Одного разу тиліфонує баба дідові:

-Ти куди грушу задів, холєра стара?!

-Яку таку грушу?...

-Ну, ту, гумову. Синю.

-А де вона була?

-На кухні.

-В шухляді?

-Нє, стояла собі акуратно. Посеред столу. Поряд з ложками і бутликами.

-І ще чим?

-Кажи, де подів, заразо!  Я без неї, як без рук ! 

-Та позиркай там..Я ніц не викидав 

-Всьо обшукала... Нема !

-Зара буду!

Стривожений дідо увірвався на кухню, як гумконвой на Дамбас, тренованим порухом ухилився від блискавки з бабиних очей, переступив через її колючий гнів, нашвидкуруч проковтнув (в уяві) сніданок та заодне й обід, виставив поперед себе миролюбність, окресливши правильне коло і, зупинившись посередині став думати...

Але щось нічого не придумувалось  

Тож дідо рішив діяти безсистемно; відкрив дверця однієї з кухонних шафок просто навмання 

На нього дивилась...груша !  Гумова ! 

-То не та ,- заявила баба,- я нею не користуюсь.   Вона червона, а та  СИНЯ! 

Аж зігнувся дід під почуттям важкої провини і...    зобачив ще їдну грушу 

Рожеву ! 

-Ееех, щобйогозаногу! Знов не та! - вилаявся зпересердя.

-Та ! - зраділа баба  

-Та жиж вона хіба синя?....

-Чого причепився, іроде!? Какая разніца!? 

Обідилась баба на діда...

Ще до того, як він відкрив рота для продукування ненормативної лексики