Краще б я цього не знав

Якщо не бажаєш зневаги гіркої зазнати,

Розсадника колючих троянд не заводи,

Бо будеш каятись і плакатись гірко,

Та вже буде пізно позбавитись біди.

Боже! Які необачні буваємо ми.

- - -

Згадувати гірко про те ,що надіяв:

Я не троянди ,а людей леліяв,

Розум і совість я їм віддавав.

Хлібом ділився, їх скріпляв віру,

На різні посади їх направляв,

А деяких біля себе зігрівав.

- - -

А вони , хитруючи, в три погибелі гнулись,

Доки я їм посади не доручив.

І стали вони обманом мене мудрувати,

Тихо набираючи для себе ваги.

І думають вони:"Яке я велике...?"

- - -

А коли занеміг я і тяжко занедужав,

Став я полем просторим для їх бешкетувань,

Щоб не їх, а мене звинувачували люди.

Ось так, без жалю і совісті, і негідно

Жалять мене , смертельно колючи, троянди,

Доки не заженуть мене до гробу вони.

- - -

Боже, для чого я леліяв троянди?

Хоч Ти, Милосердний, мене пожалій.

О,мій любий Харкове,

Моя ріджна зелена Буковина,

Вам не здогадатись, як доля покарала мене,-

Лише могила від бід укриє мене.

18 липня 2004р.