Якось гучно прокотилася через ЗМІ звістка про бажання поховати нарешті Леніна. І так само швидко все затихло. Я не дуже захоплююсь нинішньою російською владою, але це якраз один із тих випадків, коли я повністю з нею згоден.

Звісно, новина спричинила хвилю протестів у всяких недорозвинених країнах, наприклад, Індії, та й самій Росії. Праведний гнів комуністично стурбованих щедро осипав прокляттями Путіна, Медвєдєва і їм подібних. З одного боку це зрозуміло, люди протестують заради ідеї, правда, забуваючи при цьому, що ідеї не завжди співпадають із здоровим глуздом.

Що робили і роблять люди із померлими в цивілізованих і не дуже суспільствах? Їх закопують, кидають в море, спалюють, муміфікують. Тільки класичні мумії, на відміну від нашого екземпляра, потім все одно прибирались в усамітнені склепи, а не виставлялись перед очі зацікавленого бидла. Ідея одна – усе мертве має бути відокремлене від живого.

Що ж у випадку з мавзолеєм? Він став таким собі логічним продовженням ланцюжка діянь хворої на всі голови радянської влади. По суті ми маємо банальне ідолопоклонництво, прикрите політичною ідеологією. Та ще й сам ідол сумнівної якості, не цурався прямими командами відправляти «к стєнкє» усіх незгодних із своїм (а може, і не зовсім своїм) баченням ідеальної держави.

В деяких релігіях є таке явище, як поклоніння мощам святих. Але і цей варіант не підходить: Ленін не був святим. Навпаки, він якраз був одним із тих, хто довго і послідовного душив усяку релігійність, наслідки чого очевидні і досі у вигляді повної бездуховності і аморальності населення. Зрештою, яке взагалі має відношення його тіло до його ж ідей або діянь? У будь-якому випадку, після смерті – це просто дохла туша. Більше того, нутрощі з нього одразу ж вивернули, як з якогось поросяти, а напівусохлі мізки зберігаються в одному науковому інституті… Та і що там взагалі залишилось за більш ніж 80 років?

Якщо припустити, що душа людини безсмертна, навряд їй після смерті буде дуже затишно, якщо з її тіла зроблять ляльку для демонстрації усім охочим. Ленін був не надто хорошою людиною, але за десятиліття поневірянь напевно отримав сповна за все. То ж чому нарешті не припинити цей ідіотизм і дати спокій його душі, залишивши у спокої оболонку?

Чому місцеві прокурори не порушують кримінальної справи? Куди дивиться таварісчь Сіманенка?

м. Стаханов, Луганська обл.







Запозичено з сайту "Україна понад усе!".

«Темні» сторінки діяльності більшовиків


Сюжети, пов’язані із темою «Ленін, гроші та революція», — невичерпні і для історика, і для психолога, і для сатирика.
Та зараз мова не про ці самі собою цікаві сюжети, а про інше. Про те, звідки діставав Володимир Ілліч шалені кошти на партійну діяльність напередодні революції і на її початку.

За останні десятиліття опубліковані цікаві матеріали на цю тему, проте й досі багато що залишається незрозумілим. Наприклад, на початку ХХ століття на підпільну газету «Іскру» гроші давав таємничий доброзичливець (індивідуальний чи колективний), зашифрований у документах РСДРП як «Каліфорнійські золоті копальні». На думку деяких дослідників, ідеться про підтримку радикальних російських революціонерів американськими банкірами-євреями, здебільшого вихідцями з Російської імперії, та їхніми нащадками, які ненавиділи царський уряд за його офіційний антисемітизм. Під час революції 1905—1907 років більшовиків спонсорували американські нафтові корпорації з метою усунути зі світового ринку конкурентів (а саме — нафтовий картель Нобеля з Баку). У ці ж роки, за його власним визнанням, більшовикам давав гроші американський банкір Яків Шифф. А ще — сизранський фабрикант Єрмасов та підмосковний купець і промисловець Морозов. Потім одним із фінансистів більшовицької партії став Шміт, господар меблевої фабрики у Москві. Цікаво, що і Савва Морозов, і Микола Шміт врешті-решт вкоротили собі віку, а значна частина їхнього спадку дісталася більшовикам. І, звичайно, чималі кошти (сотні тисяч тодішніх рублів, або десятки мільйонів гривень, за теперішньою купівельною спроможністю) діставалися внаслідок так званих ексів — а простіше, грабунків банків, поштових відділень, вокзальних кас. На чолі цих акцій стояли двоє персонажів зі злодійськими прізвиськами Камо і Коба — себто Тер-Петросян і Джугашвілі.

Звідки діставав Володимир Ілліч шалені кошти на партійну діяльність напередодні революції і на її початку. За останні десятиліття опубліковані цікаві матеріали на цю тему, проте й досі багато що залишається незрозумілим. Наприклад, на початку ХХ століття на підпільну газету «Іскру» гроші давав таємничий доброзичливець (індивідуальний чи колективний), зашифрований у документах РСДРП як «Каліфорнійські золоті копальні». На думку деяких дослідників, ідеться про підтримку радикальних російських революціонерів американськими банкірами-євреями, здебільшого вихідцями з Російської імперії, та їхніми нащадками, які ненавиділи царський уряд за його офіційний антисемітизм. Під час революції 1905—1907 років більшовиків спонсорували американські нафтові корпорації з метою усунути зі світового ринку конкурентів (а саме — нафтовий картель Нобеля з Баку). У ці ж роки, за його власним визнанням, більшовикам давав гроші американський банкір Яків Шифф. А ще — сизранський фабрикант Єрмасов та підмосковний купець і промисловець Морозов. Потім одним із фінансистів більшовицької партії став Шміт, господар меблевої фабрики у Москві. Цікаво, що і Савва Морозов, і Микола Шміт врешті-решт вкоротили собі віку, а значна частина їхнього спадку дісталася більшовикам. І, звичайно, чималі кошти (сотні тисяч тодішніх рублів, або десятки мільйонів гривень, за теперішньою купівельною спроможністю) діставалися внаслідок так званих ексів — а простіше, грабунків банків, поштових відділень, вокзальних кас. На чолі цих акцій стояли двоє персонажів зі злодійськими прізвиськами Камо і Коба — себто Тер-Петросян і Джугашвілі.
  Проте сотні тисяч і навіть мільйони рублів, вкладені в революційну діяльність, могли тільки похитнути Російську імперію, попри всю її недолугість — надто міцна була будова. Але тільки у мирний час. З початком Першої світової війни перед більшовиками відкрилися нові фінансово-політичні можливості, якими вони з успіхом скористалися.
.З часу тих подій минуло понад 90 років. Але революційні романтики усього світу продовжують стверджувати, що більшовики були моральними і полум’яними революціонерами, патріотами Росії і прихильниками свободи України. І досі в центрі Києва стоїть пам’ятник Леніну, на якому написано, що у спілці робітників російських і українських вільна Україна можлива, а без такої спілки про неї не може бути й мови. І досі до цього пам’ятника людині, яка отримувала гроші від німецьких спецслужб, несуть квіти на «революційні» свята. І досі, на жаль, значна частина українського суспільства не може відчути тієї великої різниці між провідниками жовтневого перевороту й Української революції 1917 року, яка полягала в тому, що Українська революція справді ніким ззовні не фінансувалася.

Прочитав статтю, раджу й вам --->  http://www.day.kiev.ua/288755/

Пам'ятник Леніну, який 30 червня понівечила група націоналістів, на час ремонту приберуть з бульвару Шевченка в Києві.

Про це заявив начальник Головного управління культурної спадщини КМДА Руслан Кухаренко, пише "Сегодня".

"На час ремонту Леніна демонтують, а потім його долю вирішить Кабмін, адже це визначна пам'ятка національного рівня. Монумент зроблений з рідкісного матеріалу - карельського кварциту. З нього будували Мавзолей в Москві. Кварцит треба замовляти", - сказав Кухаренко.

Вартість реставрації, на думку київського скульптора Олега Пінчука, становитиме близько 100 тисяч гривень.

Заступник мера Києва Сергій Рудик вже висловив ідею створення музею "Парк радянського періоду", куди може переїхати і Ленін після реставрації. Але останнє слово - за Кабінетом міністрів. Якщо він не дасть санкції на "переїзд" пам'ятника, то у пам'ятника є шанс повернутися на колишнє місце на початку бульвару.

Водночас, як повідомляє УНІАН, заяви про те, що пам'ятник Леніну в Києві належить до списку світової спадщини ЮНЕСКО - неправдиві.  На офіційному сайті ЮНЕСКО повідомляється, що під охорону ООН в Україні потрапляють Софія Київська, Києво-Печерська Лавра, архітектурний ансамбль історичного центру Львова, пункти геодезичної дуги Струве початку ХІХ століття і букового лісу в Карпатах.

У той час як пам'ятник Леніну на Бессарабці, встановлений в 1946 році, за радянських часів був визначною пам'яткою виключно національного значення. Зараз він є в Державному реєстрі нерухомих визначних пам'яток України.

Як відомо, 30 червня о 4.20 в Києві був пошкоджений пам'ятник Володимиру Леніну на бульварі Шевченка.

"Українська правда. Київ"

Як відомо, після акту громадянської дії кілької українських хлопців, що пошкодили ідолище Ульянова-Лєніна на Бесарабці в Києві, лєнінофіли зайойкали про те, що той бовван є пам'яткою бозна якого значення.

Проте це - неправда. Іншим словом - брехня. Бесарабського Ілліча нема не лише у списку ЮНЕСКО, але і у Державному реєстрі нерухомих пам'яток України (постанова КМУ від 27 грудня 2001 р. N 1761), який відносить до таких пам'яток у місті Києві лише наступні об'єкти:

"Аскольдова могила
Комплекс споруд Києво-Могилянської Академії (ансамбль Братського монастиря)
Монумент на честь надання м. Києву Магдебурзького права
Будинок, у якому жив і працював Т. Шевченко
Будинок, у якому жив Т. Шевченко
Будинок, у якому жив М. Лисенко
Комплекс споруд Національного університету імені Т. Г. Шевченка (Університет Святого Володимира: головний корпус ("червоний корпус"); перша чоловіча гімназія ("жовтий" корпус)
Будинок, у якому жила Леся Українка
Будинок Державного академічного театру російської драми імені Лесі Українки (Театр Бергоньє), де відбувся перший виступ української професійної трупи М. Кропивницького
Споруди Колегії Павла Галагана
Головний корпус Національного політехнічного університету "Київський політехнічний інститут"
Будинок, у якому жив письменник М. Булгаков
Будинок, у якому жив археолог В. Хвойка
Будинок першого приватного музею Богдана і Варвари Ханенків
Будинок Київського музею російського мистецтва, де містилася приватна колекція М. Терещенка
Будинок Національного музею образотворчого мистецтва (Київський художньо-промисловий і науковий музей)
Байкове кладовище
Будинок, у якому жив М. Грушевський
Будинок Президії Національної академії наук
Будинок Педагогічного музею, у якому працювала Українська Центральна Рада
Комплекс споруд Національної кіностудії імені О. Довженка (Кінофабрика ВУФКУ (Всеукраїнське фотокіноуправління)
Комплекс садиби Інституту фізіології імені О. О. Богомольця Національної академії наук
Комплекс пам'яток на місці масового знищення мирного населення та військовополонених в урочищі Бабин Яр під час гітлерівської окупації
Меморіальний комплекс парку Вічної слави
Меморіальний комплекс на честь загиблих мирних громадян і радянських військовополонених на місці розташування фашистського концтабору
Меморіальний комплекс в пам'ять жертв політичних репресій 1930-х років"

Тому затриманим - волю, "іллічу" - смітник. Якби ви побачили на своєму подвір'ї пам'ятник Пол Поту, Чикатіло, Гітлеру, Лєніну, Сталіну чи іншому маніяку, напевно ви б його теж прибрали.

З Майдану.

Підписатися на підтримку хлопців, що розбили Лєніна, можна тут:
http://www.petition.org.ua/?action=view&id=217269

20 квітня - день народження Гітлера. 22 квітня - день народження Леніна. Першому кату  пам'ятників в Україні немає, першому є. Несправедливо.

То як зробити справедливо?

Публікації з цього приводу:
http://www.umoloda.kiev.ua/number/1381/186/48705/
http://www.4post.com.ua/world/129183.html
http://news.ntv.ru/spb/155265/

Зараз, практично, у всіх містах, селах і селищах ще й досі стоять пам'ятники В.І.Леніну. Хоча Україна, нібито, і незалежна від колишньої "імперії зла" СССР. Нинішня влада на чолі з першим всенародно обраним Президентом Віктором Ющенком не спромоглася прибрати пам'ятники кату українського народу. А це, в свою чергу, говорить про те, що сутність нинішньої влади за 17 років незалежності не змінилася.

Замінити Віктора Ющенка дуже прагне нинішній Прем'єр-міністр України Юлія Тимошенко. Мені цікаво, чи приберуть з центральних майданів українських міст пам'ятники ідолу комунізму, у разі перемоги на Президентських виборах Юлії Тимошенко? З одного боку - це дрібниця, але з іншого - відповідь на це питання несе великий ідеологічний зміст.

Виношу цю тему на широке обговорення громадськості. Ця замітка буде опублікована на всіх моїх блогах та розміщена на ряді форумів.

http://tarastokar.livejournal.com/11795.html