Привязанности искажают восприятие

 — Мастеру часто приходилось говорить об этом.
Однажды ученики к своему удовольствию получили великолепный пример, подтверждающий истину этих слов.

Они услышали, как Мастер спросил у одной матери:

— Как поживает твоя дочь?
— Моя любимая доченька! Она так счастлива!

У неё такой замечательный муж! Он подарил ей автомобиль,

купил ей драгоценности, о которых она мечтала, нанял для неё слуг. Он подаёт ей завтрак в постель, и она встаёт не раньше полудня.

Не муж, а настоящий принц!
— А как дела у сына?
— Ох, мой бедный мальчик! Ну и брюзгу взял он себе в жёны!

Он предоставил ей всё, что она хотела: автомобиль,

драгоценности, армию слуг. А она валяется в постели до полудня!

И даже не встанет, чтобы приготовить мужу завтрак!

Автор: Энтони де Мелло

 

Однажды сказала внучка бабушке:
— Все мужчины одинаковые!

Бабушка, ему стоит только сказать мне первый раз «привет»,

а я уже знаю, как он будет вести себя дальше,

 какие анекдоты рассказывать, как улыбаться, как прикасаться,

как ссориться и уходить.

— Ты не права, внученька. Все мужчины разные. Просто нам нравятся похожие мужчины. Тебе нравятся скромные, «домашние»? Тогда почему ты сетуешь, что опять попался зануда, который никуда не хочет выходить из дома? Если ты выбираешь мужчину «душа компании», то не удивляйся, что придётся делить его с друзьями, а, зачастую, и с подругами. Если любишь романтиков, то будь готова не только к свечам, стихам и шампанскому, но и к периодическим депрессиям и исчезновениям, которые он будет объяснять «творческими кризисами». Выбираешь мужчину, за которым сможешь быть как за каменной стеной — не удивляйся, что не сможешь найти в этих стенах двери на волю. Женщины выбирают похожих мужчин, а потом удивляются, что они все одинаковые.

Автор: Дарья Овсянкина

Однажды спросила внучка у бабушки:
— Бабушка, как мне понять, что я влюбилась?

— Очень просто, внученька, — ответила бабушка.

— Ты помнишь, как вы познакомились?
— Конечно, бабушка. Я помню не только наше знакомство,

но и каждую встречу: как мы первый раз улыбнулись друг другу,

как первый раз взялись за руки, как поцеловались.

Знаешь, бабушка, я даже помню, всё-всё, о чём ему рассказывала, над какими его шутками смеялась, как готовилась к каждому свиданию, в чём была одета, чтобы ему понравиться.

Это любовь, бабушка?
— Нет, внученька.

Любовь — это когда помнишь, в чём он был одет на свиданиях.

А если помнишь себя — это влюблённость.

Сложи куклы в ящик, внученька.

Автор: Дарья Овсянкина

Коли почнеться все спочатку Ми будемо готові знов Пройти весь шлях, до крапки, Не втративши свою любов. Над нею час не має влади. Вона підкорить цілий світ. Віддав би кожен все заради... Заради того, щоб відчути цвіт. Неперевершеним, бурхливим Запам'ятаємо цей час. Любов, для кожного з щасливих - Найкраща із усіх прикрас. Невтомно відчуваю я присутність Цих почуттів в твоїх очах. Я зрозумів, що їхня сутність Відображається в усіх речах.

Благоразумие и любовь не созданы друг для друга: по мере того как растет любовь, уменьшается благоразумие.

Чтобы не надоесть мужчине, женщина меняет платья, а чтобы не надоесть женщине, мужчина меняет женщин.

Женщины способны на все, мужчины - на все остальное.

Люди часто остаются одинокими потому, что строят стены вместо мостов.

Женщина свои недостатки считает изюминками, а мужские - пороками.

Женщина предлагает секс, чтобы получить любовь, а мужчина предлагает любовь, чтобы получить секс.

Самое дорогое у человека - жизнь, но любовь - это тоже жизнь, Не будет любви, не будет и жизни.

Любовь - единственная глупость мудрого и единственная мудрость глупца.

Романтизировать несчастную любовь можно только не испытав счастливую.

Брак - это когда молодой человек перестает покупать цветы и начинает покупать овощи.

Женщины без мужского общества блекнут, а мужчины без женского глупеют.

Горькая сладость надежд и сладкая горечь разочарований - все это любовь.

Всякая бывает любовь. Не может быть только любви с гарантией.

Любовь - это стремление к сближению, вызванное видимостью красоты.

Женщина редко прощает ревность и никогда не прощает её отсутствия.

Любовь - последняя и самая тяжелая детская болезнь.

Любите тех с кем живете, если не можете жить с теми кого любите!
(с)

Траплялося,  що  я  мріяв  жити  в  Японії,  Греції,  Китаї,  Австралії,  Америці…  і  ці  бажання  були  настільки  сильні,  що  я  ненавидів  долю,  яка  визначила  Україну  як  мою  Батьківщину!  Та  я  задумався,  чи  є  на  світі  ще  одна  така  країна:  бідна  і  багата  водночас,  красива  та  брудна,  велика  і  несміла…
           Чарівні  краєвиди,  безмежні  поля,  багата  земля,  чисті  ріки,  -  це  все  –  моя  Україна.    А  щирість  та  доброта  моїх  співвітчизників  відомі  далеко  за  її  межами.  
           Чи  можна  не  любити  країну,  в  якій  народився  я,  мій  брат, сестричка, батьки,  друзі?  Як  не  любити  нашу  пісню,  танок,  мелодію  осіннього  лісу,  зимову  завірюху,  весняні  переспіви  та  медові  пахощі  літа.  Я  люблю  її  за   очі кохані,  за  усмішку  сонечка,  за  купола  Києво-Печерської  Лаври,  за  Хрещатик  у  Києві  та  Сумську  в  Харкові,  за  відпочинок  в  Криму  та  Карпатах,  за  привітні  гостини  у  Львові  та  Гоголівські  вечори  в  Диканці,  за  Шевченка-поета  та  Шевченка-футболіста,  за  мрію,  за  щастя,  за  мир  та  розуміння.  Я  кохаю  палко,  без  міри  ,  мову  вкраїнську  мою.  
           Не  даремно  птахи  з  теплих  країв  повертаються  до  України,  соловей  дарує  свої  пісні,  лебеді  –  вірність,  а  голуби  –  надію  на  майбутнє.  
           Не  знаю,  чи  думали  ви,  що  буде,  коли  покинете  Україну.  Я  думав  і  не  раз.  Думав,  що  зможу,  що  хочу  та  мрію.  Але  все  не  так.  Я,  мов  калина,  яку  пересаджують  з  місця  на  місце,  приймуся,  буду  рости,  але  мій  цвіт,  мій  аромат  не  буде  такий  яскравий,  не  такий  рідний.

Задача.

Маємо здорового чоловіка середнього віку, який себе вважає недурним, достойним називатись homo sapiens («людина розумна»!, себто здатна контролювати розумом свої інстинкти), який у весняну пору року їде за кермом свого авто. Замість того, щоб уважно дивитись на дорогу, з метою оминути всі ями, неполадані при демагогах і ще більш роздовбані при «професіоналах», він починає витріщатись на стройненьку фігуру особи жіночої статі в коротенькій спідничці, яка йде неподалік. При чому, необхідно врахувати, що дія відбувається в невеличкому провінційному містечку, де майже всі один одного знають, і про особу в спідничці відомо, що сірої речовини в її миленькій голівці з акуратною зачіскою вистачає якраз на те, щоб запам’ятати до сьогоднішнього вечора чим закінчилось вчорашнє теле-шоу і підібрати кофточку, яка пасує до її спіднички. Так, от ця вершина земної еволюції, яка переміщується, керуючи складним механічним пристроєм, завдяки іншому складному механічному пристрою насолоджується чудовою музикою, при цьому встигаючи завдяки третьому пристрою давати цінні поради за сотні кілометрів; як останній гамадрил витріщається на особу протилежної статі.

Тепер, якщо врахувати, що даний чоловік знає, що десятки тисяч років еволюції і тисячі життів його предків було покладено для духовного розвитку і приборкання тваринних інстинктів, завдяки чому він на драбині еволюції стоїть вище самця орангутанга та різних інших кенгуру, в задачі питається: 1.ЯКОГО ХРІНА ТАРАЩИТИСЬ НА ТУПУ ДІВУЛЮ, РИЗИКУЮЧИ СТВОРИТИ ДТП, навіть якщо в неї стройна фігурка і міні-спідничка???

2.ЩО ТРЕБА ЗРОБИТИ, ЩОБ НЕ ТАРАЩИТИСЬ? (опитування)

Не гуде вже вітер - заспокоївся.
Ти не кличеш мене - згомонів
Я не мчу - нехай рана загоїться
Аби тільки снився ти мені.

Все минає - то одвічна істина
А весна-то потайки іде:
Ще морозно,ще зимова сивина
Переможна
                     і весну тим б’є

Але весна знає свою силу
Притаїлась, значить, мить - і все!
Ще я називаю теби милим...
Вітер в серце і - нема тебе ніде!

Не трать время на человека,

Который не стремится провести его с тобой.

Не тратьте жизнь свою на тех, кто вас не ценит,

На тех, кто вас не любит и не ждёт,

На тех, кто без сомнений вам изменит,

Кто вдруг пойдёт на "новый поворот".

Не тратьте слёз своих на тех, кто их не видит,

На тех, кому вы просто не нужны,

На тех, кто, извинившись, вновь обидит,

Кто видит жизнь с обратной стороны.

Не тратьте сил своих на тех, кто вам не нужен,

На пыль в глаза и благородный понт,

На тех, кто дикой ревностью простужен,

На тех, кто без ума в себя влюблён.

Не тратьте слов своих на тех, кто их не слышит,

На мелочь, не достойную обид,

На тех, кто рядом с вами ровно дышит,

Чьё сердце вашей болью не болит.

Не тратьте жизнь свою, она не бесконечна,

Цените каждый вдох, момент и час,

Ведь в этом мире, пусть не безупречном,

Есть тот, кто молит небо лишь о вас!

(с)

Є таке життєве правило: "Мы любим тех, кто нас не любит...", і я ніяк не міг зрозуміти його логіку - чому так?

А все, виходить, дуже просто. Своєю надмірною любов'ю ми просто не даємо іншим проявляти їх любов до себе.

Коли кохаєш щиро, пристрасно, то віддаєш себе усього... а як може інша людина хотіти те, що у неї і так є цілком та повністю?

Коли любиш, то робиш всі кроки першим - дзвониш, вітаєш, вибачаєш, поступаєшся, пропонуєш тощо... навіть якби іншій людині і було б приємно зробити те ж саме, в неї просто немає шансу. Максимум, що може зробити інша людина в такій ситуації - сказати: "Мені якраз хотілось зробити те ж саме!!!" - і замовкнути з посмішкою, або з сумом на обличчі.

Коли дієш за покликом почуттів, то зазвичай надаєш коханій людині все те, чого їй хочеться, здійснюєш її мрії, допомагаєш втіленню її бажань та планів... і тому їй більше просто нема чого хотіти від того, хто кохає!

Звісно, бувають виключення, коли виникає "взаємність"... але якщо такого щастя не сталось, то лишається просто кохати як є і без претензій на вдячність.