Все починається з резервації квитка на літак. І тоді вже й ніби немає зворотньої дороги, бо потрачених коштів шкода, та й відмовлятися від поставлених планів не зручно перед собою, особливо якщо це план реалізації однієї з мрій. А мрія моя була потрапити до Греції, тобто до Еллади, до краю античної витонченості, прекрасної мови, лагідного клімату і взагалі мрії багатьох.

Почалася моя подорож з Салонік - другого за значенням в Греції міста і першого в багатьох показниках, як от кількості студентів та розважальних закладів на душу населення. Вже на початку квітня тут відцвіли майже всі фруктові дерева, пальми набралися нових соків, але з іншої сторони теплолюбиві елліни все ще ходили в куртках та шапках. У своїх коротких штанах і кофті з коротким рукавом я виглядав як прибулець з півночі. Хоча так й було. Нас, "громадян зі слов'янським обличчям" одразу тут видно - ми світліші та інакше вдягнуті.


Салоніки - це не місто контрастів, на відміну від грецької столиці Афін, натомість тут все дихає старовиною пізньої Візантії. Саме тут знаходиться найстарша християнська церква Візантії, саме тут народився турецький національний герой Кемаль Ататюрк. Салоніки можна поділити на дві частини: верхню та нижню. Верхня частина - це місце давньої фортеці, церков та монастирів, натомість нижня частина - більш сучасніша, хоча й тут в самому центрі нової частини віднайшли старовинний амфітеатр. В місті була величезна пожежа, яка майже все зруйнувала в нижній частині.


Салоніки - це не типове західне місто з фінансовими центрами, хмарочосами і багатоповерховими автострадами. Це на перший погляд спокійне південнобалканське містечко з особливою затишною атмосферою.


Зверхе на фото вулиця Аристотеля - вона мені найбільше сподобалася - вражаючі почуття мене відвідали, перебуваючи там.

Дорога до Афін швидкісним потягом займає трохи більше, ніж 5 годин. Потяг звичайний - європейська вузькоколійка (в нашому розумінні звичайно). Столиця знаходиться ще південніше і перше, що я тут побачив, це стиглі і нікому не потрібні апельсини на деревах.

Але це напевно звичайне здивування для дикуна з півночі :)

Афіни виявилося набагато більшим містом, ніж я собі уявляв - це кам'яні джунглі навколо Акрополя. Проте добре організоване метро дає змогу швидко пересуватися з будь-якої точки міста у іншу.


Але за чим всі їдуть до Афін? Звичайно подивитися на геніальну споруду античності - Акрополь, яка справді виявилася геніальною. Тільки уявити, як це виглядало в античність - справжнє помешкання богів. навіть зараз, у часи космічних польотів та хмарочосів Акрополь дихає величчю та грандіозністю. Одним грецьким словом - пафос :)



Там постійно якісь реконструкції, постійно ціла маса туристів, постійно заборони до всього доторкатися. Хочеться звичайно вірити, що це оригінальний античний мармур, та все ж за оригінальністю науковий світ чомусь подорожує до музеїв Німеччини, Франції на Великобританії.



Це ніби зразки, еталони всіх наступних етапів европейської архітектури. Погляньмо лише на наші палаци культури, будівлі головних вокзалів, театри та опери (звичайно за винятком огидного соціалістичного реалізму, який заразив Европу в 70 роках ХХ століття). Всі монументальні будівлі в певній мірі подібні на Акрополь з його величними колонами. І це чудово!


Важко було повертатися після всієї цієї краси...