Що було?

                Думаю, що вчора, при розгляді питання відставки уряду найбільше програв… Порошенко. Його нібито публічна жертва – прохання про відставку генпрокурора Шокіна і глави уряду Яценюка, насправді виявилася повним блефом. Ні той, ні інший його кумири постів не покинули. Останній у результаті лише формально міцніше укріпився в своєму кріслі: питання про відставку Кабміну тепер можна порушувати наступного разу лише на початку сесії нового скликання – орієнтовно 2 вересня.  І це було явно реалізовано стараннями глави держави. Позаяк у критичну мить проти відставки уряду проголосували надійні штики П. Порошенка – багатії-жировики фракції БПП парламенту, ті, хто входять до  найближчого оточення олігарха-президента – Третьяков, Павелко, Загорій, Демчак, Недава, Козир, Довгий. Усього – двадцять два. Це у порівнянні з попереднім голосуванням за незадовільну роботу Кабміну. До цієї мінусової групи  ввійшли також люди Коломойського, Ахметова та Пінчука. Тобто, мінус 53, з яких 22 із БПП. І цього було достатньо, щоб у вирішальний момент, коли голосувалося питання відставки уряду, розігрався драматичний пшик: 247 при першому голосуванні і 194 при другому.

                Про що це свідчить? А лише про те, що насправді відбулася підла змова олігархату проти обездоленого народу.  Ринок прибутку розподілено, кожен спокійненько відсмоктує своє. Їм зовсім не хочеться, щоб з Грушевського прийшов хтось інший замість Яценюка і починав перерозподіл прибутків. Головним гаманцям держави понад усе потрібен статус-кво.

                Пані Тимошенко вчора заявила про те, що кожен голос НЕ за відставку уряду оцінювався в мільйон доларів США. І можна повірити в таке. Це означає, що на подібне шоу о 20:05 вівторка, 16 лютого ц.р., затрачено мінімум 22 млн. доларів, максимум - 50. Значить тим, хто потрусив калиткою вчора нині потрібно відтворити ці гроші. Найстрашніше, що все це робиться за рахунок бюджету. Отож дивіться тепер за руками…

                Що маємо?

                Зовні все виглядає так начебто виграв А. Яценюк. І він думає, що все є саме так. Насправді глава уряду у страшенному програші після кінця грудня 2015 року, коли легко відзвітувавшись (що поробиш, мовляв, війна), міг би спокійно відійти від справ. Зайнятися, наприклад, партбудівництвом. Але АП виявився не гнучким, пластичним політиком, а ортодоксальним шматком залізобетону. Повірив у те, що незамінний.

Ви, до речі, помітили, яким менторським тоном, з левітановським металом у голосі виголошував він учора свої дивні хвалебні постулати про «здобутки» свого уряду і навіть банальні репліки. Таке складалося враження, що людину начебто переповнювала нечувана радість. При страшенній біді, підкреслю, українського народу. Це могло, як мені видається, лише свідчити про одне: пан Яценюк наперед знав результат голосування, повірив у те, що гроші своє зроблять. І тому до нестями, до фанатизму твердив, що курс уряду «єдиновірний». Що альтернативи його діям на посту прем’єра просто таки немає. Що він Мойсей для українського народу. Одне слово, пішли ви всі далеко…

Наразі склалася така ситуація, коли завдання-прохання глави держави про відставку не виконано. Вчорашня правляча коаліція (проєвропейська!) почила в Бозі. Діючий Кабмін глибоко ненавидить за його антинародну політику основна частина українського суспільства (всі говорять про 70 відсотків недоброзичливців, я думаю, що таких усі 95-96%) і котрий тримається на штиках до нестями згуртованої дивної фракції «Народний фронт» довкола злодійського уряду Яценюка та ще на осколках колишньої Партії регіонів у парламенті. Крім того, в уряді Яценюка одинадцять посланців-міністрів блоку ПП, один від «Батьківщини» (спортсмен!?) та один від «Самопомочі» (міністр хліба та сала). Як тепер їм усім жити? Їм що прищепитися Стокгольмським синдромом, себто любов’ю до тепер уже справжнього камікадзе Яценюка?  Вступити з ним у захисно-безсвідомий травматичний психологічний зв’язок чи все-таки сподіватися на те що парламент, під опікою П. Порошенка, їх звільнить від диктату прем’єра? Але ж так солодко бути міністрами…

Що буде?

 Є не один варіант виходу з цієї патової ситуації на горищі влади, але не так важливі вони. Всі ходи, які б не робилися жодним чином не ведуть до покращення ситуації для простих людей: бо нові, ще агресивніші злодії за донецьких і далі  успішно залишаються при владі. І це головна біль народу. Крадії та розтягаї з допомогою олігархів на чолі з П. Порошенком одержали новий карт-бланш. Для суспільства стало остаточно зрозуміло: влада не здає Яценюка і його злодійське оточення. Вона зацементувалася в нинішній своїй кримінальній суті і готова далі «дерибанити» залишки добра, що залишилося в державі. Тим паче, що вчора прийнято закон про новий етап приватизації, після якої простій людині не буде й де стати на українській землі. Владу не цікавлять питання створення нових робочих місць, відміни податків з пенсій, підвищення заробітної плати і пенсій. Її перш за все цікавить надходження нових траншів від МВФ для того, щоб поділити їх поміж своїми.

Іншими словами, народ з цієї афери в парламенті має зрозуміти, що тільки ВІН І ЛИШЕ ВІН ПЕРСОНАЛЬНО має прибрати цю «урядову малину» Яценюка. Іншого виходу немає.

Думаю, що ситуація буде нагнітатися до квітня. Рішучий штурм станеться у травні. Яценюка в прямому розумінні винесуть з Грушевського. Голод не тітка. Йому ж цього не зрозуміти.

А розбірки з олігархами пройдуть дещо пізніше – під завісу літа. Порошенку згадають усе – і зраду в Мінських угодах і шоу з відставкою Яценюка, особливо ж прикриття бандюків Януковича з яких не осипалося ні волосинки, ні мільярда вкраденого… Високосний рік…