Ми всі малими бавились у вОйну. Потім виросли і перестали. А є такі, що не виросли. Тобто виросли лишень візуально, а бавляться досі...
Втім, не про то мова
А може й про то...
Коли в розпалі наступу-відступу мене шести-семирічного заносило на подвір'я старенької баби Радзівонихи, фронт втрачав свою актуальність, наступала пора ротації. Вона частувала дітей солодкими медовими грушами і розповідала про те, що було колись
Як прийшли в село німці.

Котрих ми,хлопчаки, нібито так завзято тлумили і зневажали.

Бо ми були рускі. Тіпа
. Жінки з дітьми мусили перебратись в меншу кімнату, але хто б там нарікав..
В більшій оселились солдати вермахту. Вони не були страшні, якщо їм не робили шкоди. Готували собі самі, навіть ділились харчами і частували дітлахів. Але найбільше враження справили побудовою виходку із гимбльованих дощок.(смайлик знак німецького качиства

) Дрова їм постачала відповідна служба, то також ділились. Один навіть пробував щось там прищеплювати в невеликім садочку
А коли драпали в паніці

, то тим не менш все чисто прибрали за собою, залишивши навіть хату підметеною
Потім прийшли асвабанітілі. Їх уже трохи знали...
Але прийшли то й прийшли, все ж ніби також люди
Знову мати з дітьми в малу хату, але давай стірай, давай варі, ішчі драва, шотамісчоутібяєсть і тдтп. Той шикарний на ті часи туалєт спалили в печі, як і дерева в садочку, а срати сідали попід саму хату довкруг

нікого не соромлячись
Знайомо чи не так? Тіпа наша ісконная зімля, імєю право
Потім ті також погнали впірьот а з садочка зосталась вцілілою одна-єдина груша.
От плодами з неї бабця нас і частувала