Червоний прапор майорить вгорі,
здійнявшись гордо на високій вежі…
На ньому – кров… То кров людська горить!
То пломеніють сполохи пожежі!
Вогонь і кров – немає їм кінця.
Вогонь і кров – без міри та без ліку.
Невже цей прапор справді до лиця
та до вподоби збуреному віку?
Невже й надалі будемо нести
жорстокий символ смерті та руїни?
О ні, червоний прапоре, не ти
символізуєш славу України!
І мимоволі серце защемить…
Куди б мене не закидала доля,
в синівськім серці бережу щомить
жовтогарячу золотавість поля
та неба українського блакить…
Земля і небо. Жовте і блакитне.
Кого ж лякають чисті кольори,
в яких національна єдність квітне
крізь прапори далекої пори?
Уже настійно кличе майбуття
звільняти душі, догмами покуті,
й червоний сором нашого життя
знебарвлювати щирістю покути!
Лиш об однім і мрію, і молю,
щоб жить щасливим та проміж щасливих
під чистим небом, при квітучих нивах
без поклоніння крові і вогню!
12.12.1989р.
Коментарі зайві, як і стосовно того, що через 22 роки таке комуно-криваве ретроградство розповзлось по Україні.
Мені здається, все гранично зрозуміло. Янукович на посаді президента продовжує діяти на знищення в Україні всього українського. У цьому він і справді "тому що послідовний". Він - послідовний очільник окупаційної влади. А отже - прибічник її окупаційних символів. Та й чого б йому було не підписувати того, за що раніше проголосував відданий йому парламент? Усе логічно: відданий президентові парламент проголосував - президент підписав.
Хтось насправді сподівався чогось іншого? Мені здається, вони підуть далі і ще багато чого символічного наголосують і напідписують. Наприклад, про повернення свята 7 листопада - ще цього ж року або найпізніше наступного. Бо якщо вже знущатися - то на повну. От вони всі разом і знущаються. За це їхній електорат їх і любить. За це він і пробачить їм будь-яке "покращення життя" і все одно, за будь-яких обставин, за них голосуватиме. Бо вони ж "нагнулі бендєр" - і це найголовніше.
Юрій Андрухович
Ця банди і Голодомор може визначати як свято - як перемогу над ненависними куркулями...
Дорогі брати і сестри! Сьогодні, коли Україна буде святкувати двадцятий рік незалежності України, а з часу завершення другої світової війни пройшло майже 66 років, в нашій державі панує розбрат і ворожнеча, страх і зневіра.
Наша українська бидлоеліта розтягуючи кожний день нашу країну, набиваючи свої кишені, їздить по Куршавелям та дивує цілий світ своїми статками та показною ганебною розкішшю в той час, коли половина українського народу знаходиться за межею бідності та ледь животіє. Нова більшість у Верховній раді України фактично є матеріалізацією та основою нової української дійсності, де немає місця Закону, нормам моралі, честі і гідності, опікуванню національними інтересами, а панує грабіжницька ідеологія, що продукує тотальну корупцію в усіх гілках влади, зневагу до простого люду, нищення духовності та української культури, історичної пам’яті та національної ідеї.
Обрання Президентом України Віктора Януковича тільки прискорило процес перетворення українського суспільства на кланово-олігархічне, де народу відведено місце укріпаченого злидарювання. Прикриваючись гарними гаслами сьогодні провладна система, маніпулючи національною свідомістю, продукує масовий психоз, розкручує вкрай розкольницькі для суспільства теми, щоб на тлі загальноукраїнського громадянського протистояння спокійно дерибанити бюджетну систему України та розтягувати національні багатства.
Десятки років, коли Україна перебувала в радянській окупації, призвели до неоднозначного сприйняття минулого та історичних подій, внаслідок чого суспільство роз’єднане, а примирення так і не відбулось. Сьогодні, як ніколи, всім нам потрібен цивілізований діалог, який дозволить знайти одне правильне рішення та всім разом почати розбудовувати країну. Але на жаль, нашими долями кермує 260 народних манкуртів, які не врахувавши складності сьогоднішньої ситуації примусили всю Україну стати на коліна, зобов’язавши всіх вішати червоні прапори.
Проживши 20 років в незалежній Україні, втративши десятки мільйонів наших братів та сестер під час радянської окупації, ми так і не змогли засудити злочини радянської влади та комуністичної партії, а тому радянська символіка до цього часу не заборонена в Україні, тому вирішення таких питань, як вивішування червоних прапорів, перебуває в компетенції тільки територіальних громад, але ж ніяк не кількох десятків людей. Спроба провладної більшості примусово нав’язати свою волю всій Україні та відновити хоча б частково легітимність радянських символів на кшталт червоного прапору є ознакою зародження культу в Україні та скочення в диктатуру.
Український віртуальний опір за сьогоднішнього громадського протистояння, коли день Перемоги занапастила і спаплюжила провладна більшість, а святкування перетворюється на відпрацювання нових технологій маніпулювання свідомістю, закликає до однозначного засудження рішення Верховної ради України щодо узаконення червоного прапору. Дійте за власними переконаннями і примусьте владу поважати вас, адже реалізація прийнятого рішення залежить від влади на місцях.
Разом з тим, ми схиляємось у доземному поклоні перед нині живими ветеранами, як Червоної Армії, так і Української повстанської армії, які через любов до своєї Батьківщини, до своєї рідної землі не шкодували життя. Сьогодні одні ветерани отримують копійки та намагаються відновити свої права в судах всіх рівнів, а інші взагалі не визнані своєю державою. Вічна вам Слава! Ганьба цій владі! Слава Україні! Слава перемозі!
Епіграф: "Біда не втому, що правда гірка, а в тому, що брехня солодка" Фелікс Кривін
Давно переконався, що можу спокійно говорити про війну і щодо неї все, що думаю, не турбуючись про образу когось там своєю нетактовністю висвітлення правди щодо тих чи інших подій. По-перше, правда не може ображати, бо вона є Правда. По-друге, хто не хоче знати правду, тому її казати безтолку, а якщо і скажеш, то не нашкодиш, бо тебе просто не почують, тому що і не хочуть чути такої правди - у них вона своя готова.
Хоча не товариш Ленін винайшов принцип історичної фальсифікації, але він найчіткіше сформулював і втілив в глобальному маштабі принцип так званої "партійності літератури", який звучав просто і однозначно: "Правдою є те, що вигідно нам". Товарш Сталін зробив геніальне доповнення і розвинув геніальну ленінську думку до абсолюту: "Правдою є те, що вигідно нам безпосередньо зараз". Тобто сьогодні влада може говорити цілком протилежне вчорашнім своїм заявам і люди мали сприймати це як істину, чисту правду без жодного сумніву. І тому дуже точною була назва найголовної газети в СРСР "Правда" - органу комуністичної партії, що керувала країною. Кожен свіжий тираж газети "Правда" повідомляв всіх-всіх що є "правдою поточного моменту" в СРСР і упаси Боже комусь у тій правді засумніватись - а концтабори ГУЛагу навіщо?
Вчорашні герої революції і громадянської війни раптом ставала "ворогами народу", а ненависні вороги-фашисти в мить обертались на друзів по зброї тощо. Проте мене турбує не так доказ цього фантому правди-брехні часів "Совка", як утвердження в психиці масової свідомості такого підходу до поняття правди, як: правдою є те, що я хочу! В літературній обробці це звучить наступним чином: "Я ніколи не нав'язую своїх поглядів тому, хто їх поділяє". І що найсумніше, але такого принципу дотримуються не тільки прихильники тоталітарного світогляду, але і значна кількість так званих "демократів" чи "лібералів" тощо, які до смішного тупо ненавидять правду опонентів і не хочуть її розуміти тільки тому, що вона не співпадає з їх хотінням, з їх баченням, якою та правда має бути.
А на мою думку правда - це впершу чергу правда факту! Тобто відтворення чіткої, послідовної і аргументованої доказами з максимальним долученням фактів і свідчень матеріального характеру стосовно хронології перебігу подій, тобто дотримання принципу, на якому базується все досудове слідство зокрема по кримінальних справах тощо. Має бути точно встановлено хто, що і як зробив фактично, а трактування причин всього того вже є хлібом адвокатів. І тут уже ради нема - брехня має бути. В журналістиці стосовно цього існує байка, що про стакан, наповненний до половини водою, можна написати як позитивне: "Стакан був до половини наповненний водою", а як негативну інформацію: "Стакан був наполовину пустий". Але зміст факту залишається однозначним: стакан і вода у ньому. В сучасних дискусіях рівень аргументації зашкалює на рівнях, коли одні доводять, що стакана на столі взагалі не було, а інші - що був і то не просто стакан, а цілий графін. Звичайно що дошукатись правди у таких вияснененнях стосунків справа нереальна, що і доводять чисельні телевізійні шоу-диспути, де відбувається тупе переливання з пустого в порожнє...
Не можу невіть перелічити кількості диспутів на тему Другої світової війни та її подій у дотичності до України, але фактично всі вони проходили на рівні розмов глухого з сліпим, тобто протилежні позиції представляли люди, які не просто не розуміли опонентів, але що найгірше - і не хотіли зрозуміти!
Простий приклад: скільки вже доводилось чути, як одні казали, що радянські війська є "визволителі", а їх опоненти доводили що вони є "окупанти" - і крапка. " Але шановні,- не один раз хотілось мені сказати,- ви просто робите або підміну понять, або взагалі руйнуєте логічну послідовність, а звідци постає неможливість висновку, як факту правди. Навіть дитині ясно при неупередженому розгляді справи, що радянські війська справді були спершу (!) визволителями, після чого, в другу чергу, стали окупантами - це послідовність! Послідовність, а не взаємовиключні антитези: або визволителі - або окупанти"
Варто навести кілька прикладів, які виникали у мене в процесі подібних розмов і дискусій про війну. Почну з найсвіжішого: не так давно у телевізійному шоу на російському телебеченні Володимир Путін заявив, що у війні з Німеччиною перемогла обов'язково Росія навіть без допомоги республік СРСР, що тепер стали незалежними державами. Тема не нова, бо стільки вже сказано про "мале значення" допомоги СРСР в часи війни по ленд-лізу з США та інших держав-союзників по антигітлерівській коаліції, як і про нікчемність ваги Другого фронту, а тепер дійшла черга і про мізерність внеску республік СРСР у спільну перемогу... Коментар тут однозначний: звичайно що пан Володимир Путін цілком правий і Росія спромоглась би перемогти Німеччину, як колись спромоглась скинути панування Золотої Орди - хто б сумнівався щодо "країни-переможниці". Дрібниця за малим: часовими вимірами. Справились з Гітлером гуртом усім світом за 4 роки, а могли б знову десь років за 300 самотужки поборювати світову німецьку імперію - ото й усього. Як сказала одна дитина татові після його оповідей про війну з його участю: "Не можу зрозуміти, навіщо ще якісь війська та армії були там потрібні, якщо війну виграв один мій тато"...
Однозначно це була дуже і дуже неетична заява, що має генезу з відомої промови Сталіна на честь святкування перемоги у 1945 році, де він привітав з перемогою у війні виключно "русский народ", але не даремно кажуть про язик, що він без кісток...
Схожого порядку є загальнопоширене твердження "А що краще, якби переміг Гітлер, а не Сталін?" У мене на це провокаційне запитання було контрзапитання: "А як ви вважаєте, яка хвороба приємніша, краща і гуманніша: чума чи холера?" або "А яка смерть веселіша: розстріл чи від голоду? " Дурні запитання, як і дурним є питати який з тоталітарних режимів кращий: нацизм ніс зло, але комунізм вчинив його не менше для України і світу. Особисто мене шокує рівень соціального безпам'ятсва про голод 1946-1947 років в Україні одразу після отої "великої перемоги", коли застосували принцип "Мир, але смерть" в повоєнній Україні. Здавалось, що може бути жахливішого за війну? Виявляється є таке, що може може бути - радянсько-комуністичне визволення жахливіше за війну, бо у війну все ж гинули вибірково, а в організованому "визволителями" голоді гинули всі поголовно! Гірше від концтабору! І знову, як у голодоморі 1932 - 1933 років у держави хліба було вдосталь, але ешелони і кораблі зі збіжжям йшли від нас до східної Європи для підтримання геополітичних інтересів Сталіна й СРСР... І ось це ми повинні святкувати і з цього приводу веселитись??? Як сказав поет: "Веселитись будемо, як усе забудемо!/ Все, чого не знаємо - ми не пригадеємо!"
Воістину для людини, що хоч трошки обізнана з світовою катастрофою на імення Друга світова війна, святкування якогось Дня перемоги є верхом безпам'ятсва та блюзнірства. Факт перемоги є, але якщо узяти до уваги ту глобальну і непомірну кількість жертв та руйнувань, які зазнали ми у цій війні, то подібна перемога може викликати тільки глибоке співчуття і непомірний жаль. Як не може не викликати прикрого співчуття та глобальна різниця у соціальному і світовому значенні країни, що перемогла у війні - СРСР, і країни, що війну програла - Німеччини. Остання - перша в світі за економікою і соціальними стандартами, а СРСР - зникло, а Росія в такому економічному занепаді і злиднях, що навіть в Україні жити цікавіше стає.
То хто і що святкувати буде 9 травня з червоними прапорами? Свято маразму? Давайте посвяткуємо: одні, що вони хоч і дурні, але переможці, а другі порадіють, що переможці такі дурні... Все це було б весело, якби не було так сумно.
Проте завершити допис хочу на оптимістичній ноті, що стосується червоних прапорів, про які навіть ВРУ щось врушила в розумінні побільшити їх кількість. Анекдот ще з радянських часі: іноземець приїхав до СРСР власним авто і на дорозі попав колесом у вибоїну й розбив машину, а коли повернувся - подав до суду. На суд приїхав радянський адвокат типу Лавреновича з вказівкаю обов'язково виграти процес. Обвинувачення доводить, що їх клієнт зазнав збитків через аварію, бо місце пошкодження дорожного покриття не було огороджено і не мало попередження червоним прапорчиком про небезпеку. Радянський адвокат відповідає у захис: "Коли шановний пан перетинав наш державний кордон, то він не міг не зауважити нашого державного червоного прапора, які є також над кожною заставою по усьому кордону СРСР, отож усе небезпечне місце було огороджене з червоними прапорчиками попередження, а жодними нормами права не передбачено подвійного чи іншого попередження у вже окресленій небезпечній зоні, тому претензії пана є неправомірними"
Для сучасної України цілком слушний випадок: побачите червоного прапорчика - будьте пильні, щоб не вскочити в якусь халепу.
Богдан Горадсеви
м. Львів-Рясне
А дебілоїдам у Верховній Раді треба подякувати, що принаймні вони розуміють всю небезпечність своєї законотоврчої діяльності для України, тому і
вирішили понатикати скріз червоних радянських прапорів у якості застереження про небезпеку. До перемоги і війни це не має жодного відношення.
21 квітня 2011 року Верховною Радою України було ухвалено облудні зміни до Закону України "Про увічнення Перемоги у Великій Вітчизняній війні 1941-1945 років." Відтепер "зовнішній вигляд копій Прапора Перемоги має відповідати вигляду штурмового прапору 150-ої ордена Кутузова II ступеня Іріцкой стрілецької дивізії".
В той час, коли кожна українська родина вшановує пам'ять загиблих захисників нашої Вітчизни, з повагою і вдячністю згадуючи полеглих воїнів, нам нав’язують святкування під комуністичними знаменами. Знаменами, налитими кольором крові невинно закатованих жертв політичних репресій, заморених голодомором селян, розстріляних «ворогів народу». Знаменами на яких зображені серп, що косив мільйони українських життів, і молот, що десятиліттями забивав цвіт нації. Це є нічим іншим як прямою наругою над пам'ятю героїв, які склали голови відстоюючи Рідну Українську Землю. Вони воювали не за Сталіна, не за совєти, а за життя своїх родин, за свій край, за свою націю.
В ім’я червоного знамені розстрілювали, катували, переслідували, розкуркулювали, вкладали в сиру землю без хрестів і пам’яті славних синів і дочок України. І тепер ми маємо піднімати ненависний символ страждань поколінь українців? !
Українці, кожен з нас в цей день повинен підняти одне єдине знамено перемоги – Український прапор!
На балконах і у вікнах квартир, на дахах будинків, на парканах садків, на авто, місцях святкування та вшанування пам’яті – скрізь піднімайте й вивішуйте
ЖОВТО-БЛАКИТНІ стяги! Стрічками в’яжіть на сумки й рюкзаки, вплітайте в коси, приколюйте до одягу!
В день пам’яті полеглих за Україну, не дайте прикрасити її знаменами їх катів.
Вічна пам'ять полеглим захисникам! Слава Україні! Смерть її ворогам!
На День Перемоги в Житомирі вивісять червоні прапори
Житомирська обласна рада прийняла рішення вивішувати 9 травня в День Перемоги червоні радянські прапори на адміністративних будівлях в області.
Як передає кореспондент УНІАН, про це йдеться у рішенні сесії облради, що було прийнято 17 березня більшістю голосів.
Так, згідно з документом, у День Перемоги 9 травня "в обласному центрі, містах і населених пунктах регіону проведуть святкові заходи з використанням символіки років Великої Вітчизняної війни, а поряд з Державним прапором України вивішуватимуть червоний прапор Перемоги".
У свою чергу Житомирська обласна організація ВО "Свобода" вже заявила, що звернеться до правоохоронних органів та суду з вимогою не допустити виконання цього рішення Житомирської облради.
- Ленин должен уважать страну, в которой он стоит! - добавил Дмитрий -
Если он хочет стоять здесь, то пусть доказывает свою лояльность Украине.
Закончив
акцию, ребята быстро побросали в рюкзак баллончики с краской. А я со
слезами запечатлел отреставрированного Ильича в последний раз. Теперь
памятник стал хорошо виден издалека и резко выделялся на фоне темных
безрадостных окрестностей.
Напоследок
участники акции пообещали, что подобные реставрации скульптур
советского режима они будут проводить и впредь до наступления Дня
Независимости Украины.
Серйозні перетворення завжди починаються з духовно-світоглядного оновлення. Це неминуче вимагає повернення до правильної символіки, адже символіка — це концентрований світогляд.
