"Учення, онучко, - як жінці намисто, -
Казала бабуся в дитинстві мені. -
Розумна людина - цікава  і чиста,
Яскрава і світла,  як сонце в пітьмі.

А треба  загрозу в житті подолать -
Приходить на поміч тут розум холодний.
Навчайся, дитя, не вершечки хапать,
Докопуйся далі - дивися у корінь.

Нічого, що корінь учення гіркий,
Достигне і стане солодким твій плід.
Перед розумом ворог німий і  сліпий,
Він зникне назавжди під силою слів.

Низенько вклонись за науку батькам,
Що в люди, дитинко, за руку виводять.
Будь вдячна доземно своїм вчителям,
Бо в світло із темряви стежку знаходять..."

Припорошена снігом   й моя голова,
Сама вже  матуся, і виросли діти...
Бабусенько, мудрість твоя вікова!
Цінним скарбом вважаю твої заповіти!