Тече вода в синє море,

Та не витікає;

Шука козак свою долю,

А долі немає.

Пішов козак світ за очі;

Грає синє море,

Грає серце козацькеє,

А думка говорить:

«Куди ти йдеш, не спитавшись?

На кого покинув

Батька, неньку старенькую,

Молоду дівчину?

На чужині не ті люде,—

Тяжко з ними жити!

Ні з ким буде поплакати,

Ні поговорити».

Сидить козак на тім боці,—

Грає синє море.

Думав, доля зустрінеться,—

Спіткалося горе.

А журавлі летять собі

Додому ключами.

Плаче козак — шляхи биті

Заросли тернами.

Реве та стогне Дніпр широкий,
Сердитий вітер завива,
Додолу верби гне високі,
Горами хвилю підійма.
І блідий місяць на ту пору
Із хмари де-де виглядав,
Неначе човен в синім морі,
То виринав, то потопав.
Ще треті півні не співали,
Ніхто нігде не гомонів,
Сичі в гаю перекликались,
Та ясен раз у раз скрипів.

Така її доля… О боже мій милий!
За що ж ти караєш її, молоду?
За те, що так щиро вона полюбила
Козацькії очі?.. Прости сироту!
Кого ж їй любити? Ні батька, ні неньки,
Одна, як та пташка в далекім краю.
Пошли ж ти їй долю, – вона молоденька,
Бо люде чужії її засміють.
Чи винна голубка, що голуба любить?
Чи винен той голуб, що сокіл убив?
Сумує, воркує, білим світом нудить,

Экс-звезда хорватского футбола и экс-напарник Андрея Шевченко по "Милану" ЗВОНИМИР БОБАН в своём интервью "Газете по-киевски" допустил интригующую оговорку - оговорку со значением. Которую каждый может трактовать по разному. Далее реплика приведена без купюр.

– Вы наверняка дружите с Шевченко...

– Да. Когда он только приехал в Милан, совсем не мог говорить на итальянском. Я все время шутил над ним, когда видел: "Словенска душа!". Это все, что он понимал с моего языка. Ему поначалу было сложно адаптироваться к Милану. Но я ему помогал, как и другие футболисты. Последний раз мы с ним виделись в Милане, ужинали вместе... (После паузы) Но мы не любовники! (Смеется) Просто видимся где-то раз в месяц.

 (Газета по-киевски, номер от 06.09)

Шеви и Боби