Днями українські військові взяли в полон пораненого офіцера одного із загонів проросійських сепаратистів на Донбасі, який виявився кадровим старшим лейтенантом російської армії на ім'я Олексій Седиков, родом з Архангельської області. Це підтверджують і його власні свідчення, і знайдені при ньому документи. Відеозапис допиту Седикова і його розмову з українськими журналістами показали кілька українських телеканалів.

Розповідь Олексія Седикова про те, як він потрапив на схід України, його оцінки обстановки і настроїв на території, підконтрольній бойовикам, становлять великий інтерес, каже журналіст, військовий кореспондент українського телеканалу «1+1» Андрій Цаплієнко, який був серед тих, з ким полонений росіянин (який спочатку назвав себе Олександр) погодився спілкуватися.

– У районі села Троїцьке, Луганська область, у ніч на 11 липня був обстріл наших позицій з боку бойовиків. Обстріл почався десь о 22:20, а о 22:45 спостерігачі помітили трьох озброєних чоловіків, які рухалися до українських позицій. Їх дочекалися і запропонували їм здатися. Вони відмовилися. Тоді українські військові відкрили вогонь, в результаті чого всі троє були поранені. Один із них, як з'ясувалося, його звали Натан Цакіров, був поранений смертельно і помер на місці. Другий трохи пізніше помер, отримавши поранення в груди. Олексій Седиков отримав поранення в область стегна, і його вдалося врятувати, і ми змогли з ним поговорити.

– Ви вже довго працюєте в зоні АТО на сході України, при цьому пишете, що це було одне з найскладніших Ваших інтерв'ю за весь час. Чому?

– По-перше, коли ти спілкуєшся з військовополоненим, це вкрай важко, знаючи, що ця людина воює проти твоїх товаришів. У мене на фронті дуже багато друзів за роки війни з'явилося. І знати, що ця людина могла стріляти в них... Другий момент – ця людина поранена, з пораненими спілкуватися також досить складно. По-третє, він від самого початку відмовився від інтерв'ю, кричав: «Я не буду з вами спілкуватися! Мені потрібні тільки російські журналісти! Я хочу бачити консула!». У нього була істерика. Дуже складно було перечекати цю істерику і переконати людину піти на розмову. Ми не можемо спілкуватися з людиною всупереч її бажанню і коли вона перебуває у такому стані.

    Він ніяк не хотів розуміти, що перебуває на території іншої держави, що він прийшов на територію цієї держави зі зброєю в руках як окупант і агресор

Довелося, по-перше, його переконати. По-друге, було вкрай складно спілкуватися з ним, розуміючи ступінь зазомбованості цієї людини. Він абсолютно не хотів визнавати очевидних речей. На фразу «ви воюєте проти нас» він відповідав фразою «а ви воюєте проти нас». І він ніяк не хотів розуміти, що перебуває на території іншої держави, що він прийшов на територію цієї держави зі зброєю в руках як окупант і агресор. Десь всередині нього, напевно, Україна – це не окрема країна, а якась територія, яка за волею провидіння якось випадково опинилася самостійною, і її терміново потрібно повернути в стійло.

    У нього були психологічні проблеми через розлади в сім'ї. Мабуть, це теж його підштовхнуло до того, щоб виїхати на Донбас

Тому доводилося з ним говорити акуратно, наводити такі аргументи, з якими він не міг би сперечатися, щоб ця людина трошки зрозуміла, що вона перебуває в іншій країні, що він – окупант. Мені здається, що в якійсь мірі це вдалося. Плюс у нього певна культурна обмеженість була присутня. Він аргументував свої вчинки так: «Пам'ятайте фільми «Троя», «Триста спартанців»?». Весь його культурний горизонт був обмежений ось такими дитячо-голлівудськими поняттями про добро і зло. Проте все-таки ми з ним поговорили. Вдалося з'ясувати, що у нього були психологічні проблеми через розлади в сім'ї. Мабуть, це теж його підштовхнуло до того, щоб виїхати на Донбас.

– У його зізнаннях і розповідях про те, що відбувається на землях, захоплених «ДНР» і «ЛНР», щось принципово нове для Вас прозвучало?

– Спочатку з ним вдалося поговорити співробітникам Служби безпеки України, на камеру. Частина цього інтерв'ю потрапила в інтернет. Потім він поговорив з нами. І це були ніби дві абсолютно різних розмови за настроєм.

    Нам вдалося з'ясувати деякі загальні факти: що на командних посадах у збройних структурах бойовиків числяться російські офіцери (це він підтвердив і в першому, і в другому інтерв'ю), що ці люди приїжджають і виїжджають, що це – відрядження

У першому інтерв'ю він був більш податливий, мабуть, розумів ситуацію. Йому потрібна була допомога. Він був готовий дякувати кому завгодно. З нами він був спочатку агресивішний. Інформація, яку він дав у другому інтерв'ю, дещо відрізнялася від попередньої. Але при цьому нам вдалося з'ясувати деякі загальні факти: що на командних посадах у збройних структурах бойовиків числяться російські офіцери (це він підтвердив і в першому, і в другому інтерв'ю), що ці люди приїжджають і виїжджають, що це – відрядження.

Він підтвердив, що досить велика кількість озброєних людей з «підрозділів збройних сил» «ДНР» і «ЛНР» підведені в район Дебальцева. Це, зокрема, ті речі, які нас цікавили. Тому що ми не розуміємо, з чим пов'язана нинішня активізація бойовиків уздовж лінії фронту. Чи то це готується наступ, чи то це чергове розгойдування ситуації – при тому, що Україна дотримується Мінських угод. Звичайно ж, самі бойовики цього не роблять. Власне, він не зміг нам пояснити причину. Він говорив, що «це не мій рівень, я всього лише старший лейтенант, командир взводу».

– Як ми зрозуміли, він скаржився на те, що сам він отримує гроші, що місцеве населення з того боку фронту дивиться на таких, як він, як на диких звірів. Чи було відчуття, що цей російський військовослужбовець пішов воювати просто за гроші, як найманець?

    «Місцеві», які воюють за «ДНР» і «ЛНР», отримують, на рівні рядового, приблизно 15 тисяч рублів (і то нерегулярно) – це десь 5 тисяч гривень

– Я точно знаю, що «місцеві», які воюють за «ДНР» і «ЛНР», отримують на рівні рядового приблизно 15 тисяч рублів (і то нерегулярно) – це десь 5 тисяч гривень. Ми цю інформацію і від Олексія отримали, і з інших джерел. Крім того, настрої на тому боці ми теж дуже непогано знаємо. І розуміємо, що, навіть якщо люди на тій стороні ще не стали любити Україну, вони вже щосили страждають від нескінченної кризи, яка викликана війною. Тому що ціни на тій стороні приблизно в 2 рази вищі, ніж на решті України. Зарплати, звісно, менші, оскільки промисловість, в основному, не працює. Для багатьох єдиний спосіб заробити – це піти служити в ці незаконні збройні формування і отримувати ось ці жалюгідні 5 тисяч гривень, тобто 15 тисяч рублів.

    Росії цей Донбас не потрібен

Специфіка цього регіону в тому, що вони від самого початку хотіли «по-тихому віддрейфувати» до Росії, як Крим, – і в цьому була головна мета всіх цих маніпуляцій, які згодом призвели до війни. А цього не вийшло, Росії цей Донбас не потрібен! Це абсолютно депресивний регіон, з величезною кількістю кримінальників, які взяли в руки зброю. Те, що нам розповів Олексій, швидше, пов'язане з його якоюсь особистою проблемою, можливо, сімейною, яка його виштовхала на Донбас. І він вирішив стати «героєм», «звільняти «русский мир» від злісних «укров». Гроші не були головною для нього причиною.

– Чи не було відчуття, що цей російський старший лейтенант після всього вважав себе якось зрадженим російською державою?

    Цих хлопців, ось цю трійку, зупинену на українському опорному пункті, відправили на завдання як смертників, як гарматне м'ясо. Звичайно ж, це була зрада! І він це розуміє

– Коли я йому сказав, що за ним ішла ще група в кількості 20 осіб, він так розхвилювався! Він сказав: «Та ви що?! Ви розумієте, що ви говорите?! Якби нас було 20, ситуація б взагалі обернулася по-іншому». А наші спостерігачі з різних пунктів відзначили, що за його групою йшла більш підготовлена група в кількості приблизно 18-20 осіб. Олексій про це не знав. Це говорить про те, що цих хлопців, ось цю трійку, зупинену на українському опорному пункті, відправили на завдання як смертників, як гарматне м'ясо. Звичайно ж, це була зрада! І він це розуміє. І його злість пов'язана, мені здається, саме з цим – з розумінням того, що їх просто кинули на українські позиції вмирати, відволікати від основного удару. Ту групу, до речі, теж помітили, і їм не дали пройти.

– У настрої і в поведінці цієї людини ви не побачили якоїсь перспективи завершення конфлікту на Донбасі – що сепаратисти здуваються, що з того боку ніхто не бачить ні сенсу, ні мети?

    Ніякої жалості і співчуття до українців ці люди не відчувають. Мета їх була – зробити диверсію

– Коли цих хлопців затримали, вони лежали в кущах, стікаючи кров'ю, і просили про допомогу. І їм почали надавати допомогу, дуже професійно. Повірте, я уважно дивився ці кадри, щоб побачити, чи не було якихось знущань над військовополоненими. Цього слід було, можливо, очікувати. Так ось, українські лікарі дуже коректно виконували свій обов'язок, оскільки перед ними були поранені. При цьому запитували: «Що ви тут робили? Навіщо ви сюди прийшли?». Вони говорили, що вони випадково забрели на українські позиції. А коли їх відвезли в госпіталь, під залишеним ними боєкомплектом була виявлена бомба-«розтяжка», тобто вони встигли поставити розтяжку для того, щоб підірвати цей боєкомплект і нас! І коли їх уже затримали, вони про це не сказали! Це показує, що ніякої жалості і співчуття до українців ці люди не відчувають. Мета їх була – зробити диверсію. Ну, про що можна говорити? Я думаю, що нічого у свідомості цих людей так радикально, на жаль, не зміниться.

    Їхні свідчення будуть взяті до уваги в майбутньому суді щодо злочинів на Донбасі. У тому, що такий суд буде, я навіть не сумніваюся

Упевнений, що ці військовополонені, зокрема Олексій, ще зіграють свою роль. Їхні свідчення, мені здається, будуть взяті до уваги в майбутньому суді щодо злочинів на Донбасі. У тому, що такий суд буде, я навіть не сумніваюся. На тому боці є наші полонені, дуже багато. З ними поводяться не так, як з Олексієм. І окрему палату не виділяють, а найчастіше просто залишають гнити без медичної допомоги. А ще є українські політв'язні в російських в'язницях. І є велика надія, що цю людину зможуть поміняти на будь-кого з цих людей, про яких я говорю. Взагалі ще показовий момент – склад цієї групи. Їх було троє, і з цих трьох у двох були російські документи. Третій був без документів. Я б, звичайно, не хотів екстраполювати процентне співвідношення росіян у цій групі на загальне процентне співвідношення росіян серед бойовиків, але, повірте, їх достатньо.

– Українці, які воюють на Донбасі, які сидять безпосередньо в окопах, не роздратовані тим, що таких свідчень того, що відбувається все більше і більше, очевидних для них, але в Києві, в Брюсселі або де б то не було ще їм уваги якось не приділяють? Чи немає якоїсь зневіри?

    Українці в окопах роздратовані, швидше, політикою подвійних стандартів країн ЄС

– Українці в окопах роздратовані, швидше, політикою подвійних стандартів країн ЄС, які декларують свої союзницькі наміри щодо перспектив возз'єднання України, але нічого не роблять для допомоги нашій воюючій країні. Яка, по суті кажучи, захищає європейські ідеали, яка декларує своє прагнення жити за європейськими законами – нормальне, людське, цивілізоване. Роздратування є. Я після говорив з командиром батальйону, який затримував цю диверсійну групу, Олексієм, і він сказав дуже просто: «Треба, щоб ця людина була цілою і неушкодженою, тому що у мене на тій стороні троє полонених. І є шанс, що завдяки обміну вони повернуться». А роздратування з приводу високих політичних матерій в окопах немає. Наші військовослужбовці зараз виконують роль «замка на дверях», який не дозволяє зламати ці двері і ввійти злодієві в будинок. Це зараз їхня головна функція. У Кремлі, мені здається, вирішили поставити питання ребром: або є Україна, або нема України. Ну, що ж, ми прийняли ці умови гри! Ми теж розуміємо, що від результатів цієї війни залежить буде у нас країна чи не буде.

http://www.radiosvoboda.org/a/27879542.html

Токмацька районна партійна організація Всеукраїнського об'єднання “СВОБОDА” у п'ятницю 17 червня об 11-й годині біля поштового відділення 71701 провела акцію по підтримці української мови в Україні. Зокрема, проти планування закриття, єдиної на всю Запорізьку область, газети “Запорізька правда”.

Населення не проти того, але зубожіння його граничне. Маємо нарікання, що ситуація така, коли нема грошей у людей сходити до стоматолога.

Зустріли опонентів, які вважають газету відголоском комуняцьких часів.

Акція була скромною.

Всього підписалися люди на 8 місяців.

У людей дії влади викликають не лише подив, але й обурення, що на тлі війни, Запорозька область має купу газет мовою агресора і лише одна мовою нації, що потерпає.

Блюзнірством є написання в умовах агресії законопроекта, де теле- і радіо- канали будуть зобов'язані виділяти для мови української, включаючи пісні і реклами менше 50 відсотків. Є думка, що для мови агресора досить 5 відсотків ефіру. І то, для реклами типу: “Пакую речи, прошу посприяти виїзду і не чинити перешкод”.

Вважаємо, що на тлі війни, користуючись нею, влада вчиняє і узаконює геноцид української нації.

Урядовці бідкаються, що Америка не надає зброю, а самі найсучасніше продають, замість випробувати в АТО на боці власної держави. Бідкаються, що нема грошей, а самі, власні гроши відправляють в офшори. Плазують перед МВФ, а навіть Януковичам рахунки не виставили. Хтось порахував, скільки шкоди наніс Українській державі хоча б янукович молодший, хоча б організовуючи гонки міжнародного масштабу по заповідникам, по болотам?

Скільки коштує вкрадений Крим? Навіть, коли рахувати землю, грунт, сміття, в тоннах і продати державам, що то купують, то за анексію Криму і Донбасу, РФ не розплатиться ніколи! Хтось подав до суду міжнародного? Чому електрику, газ, воду поставляє Україна окупантам безкоштовно? Відповідь знають всі! Так легше вкрасти?!

Тож, буде правда, буде мова, і життя в нас буде, кривда щезне і весело заживеться людям)))

Прес-служба Токмацької районної організації ВО “Свобода”

[email protected]

  - для нормальных человеков.

 

1. Боже, великий єдиний,

   Нам Україну храни,

   Волі і світла промінням

   Ти її осіни.

2. Світлом науки і знання

   Нас, дітей просвіти!

   В чистій любові до краю

   Ти нас, Боже, зрости.

3. Боже, великий єдиний,

   Нам Україну храни,

   Мужню, українську владу

   Обрати свій люд надихни.

4. У захисті слави і мови

   Завдання еліті постав!

   Народ, щоби силу і працю

   до власної ниви приклав!

5. Молимось, Боже єдиний,

   Нам Україну храни,

   Всі свої ласки, щедроти

   Ти на люд наш зверни.

6. Дай йому волю, дай йому долю,

   Дай доброго світа!

   Щастя дай Боже, народу

   На многая, многая літа!

Відома з 26 березня 1885

За виключенням 3 та 4 куплетів.

Музика М. Лисенка

Слова ( ледь не всі)  О. Кониського

Отупление быдломассы, информационная война вкупе с промыванием мозгов достигли такого небывалого накала страстей, что уже неважно на какой стороне исторической правды ты находишься. Правду разорвали на множество кусочков и тщательно оберегают от другой правды. Независимо от трактовки ВМВ ты будешь оплеван примерно с пяти сторон (ну или с семи). Так что сегодня - без комментариев.

Іван Франко Мойсей поема

Народе мій, замучений, розбитий,
Мов паралітик той на роздорожжу,
Людським презирством, ніби струпом, вкритий!

Твоїм будущим душу я тривожу,
Від сорому, який нащадків пізних
Палитиме, заснути я не можу.

Невже тобі на таблицях залізних
Записано в сусідів бути гноєм,
Тяглом у поїздах їх бистроїзних?

Невже повік уділом буде твоїм
Укрита злість, облудлива покірність
Усякому, хто зрадою й розбоєм

Тебе скував і заприсяг на вірність?
Невже тобі лиш не судилось діло,
Що б виявило твоїх сил безмірність?

Невже задарма стільки серць горіло
До тебе найсвятішою любов'ю,
Тобі офіруючи душу й тіло?

Задарма край твій весь политий кров'ю
Твоїх борців? Йому вже не пишаться
У красоті, свободі і здоров'ю?

Задарма в слові твойому іскряться
І сила, й м'якість, дотеп, і потуга,
І все, чим може вгору дух підняться?

Задарма в пісні твоїй ллється туга,
І сміх дзвінкий, і жалощі кохання,
Надій і втіхи світляная смуга?

О ні! Не самі сльози і зітхання
Тобі судились! Вірю в силу духа
І в день воскресний твойого повстання.

О, якби хвилю вдать, що слова слуха,
І слово вдать, що в хвилю ту блаженну
Вздоровлює й огнем живущим буха!

О, якби пісню вдать палку, вітхненну,
Що міліони порива з собою,
Окрилює, веде на путь спасенну!

Якби!.. Та нам, знесиленим журбою,
Роздертим сумнівами, битим стидом,—
Не нам тебе провадити до бою!

Та прийде час, і ти огнистим видом
Засяєш у народів вольних колі,
Труснеш Кавказ, впережешся Бескидом,

Покотиш Чорним морем гомін волі
І глянеш, як хазяїн домовитий,
По своїй хаті і по своїм полі.

Прийми ж сей спів, хоч тугою повитий,
Та повний віри; хоч гіркий, та вільний,
Твоїй будущині задаток, слізьми злитий,

Твойому генію – мій скромний дар весільний.

Д[ня] 20 липня 1905

Іван Франко (27.08.1856 р.н. -28.05.1916 ) – невтомний революціонер, вчений, філософ, поет. Автор тисяч праць літературних, наукових, історичних, етнографічних, філософських написаних і надрукованих українською, польською, німецькою та іншими мовами. Іван Франко писав праці в галузях поезії, прози, теорії та історії літератури, філософії, етнографії, економіки, історії, сходознавства, психології. Коли країною нашою почнуть керувати українці, тоді і життя зміниться на краще, і всі праці цього світового лідера з кількості якісних праць будуть зібрані і видані, як мінімум, українською мовою, хоч для бібліотек.

Найбільше мене особисто вразила його поема «Мойсей», де оповідаючи історію звільнення від рабства жидівського народу, у вступі, він переймається історією власного народу, українського.

Коли вже наши урядовці, чиновники, депутати, вчителі, судді, силовики, лікарі, вчені почнуть прикладати зусилля на єднання, скріплення, розвій духу, здоров’я, сили, власного, українського народу? Коли розбудять правду й волю? Коли плекати почнуть мову, пісню, культуру?

Чи довго ще танок блазня українські президенти вдаватимуть на міні, яку самі ж під власну сраку підкладають вже більше 20 років безцінних, невтомно провокуючи загарбника на агресію, зубожілий народ на повстання!?

Джерела:

1.     Вікіпедія https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A4%D1%80%D0%B0%D0%BD%D0%BA%D0%BE_%D0%86%D0%B2%D0%B0%D0%BD_%D0%AF%D0%BA%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%87

2.      Іван Франко «Сон князя Святослава» /історична драма / драма-казка /

3.     Іван Франко, світлини https://www.google.com.ua/search?q=%D0%86%D0%B2%D0%B0%D0%BD+%D1%84%D1%80%D0%B0%D0%BD%D0%BA%D0%BE&espv=2&biw=1280&bih=867&tbm=isch&tbo=u&source=univ&sa=X&ved=0ahUKEwik-rHnubDMAhVD2SwKHQqdCaUQiR4IhAE&dpr=1

4.     Іван Франко, Мойсей, пролог https://www.youtube.com/watch?v=ju5wyfUA1ho

5.     Мойсей, Пролог і поема http://dhost.info/newbabilon/moisei.html

 

***

Известный повар Джейми Оливер выиграл суд против McDonald’s, доказав, что Это есть нельзя!

Шановні друзі і Подруги!

Будьте щасливими і здоровими та вірними нації!

Перпрошую, за думки)))

Українці розумні люди, але кожен має свою правду. Аби змінити життя на краще:

1. треба поважати Бога, якого істина: „Україна!”
2. уважно скласти власні правди таким чином, аби не зробити кривди істині, це розумніше, ніж чубатися, чия правда гладша)))
3. вдумливо прочитати „Южнорусский букварь” Тараса Шевченка, хоча б „його” народні прислів’я, наприклад: „Ледачому животові і пироги вадять)))
4. Берегти власне здоров’я, для нації. Плекати власну силу. Дружити лише з тими, хто і Вас другом вважає!
5.  Тримайте свій настрій в бойовому стані)))

От внебрачного сына по-прежнему новостей нет вообще. Видать в Калининграде интернет отключили окончательно. Или все вышки трансляторов (башен) разворовали. Или наоборот - перегружены. А может быть просто второй месяц подряд дуется на пустяк. Это -- по дурости и от спермотоксикоза. Ну и пусть дуется, - его личное сыновье дело. Хотя, как по мне, лучше бы вместе со своей семьей продумывал вариант, как из Калининграда начинать потихоньку перебираться в другие более благодатные для выживания места, потому как без водоснабжения и с возвращением бандитизма 90-х долго не протянуть там. А еще внука поднимать надо. И о дедушке заботиться.

Про сына, семью, внука, дедушку и Калининград поговорили. Теперь - о личном.

Мы с Петровичем сегодня в очередной раз сходили в Приватбанк, всё ещё пытаясь зарплатную карточку получить в угоду одному мутному перцу, который всем там керует. Лично нам она и на хер не нужна (у каждого свой собственный), только у местного гражданина Корейко есть одна мулечка. Он думает, что все остальные - клинические идиоты и ни хера не понимают в его секретных и д0хyя гениальных финансовых замыслах. Типа -

только я самый умный ваще
только я разъезжаю на белом коне
остальные пусть ползают в полном говне,
благодарности кучу нося в рукаве

Ну, на белом коне или на черном бумере или мерине - вещь второстепенная. Тут главное - смысл. А смысл такой.

В Приватбанке нам с Петровичем (сожитель мой) ничего не удалось снова. Уже в третий (или четвертый? запямятовал) раз. Ни фига не расстроились, но поскольку у нас собой не было, то зашли в АТБ, а это совсем рядом - метров сто.

Купили печеночки куриной грамм триста, две плесневелых булочки со скидкой, два литра водочки и пивасика чуток неполную телегу. Еле докатил домой. Даже немножко трусы обкакал от усердия. Зато потом все это пожарили с луком, цитрамоном и апельсинами. Ну и сожрали под селедочку с хреном.

Хотя нет, не с цитрамоном, а с имбирём. Впрочем и за остальные факты я не ручаюсь и если начнут пытать, то во всём признаюсь, а от остального категорически отрекусь.

За сим остаюсь искренне Ваш, искрометный гомосек-зоофил Допа (с сожителем).

Копия верна (тут подпись сожителя Петровича)
Подпись Петровича заверяю уринарной меткой и отпечатком когтей (Чухильда Александровна отметилась)

Ну а чё? Если уж все вообще наперекосяк пошло и даже молодой болгарин своим потом весь кабинет обмочил, то куда уже дальше?

Еще сегодня чувак был очень прикольный - 18 лет, но очень озабочен здоровьем. Нащупал у себя что-то в мошонке. Прибежал даже без направления перепуганный.

А нащупал он придаток яичка и семенной канатик. Я по молодости тоже пугался.

© Copyright: Александр Узишкин, 2016
Свидетельство о публикации №216021802375