11 апреля 1979 года в аварии погиб гениальный режисер Леонид Федорович Быков!
За его смертью последовало вскоре еще две смерти:
узнав о смерти Быкова 9 мая 1979 года скончался его друг актер Смирнов (знаменитый Федя, он же Макарыч)
через полгода покончил самоубийством жизнь водитель Камаза в который врезался Леонид Быков.
Товарищи давайте вспомним в это день его фильмы, их много. Давайте по одному каждый и увидим сколько мы знаем!
Сегодня бы Смоктуновскому исполнилось бы 84 года, но судьба распорядилась по другому. Инокентий Михайлович умер в Москве в возрасте 69 лет.
российский актер театра и кино, народный артист СССР (1974), Герой Социалистического Труда (1990), лауреат Ленинской премии (1965, «Гамлет»), Государственной премии РСФСР им. бр. Васильевых (1971, «Преступление и наказание»), Государственной премии РСФСР им. К. С. Станиславского (1994). После войны Смоктуновский учился в студии при Красноярском драматическом театре им. А. С. Пушкина (1945-1946). Недоучившись, он уехал в Норильск, где играл во Втором Заполярном театре (1946-1951), а затем в театрах Махачкалы и Сталинграда (1951-1954). В 1955-1956 гг. числился актером театра-студии киноактера при «Мосфильме». В эти годы начал сниматься в кино в эпизодических ролях: «Убийство на улице Данте», «Солдаты» (1956). После этого был приглашен играть в спектакле «Идиот» в Ленинградский Большой драматический театр. Неординарность, нервная утонченность артистической манеры способствовали созданию таких разноплановых образов, как мужественный геолог Сабинин «Неотправленное письмо», возвышенный Моцарт «Моцарт и Сальери». Большой удачей Смоктуновского стала роль физика Куликова «Девять дней одного года». Творческой вершиной актера явилась роль Гамлета. В роли Деточкина в фильме Э. А. Рязанова «Берегись автомобиля» ярко проявилось комедийное дарование актера. Среди сыгранных им ролей — лучшие образы русской классики: Порфирий Петрович («Преступление и наказание»), Войницкий («Дядя Ваня»), Сальери и Барон («Маленькие трагедии»). Актер не оставлял своим вниманием и современные характеры (фильмы «Романс о влюбленных», «Исполнение желаний», «Дочки-матери»). В 1976 г. пришел во МХАТ. Стал ведущим мхатовским актером, сыграв на его подмостках роли из классического репертуара русского театра. В наибольшей степени созвучными творческой индивидуальности актера оказались чеховские образы: Иванов («Иванов»), Дорн («Чайка»), Гаев («Вишневый сад»), Серебряков («Дядя Ваня»). В роли Иванова актер выделял тему бессилия, разочарования, тоски и суда над собой.
Олег Володарський: «Ірині пощастило відшукати свою роль у житті – роль люблячої матері та дружини, натхненного й талановитого режисера» (відео)
Реабілітація театральною творчістю…
«Барський міський художній аматорський театр, відомий як Барський МХАТ, реалізовує цікавий творчий проєкт, мета якого – творча реабілітація військовослужбовців. Театрали готують виставу «Сто тисяч» за Карпенком-Карим, ролі у якій виконують учасники бойових дій, волонтери-благодійники та члени їхніх родин. Як повідомляє Барська міська рада, понад 300 тисяч гривень на створення постановки виділив Український культурний фонд. Після прем’єри у Бару актори планують поїхати у свій перший гастрольний тур і представити виставу на сході України.
Як розповідає режисер вистави Ірина Дєдова, загалом у театральному проєкті задіяні сім акторів, четверо них побували у гарячих точках. Підготовка постановки в активній фазі. Репетиції відбуваються кілька разів на тиждень. Театральна команда старанно працює над найдрібнішими деталями образу, а новоспечені актори максимально відпрацьовують свої перші у житті ролі.«Ми не випадково обрали саме виставу «Сто тисяч», бо це актуальна вистава для сьогодення. Головна тема – земля, за яку боролися як тоді, так і боряться зараз. У цьому є певний символізм, – відзначає Ірина Дєдова. – Окрім цього, вистава цікава у драматичному плані, насичена гумором, що дозволяє нашим акторам легко розкрити свої здібності… У трупі задіяні учасники бойових дій, які бачили те, чого ми й уявити не можемо. Але працювати з ними не складно, репетиції не пропускають, дуже відповідальні. За кожним з них стоїть така історія, яку не переповіси. Вони самі її не розповідають, частинками вискакують якісь фрагменти. Ми сподіваємо, що поставка дозволить інтегрувати людей, які пройшли війну, у культурне життя громади. Адже театр – це хороша реабілітація творчістю».
Ірина Дєдова, режисерка Барського художнього міського аматорського театру
День напередодні знімання цієї програми подарував нам 9 «Сповідей» з яскравими, небайдужими українцями та понад 300 кілометрів дороги, котрі ми здолали аби зафільмувати все це.
Отець Мелетій Батіг, настоятель Барського монастиря св. Івана-Хрестителя отців василіян, парох Барської парафії Різдва Пресвятої Богородиці, гостинно прийняв та розмістив нас на території монастиря, в затишку й блаженній тиші котрого ми відпочили тілом і душею.
Втома попереднього дня все ж таки давалася взнаки, саме тому, завітавши в аудиторію Барського МХАТу, я був ще трохи дезорієнтований. Але гостинність Ірини Дєдової та Романа Григорьєва, котрі привітно зустріли нас та пригостили кавою, допомогли скинути ранкову млявість та налаштували на робочий процес.
Так, за кавуванням, ми й почали спілкування, котре надалі, після ввімкнення камер, переросло в відверту та щиру «Сповідь». Ірина Дєдова. Я бачив вогонь в її очах. Життя надихає її на творчість, дарує нові сюжети ідеї, а творчість робить життя яскравішим, цікавішим.
Навпроти мене сиділа людина, котра здатна втілити будь-яку роль. Але прагне відшукати саме СВОЮ. І це прагнення змушує її розвиватися, надихатися, йти вперед, відкривати нові горизонти. Вона живе своїм дітищем – Барським міським художнім аматорським театром. І у творчих постановках театральної трупи яскраво відчувається душа режисера, вкладена в підготовку кожної вистави.
Ірина – сильна жінка. Сильна своєю душею та вірою. Їй пощастило відшукати свою роль у житті – роль люблячої матері та дружини, натхненного й талановитого режисера. Та вона ще перебуває в пошуках ТІЄЇ САМОЇ сценічної ролі, котра дасть їй змогу відкрити у собі щось досі не усвідомлене.
Ця Жінка варта поваги. Барський МХАТ – це її мрія, котру вона раз у раз втілює в життя своєю працею. Здатність мріяти й втілювати свої мрії в життя – це неймовірний талант, котрим Господь наділяє не кожного. Однак ті, в кому Він запалює цю іскру, сяють надзвичайно яскраво. Відлуння цього сяйва виблискує в їхніх очах і, побачивши його одного разу, вже ні з чим не сплутаєш. Я вдячний Господу за те, що у нас, українців, є такі неймовірні Берегині, котрі плекають та розвивають нашу культуру.
Авторська програма Олега Володарського «СПОВІДЬ». Герой програми – Ірина Дєдова, режисерка Барського міського художнього аматорського театру
