Есть что-то южное, теплое, щедрое в настоящем борще. В нем больше солнца, чем в наших щах, его состав сложнее солянки, и борщ, как Моцарт, никогда не надоедает. 

(Слова русского искусствоведа, приведенные В.Коротичем в публицистике)

Совет всем, кто ставит суп на плиту и идет за компьютер: берите с собой ложку. Этот предмет напомнит вам, что вы что-то готовите.

По просьбе моих подружек пишу рецепт изготовления  пирожков.

600 гр муки

60 гр. сахара

0,5 л.соли

25 гр. пресованных дрожжей (1 ст.ложка  сухих с горкой)

200 гр. кефира

50 гр. молока

75 гр.слив.масла, маргарина

2 яйца

Для смазывания : 2 желтка , 2 ст.ложки молока

Масло(маргарин) растопить до жидкого состояния, молоко нагреть до состояния парного, распустить в нем дрожжи.

Смешать отдельно: сахар, кефир, яйца, соль. Добавить дрожжи и распущенное масло. Постепенно ввести  смесь в  просеянную муку через сито. Затем замесить гладкое, эластичное тесто, которое не пристает к рукам. Миску смазать растительным маслом, положить в нее тесто и поставить в теплое место на 1-1,5 час. Тесто поднимется в 3 раза.

Посыпать стол мукой, далее лепим с начинкой пирожки, пироги, рогалики, булочки... Готовые изделия с начинкой выложить на противень и дать подойти им 30 мин, затем смазать желтком с молоком все изделия.

Выпекать 20-30 мин при t-180 

Приятного аппетита! 

 

Котлеты - самые лучшие пирожки.

У них и внутри мясо, и вместо теста - тоже мясо...

Мечтаю, можно сказать, с юности мечтаю быть прыткой, пугливой ланью, с тонкой шеей, осиной талией и шлейфом французского парфюма.
Очень хочу, чтобы дедушка Мороз, волшебник и маг, подарил мне в этом году стройное упругое тело. Такое сексапильное и необычайно рельефное. А не такое полненькое и жопастенькое...
Но, мужчины, дорогие мои и любимые, не спешите закрывать мой блог. Вы же знаете, что за пышными телесами обычно проглядывается такая же пышная и благородная грудь, а толстушки обычно хохочут, вкусно готовят пирожки с разными начинками и никогда не отказывают в близости. Конечно же, своему, милому, родному. И, потом, даже самая худенькая из нас мечтает похудеть. Зачем? Вот вопрос. Вы знаете, я не пью, не курю, но зато люблю покушать. Утка с яблоками, оказывается такая вкусная. Лучше бы, Дедушка Мороз, я ее не пробовала. И зачем ты, седой черт, принес мне столько конфет под елку. Из благодарности к тебе я теперь их ем постоянно. А сколько всего мы приготовили на новогодний стол. До сих пор доедаю. А какая вкуснятина ждет меня сегодня за рождественским столом. Это же просто удовольствие разума, умопомрачение можно сказать.
И вот дилемма, если мне встретится любитель плотно набить пузцо, то мы как две туши так неподвижно и будем коротать наш век. А если спортсмен, то он скажет иди худей или иди на..., на хрен. И будет прав. Зачем мускулистому красавцу такая корова. Нет, я безусловно, очень красива и привлекательна. Но. Но хочется быть еще тоньше. Так кто же мне подойдет по типу пожирания еды, как вы думаете?

В українській культурі сало набуло культового значення. Як національна страва, воно стоїть поряд з такими безсумнівними візитними картками української кухні як борщ, вареники, голубці, галушки. Сало є унікальною стравою у тому сенсі, що більшість народів вживає мелене сало (смалець), а українці їдять його великими і малими шматками, часто з хлібом, часником та солоними овочами. Українське сало і любов українців до нього є предметом великої кількості жартів та фольклорних історій. Проте, виявляється, є на карті України села, де гастрономічні уподобання, як на мене, доволі незвичні. Приміром, у селі Столинські Смоляри, що в Любомльському районі на Волині, з неабияким апетитом їдять... їжаків. А в селі Тур’ї Ремети, що Перечинському районі на Закарпатті, залюбки вминають ... жаб. Власне про це й піде нині мова.

Старожили Столинських Смолярів розповідають, що й самі не знають. Мовляв, їли їжаків прадіди, діди й ми не нехтуємо. Узагалі назва села пішла від того, що тут колись заготовляли у лісі живицю, робили з сосни смольні столи. Дехто вважає, що назва бере початок від прізвища магната із Стольного, що за Бугом. Та за селом прижилась й неофіційна назва – Їжаки. Столинські Смоляри — село посеред лісу, у якому видимо-невидимо дичини. Розвелося лисиць, яких давно ніхто не полює, бо не фасонистими стали шубки і шапки з їхнього хутра.  Качок тут сила-силенна, ходять тутешні мисливці на зайця, але хіба порівняти худу зайчатину з ситною їжачатиною?! А тому їжаків у Столинських Смолярах обожнюють. Правда, у лісах поблизу Прип’яті цих тваринок тепер негусто. Тепер ловцям за колючим делікатесом доводиться їздити у прилеглі райони, куди їжаки перекочовують. Добре, хоч перестали полювати на їжаченят і дають їм вирости.  Пристрасть до їжаків спонукала селян добре вивчити їх повадки. Краще за будь-якого зоолога кожен смолярець розповість про їжаків. Ловлять селяни їжаків опівночі і з собаками. Далеко не кожного гавкуна можна вишколити, змусити лізти у гущину ожини, які населяють їжачки. Натрапивши здобич, собака подає голос — а відтак, як кажуть, справа техніки. Столярські чоловіки напрактикувалися брати їжачків мало не голими руками. З невеликим їжачком клопоту не менше, ніж із кабаном. Його обсмалюють, тверді голочки знімають до решти гарячим металом, тушку розпорюють, викидають тельбухи, крім серця, печінки й легень. Селяни кажуть, що м’ясо нічим не присмачують, бо вважається, що спеції тільки псують і без того приємний смак. Жир також у великій ціні. Його розтоплюють й зливають у фляжки й зужитковують як бальзам при опіках, різних виразках, бронхітах, пневмоніях, сухотах. Понад три десятки літ завідує фельдшерсько-акушерським пунктом у Столинських Смолярах Віра Смолярчук. Зізналася, що й сама смакувала їжачатиною, а стосовно цілющих властивостей жиру їжаків, то пригадала, як один односельчанин колись занедужав на сухоти. Всі думали, що чоловік переставиться Богові, а він вилікувався від туберкульозу жиром із їжаків. Віра Степанівна каже, що цим смальцем матері лікують у дітей стоматити. А ще він гоїть рани, виразки. Й навіть опіки. На щастя, життя колючих звірків у певній безпеці доти, доки охочі до цього делікатесу не навчаться консервувати їхнє м’ясо. Наразі це робити не вдається. Та й у морозильній камері тушка їжака втрачає кулінарні якості. По-різному можна ставитися до незвичних гастрономічних уподобань мешканців Столинських Смолярів. Та безсумнівним є те, що цих симпатичних тваринок - їжаків - треба оберігати, бо популяції їх зменшуються. Ворогів у їжаків вистачає. І захистити ці колючі створіння (до речі, вони ровесники динозаврів) просто обов’язок людини. Нехай живе їжак у своєму домі, у своєму світі. Одне тішить: благо, що їжаків більше ніде в Україні не їдять. Хоча, подейкують, печеню з їжака замовляють новітні скоробагатьки, котрі відпочивають на озері Світязь. Либонь, їм проїлися вугри, а тому подавай їжаків. А ще, кажуть, не нехтують делікатесом  митники й прикордонники (за кілька кілометрів від Столинських Смолярів українсько-польський кордон, а казанок з їжачатиною спрощує його перетин).

Іван ДМИТРІВ

http://ukrslovo.net/ukraine/6875.html

Поскольку сайт (лучший сайт о путешествиях, если кто забыл) носит название Завтрак туриста, то было бы глупо обойти стороной тему завтраков. Кто как завтракает на этой огромной планете... около 50 фото >>>

Приятного аппетита!

Ингредиенты
Молоко 500 мл
Ваниль в стручках 1 шт.
Бананы 1 шт.
Шоколад темный 70-80%
Какао 50 г
Корица молотая ч.л.

Захотелось устроить рыбный день.[ Читать рецепт ]