Яка головна ознака завойовника? Захопити, пограбувати все що можна, а завтра хоч потоп. За совєтів Україна була одним із найбільших експортерів газу в Європі. Орда не квапилася розробляти нові родовища, доки не вибрала майже все наше. А тепер продає те, що брала в нас задарма.
    У Криму й досі немає нормальної курортної інфраструктури, панують дурнуваті ціни за примітивний комфорт, а сервіс надто вже ненав’язливий. А все чому? Орда, яка прийшла на місце виселених, не почуває себе на своїй землі й поводиться, як завойовник. Нічого подібного не побачимо в Болгарії, де ціни нижчі, а комфорт вищий.
    Нова влада в Україні теж почувається дуже невпевнено. Її представники прагнуть за будь-яку ціну висмоктати все до краплі. Тож і не дивно, що продукти і ліки в нас дорожчі, ніж за кордоном.
   Феноменальну дикість виявляє орда, піднявши ціни під час Євро-2012 на готельні номери. Власниками готелів стали нувориші, вчорашні рекетири, комсомольці, менти, митники, податківці з ментальністю свинопасів. Вони не мають певності, що колись їх у них не заберуть, бо за кожною приватизацією був кримінал.
   Їм здається, що в іноземних туристів така сама гуляй-душа, як і в тих, що по куршавелях жбурляють пачки банкнот в обличчя барменам. Але туристи теж не дурні. Наприклад, англійці воліють вікенди проводити в Польщі, авіаалкотур коштує лише €20. Тобто іноземці не збираються посівати грошима, і хіба одиниці житимуть у совдепівських готелях за скандинавськими цінами і харчуватимуться в дорогих ресторанах. Але біди немає – зароблять прості люди, запропонувавши свої помешкання, пиріжки й канапки.
   Друга ознака орди: ненависть до завойованих. Причому вона зашкалює саме до тієї частини народу, з якого ця орда вийшла. Уже понад два роки нам пояснюють, що поліпшити життя не вдається через прорахунки попередньої влади. Ну гаразд, західняки та центрові українці й не заслужили покращення. Але за що ж караються східняки? Чому навіть хліб там дорожчий, ніж деінде? Чому саме на батьківщині правлячої і керуючої вимирає людність? Мінусовий приріст, найвищий рівень злочинності, туберкульоз, наркотики, пияцтво, СНІД... А діти в копанках? А міста такі, ніби їх бомбила ворожа авіація?
   В орди свої правила на цьому бенкеті життя. Її не цікавлять вітчизняні ціни, вона здійснює закупівлю за кордоном. Міністр Грищенко навіть рідним маслом гидує, воліє ісландське. Гарант не тільки ісландську рибку любить, а й води нашої не п’є. І що їм ціни на ліки, якщо й лікуються не на українських теренах?
Вони нам радять садити капусту, але наша капуста сезонна, а та, яку вони косять щодня, вічнозелена і ніколи не в’яне.
   Ментальність орди не вродилася на голому місці. Корені її сягають глибше. Максім Ґорькій описав, як 1918 року в Петербурзі відбувся з’їзд сільської бідноти. Кілька тисяч делегатів розмістили в Зимовому палаці. «Когда съезд кончился и эти люди уехали, то оказалось, что они не только все ванны дворца, но и огромное количество ценнейших севрских, саксонских и восточных ваз загадили, употребили их в качестве ночных горшков. Это было сделано не по силе нужды, – уборные дворца оказались в порядке, водопровод действовал. Нет, это хулиганство было выражением желания испортить, опорочить красивые вещи».
Таку саму картину застав російський живописець Юрій Аннєнков, повернувшись у свій будинок у Фінляндії: «Обледенелые горы человеческих испражнений покрывали пол. По стенам почти до потолка замерзшими струями желтела моча... Посуда до верху заполнена испражнениями. Непостижимо обильно испражнялись повсюду: во всех этажах, на полу, на лестницах, на столах, в ящиках столов, на стульях, на матрасах, швыряли кусками испражнений в потолок. Вот еще записка: «Понюхай нашава гавна ладно ваняит».
В третьем этаже – единственная уцелевшая комната. На двери записка: «Тов. Командир». На столе — ночной горшок с недоеденной гречневой кашей и воткнутой в нее ложкой».
   Авжеж, орда не приходить «созідать». Орда не будує нові фабрики, вона доводить до руїн старі. Орда захопила всі обленерго, а допотопні трансформатори ті самі, совєтські. І орді начхати, що кількість електротехніки неймовірно зросла, трансформатори ламаються, ніхто не отримує напруги 220 вольт, однак вартість електроенергії збільшується, як і неякісних газу та бензину.
   Принцип простий, як дишло: заробляти, не вкладаючи ані копійки. Бо завтра потоп, землетрус, виверження вулкана або народного гніву...
   Казочка про покращення життя – це теж із епохи більшовизму. У 1921 році Лєнін обіцяв спорудити «из золота общественные отхожие места на улицах нескольких самых больших городов мира» («О значении золота теперь и после полной победы социализма»). Залишалася дрібничка – перемогти «в мировом масштабе».
  Не вдалося. Але ідея пульсувала в повітрі, нуртувала, булькотіла, аж поки не втілилася в одному окремо взятому маєтку однієї окремо взятої країни. Тому що бажання «іспражняться» в саксонську вазу чи в іншу «красівую вєщь» нікуди не зникало, воно завжди жило в крові орди.

Юрій Винничук