хочу сюди!
 

Кристина

34 роки, діва, познайомиться з хлопцем у віці 30-40 років

Замітки з міткою «медитативна лірика»

Вже не болить...

Вже не болить, що осінь наступає,
І що весна лиш в споминах щемить.
І байдуже, що друзі покидають
В тяжку, здавалося б,  для мене мить.

Вже не бентежить, що зникає вірність,
Оспівана в баладах і піснях.
Не розливається по жилам ніжність,
Коли дивлюсь на сонне немовля.

Вже не хвилюють вечори й світанки,
Де  білі лебеді в імлі  ячать.
Не хочеться з коханим аж до ранку
Зануритися в трави і мовчать.

Дивитися й дивитися на небо,
Де безліч зір і серед них - твоя...
У сказане вам вірити не треба:
Болить мені минуле... Іще й як...


Я вернусь до вас, вернуся...



Вітерець колише тишу,
Доля вперто дні чеканить.
І не знаю, що залишу
Для нащадків я на пам'ять...

Може, сонця Ясні злитки,
Неба усміх вечоровий,
А чи ніжні маргаритки,
Що зостануться у Слові?

Буде зірка падать в трави
І об берег битись хвиля.
Я вернусь до вас, вернуся
Всім отим, що так любила!


Поезїї, написані вночі

Поезії, написані вночі,
Відходять, розчиняючись, у сни.
А юний янгол на моїм плечі
Втирає сльози білими крильми.

Пробудження - неясне відчуття,
Що щось важливе так і не сказала,
Що пройдене в миру своє життя
До себе я, на жаль, не дорівняла;

Тримаючи думки у заперті,
На горло наступала чистій музі,
Що у своїй душевній  щедроті
Не бачила, де вороги, де друзі.

Не розрізняла, де добро, де зло
Й любов земну тримала на морозі.
А юний янгол стомленим крилом
Уже мені втирав гарячі сльози.



                        

День починався зовсім вдало

День починався зовсім вдало
І раптом ляпас дав добрячий.
В повітрі ще луна стояла -
У серці звук завис тремтячий.

Проблем я зовсім не хотіла -
Звільнитись від чужих амбіцій.
Немов в огні, душа горіла,
Давили шви від амуніцій.

Волало відчуття спокою
В міцних лабетах самоти.
Змінився день на зовсім нОвий -
Лишився осад гіркоти.