Однажды, прогуливаясь по парку, я услышала, как старый розовый куст рассказывал молодому побегу удивительную историю.

«Давным-давно, когда солнце светило ярче, деревья были выше, да и я был моложе, жил юноша, красивый и сильный. Храбрее его не было во всей округе. Своей хваткостью он был похож на льва. Жил он во дворце, охранял царя и народ свой от разной напасти. Не было пути врагам на нашу землю!

Сила нечеловеческая появлялась у юноши, когда он защищал свою Родину. Ему в битве сама природа помогала. И звери, и птицы, и растения. Говорили, что сам царь зверей был его отец. Так и называли его: Лев, сын льва. За победы, храбрость, за то, что он в боях отдавал себя полностью, не жалея жизни, подставляя сердце доброе, справедливое, наградили боги Льва бессмертием.

Во дворце жил добрый царь, и была у него дочь Роза. Свежая, как роса. Нежная, как только что распустившийся бутон. Ласковая, как котенок. Где появлялась девушка, вырастали на том месте цветы удивительной красоты.

Стал замечать отец, как пылают щеки дочери при виде юноши. Радостно у него на душе становилось. Выросла дочь. Без матери растил цветок свой, души не чаял.

Только стал он невесел, гложет сердце тоска о дочери, стал думать отец, как дитя свое уберечь. За жизнь его, за любовь как бы не пришлось дочери расплачиваться.

Когда был он молодым, полюбил девушку, похожую на розу. Света жизни без нее не видел. Оказалась она дочерью царя цветов. Но разный век у человека и у цветка. Стал царь просить богов помочь ему в своем горе. Услышали боги просьбу и сжалились над ним. Вместо одного года, семь лет жили влюбленные в мире и согласии. Но и семь лет для любящих сердец пролетели незаметно. Когда растаяла в ночи любимая, царь пришел к богам просить за дочь свою единственную. Вновь боги помогли ему: дали и дочери век человеческий.

Покорила красота Розы сердце сильного юноши. Не мог он жить без аромата ее, без красоты неземной, без слов ее ласковых. Посватал он красавицу. Рассказал отец зятю про беду свою. И сказал Лев:

– Нет жизни мне без Розы. Сколько дано нам богами, столько и будем вместе.

Пировали семь дней и ночей. Через семь лет было у них уже три сына и одна дочь. Сыновья играют, как львята. Дочка смеется, будто ручеек звонкий переливается, лучи солнца с ней забавляются. Сама природа – ее крестная.

Но и здесь век заканчивается. Быстро промелькнули годы. А когда закончилась жизнь Розы, Лев грациозно улегся у входа во дворец львом, и словно окаменел.

Дети родителей своих повторяют, судьбы их очень схожи.

Много Роз на нашей крымской земле. И Львы всегда на страже нашей Родины. Из года в год, из века в век пополняется земля наша красивыми Розами и благородными Львами.

И боги в этом нам помогают!» – гордо закончил свою историю розовый куст.

>>> Источник материала <<<

  Ружа – квітка богині любові Лади та її доньки – богині весни Лелі.

«Цариця-квітка» є символом доброзичливості та статку,

а червона ружа – символ дівочої краси і чистоти.

Візерунки троянд створювалися за законами рослинного орнаменту, що означало безперервний сонячний рух з вічним оновленням. Там, де ружі утворюють систему геометричного візерунку – це не просто квіти, а квіти-зорі, що уособлюють уявлення людини про Всесвіт як про гармонійну систему.

(взято >>тут<<)

Доброго Дня!

Давайте блище познайомимося!

Отже, я Ружа, тобто Квітка: Ружа, Троянда...

Ружа - стародавня назва цієї прекрасної квітки, часто використовується в піснях, описуючи молоду й вродливу дівчину ( може не зовсім про мене, та все одно кожна жінка, то Квітка - це факт! )

 По-білоруськи ружа - троянда, по-болгарськи - мальва. Мальва - також чарівна квітка -один із символів України, бо важко собі уявити хоча б одну хату без мальви ) .

Все це я дізналася з бесмежних просторів нету, коли стала блогером на Бігмірнеті і вирішила назватися Ружею. Хоча цю інфу я вирішила пошукати трохи згодом, а одразу назвалася так, тому що я Троянда за гороскопом квітів (кельтському)  , Троянда на БМ вже було зайнято . Та не дуже я сумувала, бо знала одну стару українську легенду, і тому остаточно вирішила назватися дівчиною Ружею:

Ружа колись була дуже красивою дівчиною: Вона, як і її сестри Мальва : та Півонія : лікувала людей від серцевих хвороб. І прийшов якось до них лікуватися Зимовий Вітер:
Постукав у двері та й питає, чи тут дівчата-красуні живуть. Що людей лікують, здоров’я дають?

-Тут, - відповіла Ружа.

-То впусти до хати.

-А ти хто будеш?

-Той, хто гори верне, страху наганяє, людей від Сонця оберігає.

-А чи не завдаси ти нам шкоди?

-Ні!

Відчинила Ружа двері. І влетів до хати Вітер-вітрисько.

-На що скаржишся? – спитала Мальва.

-На безсилля з Морозом боротися.

-А чи якесь добро ти зробив людям?

-Ні!

-То за що ж тобі співчувати?

-За те, що я хворий.

-Але ми лише добрим людям допомагаємо, - відповіли дівчата. Тоді дмухнув Вітер на сестер і перетворив їх на квіти.



А люди навесні висадили їх у квітника: Мальву – ближче до вікна:




Півонію – до води:



Ружу – до сонця:

Ружа по-українськи:

Ружа або Алатир:

За легендою, Священний камінь Алатир (латир, алтар, олтар, вівтар) – це священний "живий камінь", що лежить у Вирії (Раю)
На ньому росте Дерево Роду (Життя).
Із нього виходять і в ньому сходяться всі дороги.
Він уособлює могутність і невмирущість плодючої творчої сили життя. Та міць і сила криється у незліченній і безкінечній кількості живих зародків-бруньок, що лежать під священним каменем і ними щовесни Дажбог засіває землю і людство. На ньому завжди горить живий Вогонь Сварога - Родове Вогнище, до якого Боги приносять свої палкі молитви заради минулого, сучасного і майбутнього людства.

Алатир (Камінь-Алатир, Око Рода, Козацькій Хрест, Ружа) є споконвічним духовним символом українців-русинів, знак Родового Вогнища Рідної Православної Віри. Він найсвятіший із символів людства, модель розгортання і згортання Всесвіту.

Алатир - це прадавній символ присутності Бога. Він походить від яйця, яке зніс Першобог українців-русичів Сокіл-Род і символізує єдність з божеством через вдячність Всевишньому. Вдячністю православного рідновіра Богу за своє народження і можливість самовдосконалення є життя по Праву (Божественний закон Справедливості).

Алатир уособлює могуть і невмирущість плодючої творчої сили життя. Згідно Покону Рода Всевишнього (збірки божественної мудрості предків) в Алатиреві закарбовані усі закони Прави.

Будучи прадавнім, глибинно українським знаком і символом, Алатир, як ніщо інше єднає нас із Всемогутнім Родом, своєю присутністю сприяє духовному і тілесному розвитку та добробуту.

Сила Алатиря безкінечна як Всесвіт, всі релігії, сили, сутності, світи є лише мізерною часткою його. Тому, зображення символу Рідної Православної Віри, як наймогутнішого оберегового знака, до сьогодні можна повсюди побачити по всій Україні-Русі.

Так що інколи до свят я одягаю таку аватару - Алатир

Ось така я є!

якщо цікаво, Ласкаво Прошу в мій блог!

Листок, бутон, чуть выше – диво

Багрово-алых лепестков.

Воистину цветок – красивый,

А также дерзкий от шипов.

Все в этой жизни схоже с розой,

Контраст присущ во всем всегда,

Любовь – не вечна, боль и слезы,

А там, где счастье – там беда... (с)

& & & & &

P/S. Стих написан заключенным...

Холодное утро позднего ноября, на улицах снег и лед. Люди давятся в маршрутке, одни сонные, другие квелые, третьи злые, четвертые бодрые, пятые все время что-то передают со словами "С пяти - один...", "С десятки передайте", "Где еще 25 копеек?"...

И на всю маршрутку, а может быть и весь огромный город, в котором по официальным данным одновременно дышат два с половиной миллиона людей, а по неофициальным целых - пять, есть только одна девушка, которая едет куда-то с розой ранним утром. Большой такой, белый цветок, гармонирующий с зимой и негармонирующий с окружающими.

Она вдыхает запах и улыбается. Молодые люди вокруг подобрались с мыслью "Кто это ей так прям с утра", девушки мечтательно задумались "Вот бы и мне так...", а она вышла на своей остановке и пошла на работу, с улыбкой и цветком.

Вот она какая, романтика большого города