хочу сюди!
 

Ірина

37 років, рак, познайомиться з хлопцем у віці 29-39 років

Замітки з міткою «інтимна лірика»

Ще трохи... Зовсім недалеко...



Вслухаюся у стукіт крапель,
Що упокорили дахи.
А дощ все крапа, крапа, крапа,
Змиває всі мої гріхи.

Земля зітхає під снігами,
Їй в снах ввижається весна...
Мені ж так хочеться з птахами
Злетіти ввись під небеса.

Ще трохи... Зовсім недалеко...
Вбереться березень в зело.
Немолодий уже лелека
Запросить на своє крило!

В гніздечку рук твоїх



В гніздечку рук твоїх панує спокій.
У вир очей занурюсь глибину,
Через туман фантазій і утопій
Стару як світ я істину збагну:

Не треба журавля мені у небі,
Напівшалених, неземних ночей...
А просто пригорнутися до тебе
І заховатися у затінку плечей.

Вдихнути рідний запах твого тіла,
Тебе узяти - і себе віддать.
Здається, все життя цього хотіла...
Земне кохання - ось в чім  благодать!


Щоразу взимку думаю: усе...



Щоразу взимку думаю: усе...
Весною розквіта любові гілка.
Тривожить душу чарівна сопілка,
Щемливу радість в пригорщах несе.

Я так боюсь розхлюпати її
На перехрестях поглядів недобрих.
Та вперто вірю: життєдайний промінь
Проб'ється крізь буденність сірих днів.

Розкрившись потаємному чуттю,
До тебе з маків простелю стежину.
Якась маленька голосна пташина
Складе осанну небу і життю!

Мені всього-навсього треба



Мені всього-навсього треба
Яскравого світла в пітьмі,
Рожевого кольору неба,
Волошок в зеленій траві.

Левад, де корівок квасолька
Розсипана щедро зокола.
Вербичок рясні парасольки,
Стерня, яка ніженьки коле.

Заплави в ставку полудневі,
Там жаб'ячий спів серце крає.
Духмяні луги чебрецеві,
Де коник на скрипочку грає.

Так хочеться літечка ласки -
Далекого світу того,
Де сон пряде бабця із казки,
А може, з дитинства мого...



Простелив ти до мене стежину



У безмежнім, смарагдовім морі,
Де ночами купаються зорі,
Простелив ти до мене стежину.
Я сміливо по сяйву ступала,
І любов свою в серці плекала,
Наче мама маленьку дитину.

Бідне серце тривожилось лунко,
На устах маковіли цілунки,
А ланіти рум'янцем палали.
Я весніла, я снила тобою,
І спліталося щастя з журбою,
До побачень я дні рахувала.

Засмутилося лагідне море,
Швидко втратило ніжну прозорість,
Зникла в хвилечках срібна стежина.
Тож даремно тебе виглядала
І назавжди тобі дарувала
Свої щирі чуття до краплини...

Неземним я його уявляла...

Неземним я його уявляла:
Загадковим, шляхетним, сумним...
В нетолочених травах шукала -
Не вдалося зустрітися з ним.

В небеса  вище зір я злітала,
Там кохання бажала зустріти.
Подарунком на пам'ять зосталась
Лиш надкльована зірка із літа.

Після пошуків довгих здалася,
Перестала я марити ним.
Та на глум, а чи, може, на щастя,
Він постав - таким рідним...  земним!



Що є любов?




Перечитуючи "Тіні забутих предків" М. Коцюбинського...


Що є любов? Серед віків
Нетлінна купинА одвічна?
Що є любов? Флояри ніжний спів?
Трембіти тужна гра магічна?

Що є любов? Мо', нявки звабна гра
Чи хіть вродливої любаски?
Що є любов? Жага тілес земна
Чи діва, що постала з казки?

Що є любов? І чом людей в огні
Мотузить, сушить, спопеляє?
Ні смерть, ні забуття їй не страшні,
Ніхто в двобої не здолає!

Моє учора залишилось в літі...



Моє учора залишилось в літі,
Виграючи смичком на скрипці тужній
Мелодії, теплом сердець зігріті,
Даруючи добро й усмішки дружні.

Моє сьогодні зазирає в зиму,
Загорнену пуховим теплим пледом.
І хочеться порвати  нить незриму,
І хочеться злетіти аж до неба,

Тісний свій одяг зняти поспіль,
У вир життєвих пристрастей пірнути...
Та не дає  життєвий досвід,
Та вже душею важко роздягнутись...

Моє учора залишилось в літі...
Моє сьогодні зазирає в зиму...


                 
                                                   
               

Про Нього....

Цей чоловік - мелодія чуття,
Його уста - солодкий, звабний трунок,
Його обійми - магія буття,
І до небес підносить поцілунок.




При зустрічах - серденька щемний стук,
Вінок із слів - куди тому санскриту!
А далі...Міць і божевілля рук...
Але про це не будем говорити.



        

Зруйновані Чуття

Напівприкрита нагота,
Напіврозмите слово.
Напіврозтулені вуста,

Напівзакінчена розмова.

Хитросплетіння жахних слів,
Клубок прихованих обмов...
А на руїнах почуттів
Ридають Дружба і Любов...