Мушу визнати, що з цього приводу мене роздирають два почуття. Я горда, що цей водоспад-чемпіон знаходиться на околиці мого рідного села, з іншого боку, мені соромно, що проживши майже півстоліття поряд з цим дивом, я тільки зараз відкрила його для себе. Про його існування я чула  з оповідань мами, але не сприймала це, як щось серйозне і надзвичайне. Швидше, як схильність мами до перебільшення речей, пов'язаних з її дитинством. Водоспад маловідомий в селі не тільки мені, про нього майже нічого не знає більшість місцевих жителів. Його немає на туристичній карті району, він не є об'єктом  інших туристичних довідників. На туристичному маршруті, що веде до Піп Івана Марамороського, а це  саме той напрям, немає вказівників, які б вказували на доріжку, що веде до водоспаду, чи інформаційного стенду про нього. Як виявилося, зацікавлені туристи добираються туди завдяки "усній народній творчості" місцевих жителів та  інформації з GOOGLE. Добре, якщо той місцевий, виявиться  людиною  достатньо обізнаною, правильно розставить акценти, опише маршрут і тривалість маршруту. З мого досвіду спілкування з місцевим "Сусаніном" можу сказати, що результат не завжди бажаний і наш перший похід до водоспаду закінчився нічим. Ми не дійшли до нього десь близько кілометра, а замість доріжки пологим схилом нас спровадили на досить стрімкий підйом.

   Тому, повернувшись, розчаровані безрезультатним пошуком, "зазирнули" в GOOGLE. І вже завдяки цій інформації  http://geoinfo.if.ua/?page_id=533 зрозуміли, яке диво ми не побачили. Тому вже через тиждень зробили другу спробу.

     Для того, щоб потрапити на водоспад, Вам спочатку треба доїхати до села Ділового, знаменитого тим, що на його околиці знаходиться Центр Європи. В центрі села, навпроти школи, звертаємо в сторону річки Тиса. Переїхавши міст, одразу повертаємо біля кафе "Марія" і двох церков направо, на дорогу, що веде вздовж річки Білий Потік. Цією дорогою пролягає туристичний  маршрут до г. Піп Івана Марамороського. Проїхавши три кілометри, ви зупиняєтеся біля лісопилки (місцева назва Фірес), щоб залишити за умовну плату машину під охорону сторожа. 

     Далі, приблизно через триста метрів є вказівник "Карпратський заповідник". Тут, відразу за дерев'яним мостом, розходяться  три дороги і туристичні стежки. 

Якщо Ви хочете підніматися пологим схилом, але дещо довшою дорогою, перед мостом звертаєте вліво. Якщо Ви любите "експрес" підйом, проходите через міст і дорогою вздовж р. Білий Потік йдете близько двох кілометрів.. Там, біля вказівника "Урочище Ялин. Місце відпочинку " лавкою через потік вліво повертаєте на вгору на стежку, якою також можна піднятися до водоспаду. Але ця стежка стрімка.

      Ми не переходили через міст, а пішли  маркованим маршрутом стежкою, прокладеною пологим схилом. Вона починається біля місця відпочинку з альтанкою.Жодної інформації про маршрут до водоспаду немає. Найбільше  на що стало розуму лісників втішити написати інформацію про себе і  вліпити на стовпа красиву  табличку  про місце для  багаття.Пожежник буде  втішений. Турист має включити інтуїцію і надіятися, що він іде правильно. Ми ж, поінформовані в  GOOGLЕ, ідем на маршрут. Спочатку, хвилин двадцять, стежка піднімається не дуже стрімкими серпантинами в старий буковий ліс, а далі, майже полога,  йде  цим лісом по горі паралельно р. Білий Потік, що увесь час  шумить десь там внизу справа

. 

Доріжка, колись возова, зараз вужча, місцями пошкоджена  вивертами, підмита дрібними струмками, але в цілому іще пристойна. По дорозі всюди зустрічаємо буки і ялиці - велети, і навіть інформаційну табличку лісництва.

Тут достатньо часу щоб зайняти  голову  філософськими роздумами про життя. Адже  довкола, як  в житті, під великими кронами могутніх велетів жевріють малі, тонесенькі  дерева, здавалось би без шансу продертися  вверх. 

Але ж ні, і велети, що піднялися вище до сонця, забирають собі  все найкраще, пишно зеленіють і грубшають, перші падають коли настає буря, даючи дорогу іншим, настирливим. 

Їх грубе  і могутнє тіло стає лише тимчасовою  перешкодою. Вікторе Федоровичу, сходи в ліс, подумай. (пардон занесло)

         Далі доріжка заведе в лісосіку, що заросла малинником (місцева назва Чапаш).

Треба трохи продиратися через колючі зарості, але опісля знову виходимо на нормальну стежку і зовсім скоро з неї буде видно Піп Іван Марамороський. 

По дорозі немає великих потічків, лише дрібні струмочки, а тому перший більший потічок, на який вас заведе доріжка, опускаючись згори вниз, це і є потік, в який  десь там вверху впадає водоспад.

 

Перейшовши цей потічок і пройшовши з десяток метрів, ви опинитеся перед двома порослими мохом брусами, що залишилися від давнього містка. 

В цьому місці можна звернути ліворуч, і підніматися вздовж потічка вверх по лабіринту незрозумілих стежок, але це не найкращий маршрут. Він не маркований. Краще пройти іще метрів 80 - 100, і там на поляні, яку легко впізнати по годівниці для оленів, повернути вверх на марковану стежк

у

Тут, на стежці, є місце для відпочинку ( дві лавки) і джерело питної води.

Спочатку стежка веде вверх, а потім повертає вліво до потоку. Там, над потоком треба забути про хорошу стежку і пробиратись як попало. Це останній відрізок шляху, що веде прямо під скелю, з якої спадає наш водоспад. Тут довкола, як на картині Шишкіна, лиш ведмедів

 бракує.

 

Але якихось пів години шляху, і ми на місці. Місце не широке, вологе  і трохи моторошне. Потік буквально витікає з кам'яної пастки. А вже тут, нарешті, є інформаційна табличка, де вказані параметри водоспаду. 

Тут ми й зупинимось, для того щоб здійснити омріяне спілкування з найвищими водоспадом Карпат. 

Він був не дуже шумний через засуху в горах і брак води, але достатньо холодним, щоб при "спілкуванні" з ним трохи "пойойкати" і "повавкати". Але на то він і горянин, щоб обливати крижаною водою.

Доповнює  декількома  новими  фотографіями з подорожі 10  травня 2013  року

Вид  зверху

Шлейф

Вид  на  котел  з  південно  східного збоку

Вид  на  котел і  шлейф  з  зіхідного боку

Чомусь знову не вийшло "макро" яким так хотіла  втішити  моїх друзів - ботаніків.

Отож доведеться обійтися місцевими жучками. 

Пошкодували, що не взяли з собою сокирку і саперну лопатку, бо і те і те дуже потрібне в таких подорожах. Тут зробили невеличкий благоустрій  водоспаду, причесали русло від сміття і  виклали з каміння невеличкий оглядовий майданчик. Вся неспішна мандрівка туди і назад зайняла трохи більше чотирьох годин. А повернувшись вниз , знову  отримуєш бонус. Можливість скупатися в кришталевих водах Білого Потоку.

Отож удачі Вам і незабутніх вражень, панове.

Фото з нової порожі тут http://photo.i.ua/user/2780480/369664/

також  можна  поглянутиhttp://www.youtube.com/watch?v=fC_uvTQb_6c