Потрібно бути особливо сильною людиною, щоб почати реформи з себе самого... І дуже сміливим і рішучим, щоб реформувати консервативну і негнучку структуру, керувати якою доручила сама Україна. Сьогодні про свій реформаторський неспокійний настрій нам розповість Людмила Дмитрівна Демченко, новий начальник ГУ ДФС Києва.

 - Людмила Дмитрівна Демченко, на своїй посаді Ви всього трохи більше 4 місяців. Але про Вас заговорили ще в перший місяць Вашої діяльності. Нам довелося почути як хороші відгуки, так і неприємні речі, більше схожі на наклеп і низькопробні плітки. Хоча, як для всіх, хто симпатизує будь-яким урядовим реформам, вочевидь, що поганими новинами  хочуть «відвернути» увагу і затримати всі Ваші новаторські починання. Чому ж Ви так не догодили і кому?

Л. Д.: Не називаючи імен, можу сказати, що корупція настільки «полюбилася», що з нею дуже важко розлучитися тим, кому реформи в Державній Фіскальній Службі заважають багатіти і впливати несприятливим чином на великий бізнес і дрібне приватне підприємництво. Роками створювалася конфронтація між підприємцями та податківцями, формат їхнього спілкування один з одним зовсім не сприяв покращенню податкової культури. Стало «модним» йти від податків, можу сказати, що бюджет України поповнювався набагато повільніше, ніж кишені не чистих на руку чиновників фіскальних служб. Нинішня ситуація і послужила стимулом для якнайшвидшого проведення реформ в ДФС України. Роман Михайлович (примітка ред. Роман Насиров, Голова ДФС України) вважає, що якщо київський проект «Офісу аудиту» буде успішним, то ми зможемо його застосувати і в інших містах України. Радісно відчувати підтримку МВФ, їх моніторингова місія вважає наш пілотний проект «Офісу аудиту» перспективним і першочерговим кроком у реформуванні ДФС.

- З цього місця детальніше, будь ласка. Що таке «Офіс аудиту»?


Л. Д.: «Офіс аудиту» - це наш інноваційний проект, який ми вже почали впроваджувати в ГУ ДФС Києва. Основне завдання – створення оптимальних умови ведення українського малого, середнього та великого бізнесу. А ще – підвищити рівень умов праці принципово інших фахівців фіскальних відомств.


- Що означає «принципово інших» фахівців?

Л. Д.: Реформи ми почали саме з оптимізації персоналу. Я впевнена, що саме в цьому аспекті криється 80 відсотків інформаційного невдоволення мною, як керівником ГУ ДФС. В рамках «Офісу аудиту», за принципом «єдиного вікна», створено уніфіковане центральне управління, яке на рівні міста, а не районів, виконує контрольно-перевірочну роботу підрозділів фіскальних служб. До чого це призвело? Фактично, нам довелося скоротити персонал, тому що безліч функцій аудиту дублювалося відразу декількома підрозділами фіскальних служби. Ну, куди це годиться? Уявляєте, які накладні витрати на утримання і заробітні плати державних службовців відраховувалися довгі роки? Економії – 0!

Під час централізації і оптимізації, ми «поламали» звичні схеми місцевого рівня, в яких найчастіше був присутній несанкціонований вплив на бізнес, безсумнівно, з присутністю корупційної складової. Можу сказати, що нинішній персонал ДФС, що входить в кадровий склад «Офісу аудиту» - це люди, здатні переймати світовий досвід зарубіжних колег, які навчилися діяти системно, мислити аналітично і концептуально по-іншому спілкуватися з представниками бізнесу. У майбутньому, сподіваюся, ці люди зможуть якісніше аналізувати податкові та митні ризики. Тим більше, що для «Офісу аудиту» задіяні самі новітні технології.

- Удачі Вашому відомству, а Вам особисто – сил і енергії.

Л. Д.: Дякую! Нас схвалює більшість, а недоброзичливці – безсилі перешкодити тим реформам, на які українське суспільство, державні інститути і бізнес вже давно чекають.

На мою особисто-суб’єктивну думку такі речі повинні писати і презентувати нам усі без винятку творці і патріархи вітчизняного музичного простору. «Такі речі» – я маю на увазі мемуари які, от наприклад, уклав у голові, записав на фізичний носій і презентував усій чесній громаді лідер гурту КРИГОЛАМ Володимир Демченко. Від початку і по нині, максимально скромно і настільки ж чесно автор поділився своїми спогадами, баченням, сприйняттям і ставленням до музики, плюс – усього, що з нею межує. А сАме отого «всього» в житті кожної творчої людини йой як не мало. Тим більше, що час такий непевний, а отже і кристал викристалився кристалево-кристалевий. Крім того, глобальні зміни на 1/6 суходолу, злам епох, історія, що нам не пох… і треба її, як мінімум, знати. Тим більше, що Олександр Євтушенко один у полі не воїн і до того ж намагається охопити все, що апріорі неможливо. (Вибачте, що згадаю тут, але для годиться тре’ зауважити, що Поплавський Мих.Мих. теж, прости господи, писав про український шоу-біз. Втім, на цьому й зупинимось.)

Так от, «Урок-про-рок» від Володимира Демченко. Видання перше.

Сама книга сприймається легко і з приємністю читається як невимоглива до знань читача народна творчість. Не зважаючи на філологічний науковий профіль автора, текст не обтяжений специфічною лексикою й термінами. Перше, що впало в очі і надовго в’їлось у мізки це вміле маскування ненормативної лексики. Оте, скажу так – фірмове, авторське «невбієнне» так рясно наставлене по тексту, що просто гріх не здогадатись про рівень вихованості рок-письменника. Але така мулька, попри весь можливий скепсис з приводу завуальованої матюгальності, зовсім не заважає насолоджуватись читанням. І взагалі, особисто у мене  було таке враження ніби я весь час був не сам, а безпосередньо у товаристві автора і з перших рук (чи вуст?) слухав незліченні історії з життя людини, яка достеменно знала чим бажає жити. Книга «Урок-про-рок» яскравий приклад того як побут і всіляка соціальщина не спромоглися заглушити мрію. Колись Андрухович, з іншої нагоди, ємко мовив: я охоче помер би, якби не музика – і тут він теж мав рацію.

Зауважте, що всі (ну, майже всі) події у книзі відбуваються не у місцях яким дають визначення штибу «культурна столиця» чи «культурний центр» або «мистецький осередок» або ще якесь абощо. Описане життя вирує у просторах південного Причорномор’я, куди хіба що по дотичній інколи заходять вітчизняні виконавці з «великої землі». Володимир Демченко власними мемуарами (і силами) зробив спробу зігнати білу пляму з музичної карти України і зменшити рівень нашого невігластва у галузі знань про розвиток вітчизняного музичного простору, за що йому великий респект. Long live "Урок-про-рок".

Книга буде вельми корисною і просто цікавою для тих, хто захоче більше дізнатись про умови становлення і розвиток українського рокенролу. Особливо, коли ця інформація з перших рук.