось неймовірне і ні на що не схоже. Сюди обов'язково треба їхать на Йордань. Сиваш - рожеве озеро. Це треба бачити. Особливо гарно, коли за нього сідає сонечко.
От зараз насолоджуюся тисячею цвіркунячих голосів, що вступають на фоні морського штормового шуму. Іноді вступають шурхотінням листочки дикого винограду, що так щільно вкрили мою бесідку-нірку-хованку в дальньому куточку подвір'я. Метрів за 20 біля телевізора сміються наші щасливі дітки, обговорюють шкільні пригоди та новини кінопрокату. Вперше за кілька років війни моя дитина така безтурботна, як колись. Та й я розслабилася трохи. І чудово, що малеча не розвідала про цей вайфай, що я так тихесенько під ним причаїлася.
Окремого абзацу заслуговує подвір'я: воно ідеально чисте з привітними усміхненими господарями. Щоранку нам приносять літр козиного молочка, воно пахне так, наче саме з нього роблять морозиво. А, може, так, наче козу годують ваніллю.
Мала вже закінчувати, аж тут чую, йдуть якісь немолоді дядьки з волинським говором та співають українських пісень. Не матюкаються, не сваряться, а співають. Наших, українських пісень. Взагалі хочу відмітити, що тут немає п'яних, хоча в людей продається смачнюче домашнє вино. Мабуть, ми дожили до того, що бути п'яними немодно. І ще - всі місцеві на привітання "Слава Україні" відповідають, що слава нашим Героям. Мабуть, це основна відмінність від Криму. Хто не був - приїздіть обов'язково, тут нам раді.