І коли тобі нема чого сказати у відповідь. Коли ти повертаєшся знову і знову до написаного.             А очі стають вологі...    Зорі  і вічність... Бажання поділитись тим, що так тремтливо пульсує у середині, ніжне і тендітне..

  Зоряні звуки, прошивають тебе наскрізь, заповнюючи усі порожнечі, нерівності і вибоїни, і ти ковтаєш повітря, налагоджуючи свій подих під дивну захоплюючу вібрацію..

  Ти вільна...назавжди, навічно..Встигнути віддати те, що відчуваєш за потребу віддати..поділитися, щоб не забрати з собою...щоб не завдати болю...

  Десь хтось чує ті ж самі звуки, закинувши голову у зоряне небо, десь хтось чує і тебе. І ніжний дотик вітру стирає з твоїх скронь полохливий слід лихоманки, загортає тебе в оманливі обійми місячного сяйва і першого пташиного щебету...    ти - вільна...  назавжди.. навічно...

  ...