Ще літечко править, далеко до осені.
На клумбах люпин і волошки буяють.
У небі безкраїм серед щедрої просині
Ластівки молоді в безконечники грають.

Наповнені звуками в місті доріжки,
 Важкенькі автобуси лунко гримлять,
Шелесне тролейбус - хитаються  ріжки,
Шугають авто і діти на роликах мчать.

В цей гамір,на диво, вписавсь колобочок -
Мов кактус, кругленький малий їжачок.
Чеберяв десь у гості - скрутився в клубочок,
Побачивши пса, що впіймати хотів на гачок.

Обнюхав собака досіль незнайоме це диво:
Щось пахне, як звір, а лежить - не встає...
Доторкнувся  -  і лапу відкинув квапливо:
"Еге! ...Та й колюче яке! ..Хай живе!"

Лиш хвіст промайнув - пам'ятай, як і звали.
Помчав у собачих серйозних ділах.
Їжак розвернувся - й пішов  собі далі.
Як добре все ж мать колючки... Про запас!