хочу сюди!
 

Татьяна

57 років, телець, познайомиться з хлопцем у віці 55-58 років

Замітки з міткою «стихи»

Я больше не прячу свое лицо!

Вы не дождетесь чтобы я ушла.
И только мне моя судьба подвластна.
Я сдесь врагов, как и друзей, нашла.
Но все враги лишь трепятся напрасно.

И я не буду впредь скрывать лицо!
Хоть и хотела сохранить загадку.
Да, сдесь вполне хватает подлецов.
Но я рискну. я экстремал. Украдкой
взгляни, запомни раз и навсегда!
Да я такая! Не хочу меняться!
Я риск люблю. Без риска никуда.
Иду на риск - перестаю скрываться.


Черно-белые фотки всегда лучше

это тож я) немного запляканная
воть... я открыла личико! радуйтесь, те кто ожидал
злорадно потирайте ручки те кто невзлюбил.
можете начинать меня искать по Киеву)

Про женську дружбу

Світлими зорями небо розсіяне,

Тихо. Ні вітру нема, ні дождя.

Разом у двох сидимо ми на лавці,

І ведемо діалог «за життя».

 

Ти розказала, як хочеш ти жити,

Що поробляти, куди хош піти.

З кім переспати, кого полюбити.

Як чоловіка свого розвести.

 

Про інтереси, життєві проблеми,

Скриті бажання і красочні сни…

Ти ніфіга не скривала від мене,

Щось посовєтувать треба тобі.

 

Знаємо ми один одного довго,

Поруч ми виросли, рядом живем.

Часто гуляємо разом. Багато

Для спілкування знаходимо тем.

 

Легко і просто нам вдвох розмовляти,

Можу я бути таким як я є.

Мачо безстрашного чи акробата,

Корчить не треба. Ти любиш мене.

 

Бувало в розмові до ранку гуляєм,

Кажеш що легко й приємно тобі,

Тільки живеш ти з другім самураєм,

А ось думки твої - тільки мені.

 

Скільки разів я заходився думкою,

Як же таке розуміти мені?

Душами схожі, приємно побачитись,

Лишень в житті у нас різні шляхи.

 

© Ветер Города

Подарунок

Я хотів би тобі дарувати,

Кожен ранок промені сонця.

Щоб прокинувшись ти відчувала

Поцілунки тепла крізь віконце.

 

Гомін лісу і буйні дубрави,

Тобі мила моя подарую.

Увійдеш в тихий шелест й одразу,

Ніжну пісню птахів ти почуєш.

 

Лиш для тебе я річку бурхливу,

Перетворю в струмки гомінливі.

І тобі подарую, кохана,

Кришталево - прозорі їх хвилі.

 

А духмяних квіток пелюстками,

Простелю лиш для тебе дороги.

І шляхи подарую безмежні,

Теплий вітер, веселку і гори.

 

Світ увесь, усі барви планети,

Лиш єдиній тобі подарую.

Що бажатимеш, буде у тебе.

Лиш для тебе життя проживу я.

 

© Ветер Города

хочу остаться одинокой...

Бывает, человеку нужна помощь, но он упорно желает остаться одиноким...

 

Стой, помолчи, дай пережить

Тот трудный миг, как вечность он.

Не нужно слов мне говорить,

сама пройду путь перепон.

 

И в этой гуще тишины

Я с замиранием молчу

Пытаюсь выплыть с глубины

Увидеть свет, вздохнуть хочу.

 

Но жижа страха всё густей,

Трясина хочет утянуть.

Глаза слипаются сильней

Я не хотела утонуть.

 

Теперь лежу на дне одна,

А ведь могли же мне помочь,

Его отвергла я тогда,

Не в силах гордость превозмочь.

 

Волной нахлынули они,

Опять бороться я смогла

Воспоминания мои,

О вас себе сама лгала.

 

На берегу своей души,

Покой и счастье обрела,

В той неизведанной глуши,

Средь света, тьмы себя нашла.

Я. (стих)

Одно из моих последних. Навеянно прошлым...

Я- черный мрак холодной зимней ночи,
Я яркий свет дорожных фонарей.
Я тихий плач в тиши молчанья,
Я громкий смех в лучах улыбки, не твоей…

Я тяжесть горькой памяти о прошлом,
Я легкость фраз и сладость губ.
Я взрыв, удар, истерика и глупость,
Я нежность, шёлк касанья рук.

Я та, кого ты ненавидишь,
Кого забыть ты так мечтал!
Я первая и буду я последней
Кто сердце у тебя украл.

Я твой финал, я точка, я итог,
Я недосказанная сказка.
Я недопитый твой бокал с вином,
Я- твоя боль и твоя ласка!

Когда опустят занавес и кончится игра
И зрители зааплодируют нам стоя-
Я буду первая всегда, коль даже буду не с тобою!

Хто ви?

Враховуючи те, що до краси

Жіночої, я падкий до нестями,

Стає одне питання в голові,

"Вам всім потрібні олігархи з гаманцями?"

 

Чи лише тих любити ви спроможні

Хто їздить в дорогущому авто?

Хто має "Прада", "Гучі", в "Вага Бонд"і

Купує вам дизайнерське пальто.

 

Хто в день відстьогує вам сотні баксів

Для манікюрів, зачісок, речей.

Хто день проводить в офісах холодних

А вечором везе в "Палас Отель".

 

Хто в день народження вам "Мазду" подарує

І на канікули вас звозить в Амстердам?

Потрібні їм лиш ваші гарні ноги,

І ваш красивий, ніжний шарм.

 

Для того щоб в компанії банкірів

Сказати "тьолка в міня єсть,

Ана в пастєли классная такая,

Как хош, папробуй. Тєлєфончік здєсь."

 

Не буду викривлятися душею

Багато хто з них, гарний джентльмен,

Але багато й тих, хто вас як речі,

Купує на один вікенд.

 

Якщо ви всі почнете віддавати

Себе магнатам і багатіям,

Скажіть мені тоді: кого любити

Звичайним, симпатичним хлопчакам?

 

© Ветер Города

Про любов

Я тебе вже довго знаю

Зустрічаємось щодня.

Назначав тобі свідання,

Відхиляла ти міня.

 

Ось нарешті получилось,

Ти погодилась піти.

Ми в кіно с тобой сходили

Потім в парк, до темноти.

 

Сіли на красиву лавку,

Розмовляли довго вдвох.

Раптом якось ти змінилась,

Я злякався і замовк.

 

Намагався розгадати

Різні рухи твоїх рук.

Блиск очей, дихання мавки,

Я відчув любові дух.

 

Твої очі так світились,

Тихо манили міня,

А дихання й рухи тіла,

Швидко зводили з ума.

 

Я дивився в твої очі

Не в спромозі відірватись…

Просто пісять ти схотіла,

А я думав цілуватись...

 

© Ветер Города

Улыбки...

Мея хлебом не корми,

Только дай мне посмеяться.

Не над разными людьми.

Просто так, поулыбаться.

 

Встретить новую зарю,

С уголками губок к верху.

Лёгким прищуром взглянуть

На смешную белку.

 

Рассмеяться от души

Над приколом друга.

И тебе я улыбнусь,

Милая подруга.

 

Встречным людям улыбаюсь.

Но не корчу дурака!

Только многие пугаясь,

Крутят пальцем у виска.

 

Смехом вздёрну тишину

Буйной рощи, леса.

Эхо в горы запущу

Громогласным смехом.

 

Под водою улыбнусь

Рыбке одинокой.

На твоё кривое слово

Ты услышишь хохот.

 

Хватит хмуриться друзья,

Радостью светитесь.

Может жизнь то и горька,

Вы ей улыбнитесь.

 

© Ветер Города

Пиво.

Пиво пенное в кружке литровой,

И огромный поднос красных раков.

Отмечаем с друзьями субботу,

У бассейна, на вилле в Монако.

 

Холодком повевают бокалы,

Раки крупные. Специи пахнут.

Мы сидим в офигенных шезлонгах,

И хотим по сто граммов бабахнуть.

 

Солнце жарит нещадно нам головы,

А нам пофиг, оденем сомбреро.

Ящик пива холодного в погребе,

И девчонки нас ждут на Ривьере.

 

Мы неспешно ведём разговоры,

Дофига у нас денежных знаков.

Нас вообще ничего не волнует,

Кроме пива и красненьких раков.

 

Всё нормально течет своим руслом,

Капиталы растут, как заведено.

Влага вкусная льётся по горлышку,

И щас раками будет заедена.

 

Еще кружечек парочку влупим,

Поныряем в бассейн. Стало жарко.

В вертолёт. И вперёд на Ривьеру,

Надоело томиться в Монако.

 

© Ветер Города

Сложности.

Мысли отрядом, как колесницы

С жестокими воинами у руля,

Проносятся, и не спиться им,

Рваными ранами сердце скребя.

 

Проносятся не стихаючи,

Ускоряя размашисто бег.

И плевать им, что под колесами

Гибнет разумом человек.

 

Разрывая копытами душу,

Пронесутся те кони, гремя,

Те следы, что оставят - погубят.

Растоптав как букашку меня.

 

Руки тянуться к жизненным нитям,

Предлагая греховный исход,

Разум знает, что к линии смерти,

Сумрак горечи слепо ведет.

 

© Ветер Города