Білі янголи мене полишили

Забравши із собою мої мрії

Мої надії віру і сподівання

Що ти моє справжнє кохання

Єдине щире і останнє

Але склалося інакше доля моя

І тепер не знаю куди без тебе я

Бо тільки ти була сенсом мого життя

А тепер коли ти від мене пішла

Стала огидною ця земля

І тепер ти тільки колишня моя

  

(P.S если любимая ушла небеда))

         Він ішов вона мовчала

Хоча до себе промовляла

Лишись бо я кохаю

Він ішов і теж мовчав

Хоча до себе промовляв

Пробач в усьому винен сам

Хочу бути з тільки з тобою

Бо нікого так ще не кохав

Він і ішов і теж мовчав

Двері тихо за собою зачиняв

І не було ні сліз ні крику

Лише безсмертним богам на потіху

Інколи
Я дивлюся на своє майбутнє
Як на спогади
І ці спогади мені
не подобаються.
Це погані спогади,
які руйнують надію.
Я плачу,
а мої сльози падають
за мою смерть
в мою могилу.
Я виводжу почерком
нервовий зрив.
Я щось намагаюсь зробити
цим очерком
мого безумства. Мого безумства.
Воно моє.Тільки моє.
І тільки я можу його вбити,
трощити, ламати, закровавити, вбити.
Його. Їх.Мене. самого. себе .самого ...
Час іде.Давить під своїм взуттям
сподівання, мрії,залишаючи криваві сліди.
Нащо вбивати невинних?
Нащо смітити в корі головного мозку?
Пусті бажання - це шлях в нікуди.
Папір і ручка дратують очі.
Клеймом літають привиди самотності,
тупості,безробітності;без чистої свідомості,
без розумних рішень...
Лише неіснуючі сльози
В неіснуючій правді.
І бути тому так навіки.
Поки не прийдуть вбивці
І не заріжуть мрій
Та не розстелять м"ясо
з розчленованихтрупів
солодким шаром
По авангарду живої душі.
Лиш тоді вільним
подихом світла
можна буде вдовіль напитися.

Знайшов гарний вірш і вирішив викласти його на i.ua

Моя люба донечко, моя ти дитино.
Пробач, що ти без мене, а я топчу чужину.
Не винна я в тому: прийшли такі роки-
І ми пішли з дому у різнії боки.
Тільки ти за покликанням вибрала дорогу,
А мій клич у світи від свого порогу.
Так зробили державні мужі,
Щоб дітей своїх вчити-
Мусиш йти в чужину, мусиш тяжко терпіти.
Перший крок у житті ти зробила самостійно,
Я горджуся тобою, моя люба дитино.
Іди твердо вперед до зірок у майбутнє,
Нехай щастя і доля йдуть з тобою попутньо.
А я там за горами чужу землю порошу,
І в потрібну хвилину тобі завжди поможу.
Тепер тільки рости і мужайся скоріше,
Ще лиш мить потерпи,
І повернусь я, хоч пішки.
Прошу в Бога здоров'я й щоб терпіння було,
Щоби наше коріння завжди разом росло.
Тому, ще раз пробач, що ти зарас без мене,
Тільки прошу не плач, я поплачу за тебе.
Та я дуже далеко, я в світах за горами,
Вісімнадцяту весну стрічай доню без мами.
Тож тебе я вітаю з повноліттям твоїм,
За тобою скучаю.....
Пам'ятай люба доню, що в кожну хвилину,
Думками і серцем до тебе я лину.

Велике чисте небо,
Безкрайне поле трав,
І запах твій,
Приємний і ніжний,
Відчував я в обіймах своїх.
Я ніжно дивився,
В глибокі, пронизливі,
ПРЕКРАСНІ очі твої...
Я зрозумів, я закохався!!!
Та чи усміхнеться щасття мені???

розпусти біляві коси,
здмухай пил вбрання мого,
на щоках червоні блиски
на устах моїх вино…






хочу серце, розум душу
все віддати лиш йому



до твоїх рук торкнутись мушу,
втопитись в погляді очей,
відчути запах, смак і дотик,
бо втрачу сенс усіх речей.




спалити сонце, випить море
змінити напрямок вітрів
усе, повір, усе ми зможем
любові крила, ріки снів.

---

Лише пам’ять про доторк руки

Залишився на шкірі ..і холодно

Лише мить були поряд шляхи

Аби швидко розбігтися порізно

 

Молодого місяця блиск

Заховався у білім волоссі

Мовчазливої темряви крик

Відчувався в багатоголоссі

 

І стирається з пам’яті ніч

Бо можливо вона лиш наснилась

Не було а ні слів, а ні зір

Лише доторки рук залишились

19 травня 2008 року

Нектару з Олімпа тобі не дістану,
З небес зірочок - поготів,
Напевно не раз тебе я обману, –
Отара чекає на мене чортів.

Сльозинки не раз утиратимеш,
Серденько не раз заболить,
Самотньо на мене ти ждатимеш,
Разом проведемо лиш мить.

Віршами весь біль не описано,
Його ж треба лиш пережить,
Багато чого недосказано,
Я хочу тебе лиш любить. 

---

 19.05.2008  ...найшло щось...хочеться...на безлюдний острів... не самому 

---

З.І. Ящик з гнилими помідорами пацталом

Мій перший власний вірш!! Тому не судіть строго!!

Щоб зрозуміти нас,
Потрібно знати нашу мову,
Мову нашого краю
Гарного та невмирущого.

Де верби та вишні квітучі,
Де поети та піснярі співучі,
Прославляють наш рідний край
Єдиний і великий.

Щоб зрозуміти нас,
Вам потрібно прожити
з нами, невеселий час,
такий гіркий і тягучий.

Ми живем в світі великім,
Де наш край такий малий.
Що на іншому краю світу
Ніхто, не знає нас!

Нашої землі величної,
Нас самих, хто ми так?
Наш народ великий, нездоланний,
Який живе вже понад тисячу літ.

Щоб побачити нас,
З небес потрібно гдянути на нас
Таких бідних і величних -
Синів України!

О 6-й годині так хочеться спати
І сни всі приходять в цю мить.
Вставай, Українцю, вставай, дорогенький,
Москаль вже годину не спить!

Хоч жіночка поряд, пухка і тепленька, -
У пазусі стільки добра!
Вставай, Українцю, вставай, дорогенький,
Давно вже вставати пора!

Горілочка з перцем, ковбаси і сало –
Для тебе нічого не жаль.
Вставай, Українцю, вставай, дорогенький,
Давно вже поснідав москаль!

Уже Президент із дітьми на Говерлі,
Вже Юля косу заплела.
Вставай, Українцю, вставай, дорогенький,
Вперед на великі діла!

Вже Шуфрич прокинувсь, а з ним і Вітренко –
Все думають: де ще сернуть?
Вставай, Українцю, вставай, дорогенький,
На битву  за праведну путь!

Уже Янукович зове нас до раю,
Де будем ми всі – пахани.
Вставай, Українцю, вставай, дорогенький,
Поки ще не вкрали штани!

Вставай, Українцю, вже годі дрімати,
Пора вже, бо хай йому грець!
Нікому себе не дамо об’ї…,
Бо буде Вкраїні пи…ць!

                                             (с)

автор - невідомий, але я можу підписатися під кожним словом...