Назва: Сонячні зайчики
Автор: Olga - golodna kitska - Dmitrenko
Пейрінг: Катерина Козелько (подружка)/ Артур Пендрагон (король Камелотьский)
Рейтинг: G
Слоган: ...останні сонячні зайчики заплутались в пасмах волосся
хлопця...Жанр: Найфлафніший флаф у світі, модерн, АУ
Дісклеймер: героїв чесно поцупила, як награюся, то причешу і поверну на місце, звідки брала:)
Статус: міні, фіклет.
Катруся увійшла до метра на Святошині і згадала, що
забула підручника з релігієведення в аудіторії.
-Добре – махнула вона в подумах рукою – потім заберу.
Пройшла повз реєстрацію і підхоплена натовпом поплила до ескалатора. Через ґвалт натовпу вона навіть не помічала, як її звуть. -Катю, Катруся – кричав захекавшийся білявий хлопець її услід, зігнувшись біля автоматичних дверей, потім він хитнув головою і послідкував за нею.
Хлопець нагнав її вже біля вагону.
-Агов – білявчик ледь чутно торкнувся її плеча, втім з цього нічого не вийшло, дівчина продовжувала думати про своє і заходити до вагону. Хлопець зітхнув і пішов за нею. Зайшовши до вагону він вже просто схопив її за руку і промовив: -Гей, Катю ти що глуха!
Карі очі втупились в нього здивовано і відсторонено,вона досі була десь не тут.
-Катруся – він наполегливо продовжував достукатися до дівчини.
-Артур?! – нарешті вона прийшла до тями.
Хоча думки в голові почали стрибати і метушитися в різні боки.
-Це Артур принц їх курсу, король юрфаку, перший хлопець на увесь їх Київський Університет права Національної Академії Наук - волали думки на вушко.
-Я пропала, тобто агов він мене звісно знає, бо я ж йому сказала що він халепа, а не король, і ми з ним робимо курсову, але ми ніби то вороги в універі… Думок було багато і вони були безладні.
-Ти підручника забула – хлопець посміхнувся, сині очі подивилися на дівчину лагідно і зверхньо.
Двері зачинилися та автоматичний голос диктора оголосив: двері зачиняються наступна станція Нивки.
-Дідько – вимовив вголос Артур та почухав потилицю.
Катруся згадала, що він живе в академмістечку і йому потрібно в зовсім інший бік.
- Тобі в інший бік – сказала вона на автопілоті.
-Доречне зауваження, пані «я_забула_свій_підручник» – і він легенько вдарив її підручником по плечу.
Катерина забрала підручника у нього і сказала: -Невже йолопе,а чим ти думав коли за мною поплентався.
-Я допомогти хотів – обурився хлопець.
Вони так і стояли навпроти дверей, сонце майже заходило за небокрай і останні сонячні зайчики заплутались в пасмах волосся хлопця і здавалося, що волосся це просто золоті ниті, дівчина захотіла провести по них рукою відчути їх на дотик. Натовп навколо них почав ущільнюватись і відстань на якій вони стояли навпроти один одного, почала скорочуватись. Артур відчув запах дівчини, солодкий ніби вона їла цукерки, і вперше помітив, які гарні в неї очі.
-Дивно – подумав він – чому в універі я не помічав цього.
- Дякую – в намірі помиритися, відказала вона – я справді вдячна.
- Що – хлопець вдав ніби він не дочув, кривий посміх з’явився на його обличчі – щось я тебе не розчув, повтори.
-Зара підручником угадаю – посміхнулася дівчина, хоча для розмаху її не вистачило б місця та все ж.
-Отже ж білявка - вже вголос зареготав хлопець, і тут вагон тряхнуло.
Катю хитнуло і вона врізалася в сильні груди Артура, в ніс пахнуло лісовою свіжістю і ще чимось чоловічим, серце дівчини завмерло в грудях, в той час як серце хлопця почало витанцьовувати якусь божевільну ламбаду.
-Вибач – промовила вона йому в груди і схопила за руку намагаючись привести себе в вертикальний стан.
-Все добре – Артур притягнув дівчину до себе за талію, підтримуючи щоб вона знов не впала на нього.
На декілька секунд між ними повисла незручна тиша.
Останні сонячні зайчики зникали в волоссі хлопця,дівчина навмання провела рукою по його волоссю. Сині очі хлопця подивилися в карі очі дівчини здивовано, а потім він нахилився до неї крадучи перший, солодкий поцілунок. І вона була не проти, бо іноді щоб зрозуміти один одного не потрібні слова.
