хочу сюди!
 

Лана

51 рік, водолій, познайомиться з хлопцем у віці 40-57 років

Замітки з міткою «любов»

привіт із минулого...

Сьогодні я побачила його фото...
я знала, що в нього весілля було на минулих вихідних... та тільки сьогодні в мій мозок підкралася та соплива і дурна згадка про наше з ним спільне минуле...
Я вже давно його не люблю... після нього в мене були чоловіки і їх було не мало...
Та побачивши його з дружиною, я розплакалася...
може було мені просто образливо, що він обрав її, а не мене...
перед сном я багато думала про те, що було б, якби завагітніла я, а не вона... якби я стала б його дружиною...
це зараз я знаю, що наш інтелектуальний, соціальний рівень ніяк не підходять один одному... мені з ним не цікаво, так само як і йому зі мною.
Як сказав наш спільний друг - він просто знайшов собі таку ж, як він...
Я просто його любила з усіма можливими наслідками, а вона, коли мене не було, зіставляла йому компанію в ліжку...
я була не проти... я знала про це... я знала, що мене довгий час нема поряд, а він не любить мене, так я любила я... він би не чекав мене тижнями, поки я з ним зустрінуся... і коли я не приїхала до нього на новий рік, він близько 12 подзвонив мені, сказав, що любить... а вранці дзвінком повідомив, що він мене кидає, бо тепер зустрічатиметься з нею...

я навіть не плакала, я чекала, що як завжди, він подзвонить через пару днв... і повернеться... та через пару тижнів він подзвонив і повідомив радісну новину, що він буде батьком... він хотів дітей... колись і мені пропонував вийти за нього заміж, та це був би дебілізм... у свої 18 псувати собі життя...

і от його мрія збулася... через пару місяців він стане батьком... вони ніби раді...
та я впевнена, що щасливими вони не будуть... вони не кохають один одного...
і, чорт візьми, я КРАЩА ЗА НЕЇ!!!!!



Пі.Сі. а він так і не запросив мене на весілля....

Привычки страдать.

Один человек долго и безуспешно ухаживал за девушкой.

Он долго не мог признаться ей в своих чувствах и сделать предложение,

так как боялся её отказа.

В конце концов, девушка, понимая его желания,

сама назначила ему свидание.
Наконец мужчина сидел рядом со своей возлюбленной.

 Не зная, что говорить, он достал пачку любовных писем,

которые писал ей долгое время, но боялся отправить, и начал их читать.

В этих письмах он рассказывал о своей любви и о том,

как он страдает от того, что не с ней, как боится её отказа.

Наконец девушка не выдержала и прервала его:
— Послушай, я ведь уже рядом с тобой,

а ты всё ещё не можешь отказаться от своей привычки страдать!

источник: просторы интернета


Диптих

ДИПТИХ
Посміхаєшся ти

Посміхаєшся. Ти!?. Не мені…
Мчать авто… Очі-фари-вогні –

Блим!.. Гудіння… Завмерло. Ловлю
Погляд. Губи шепочуть… "Люблю!.."

Не мені?.. Посміхаєшся ти.
Йдеш?!. Ні!.. Ти. Я. Не в змозі піти.




Посміхаюсь

Посміхаюсь. Красуня!.. Навпроти.
Очі-фари-вогні – мчать авто… Ти

Ніби дивишся вбік. Розумію -
Острах… Трепет… Напруга. Зумію

Я піти? Не сказати "Кохаю!"?..
Не зізнатись "Тебе я шукаю!"?

13.04.2011
by Stepans’ka Marina (SMG)

"© Stepans’ka Marina (SMG)"

Весна нашла

Весна пришла, веселья захотелось,-
Ты для разврата уже полностью разделась...
Крестьянин томно трактор запрягая,
Вдруг о любви подумал, пенисом играя ...

Ветер зонт теребил, людям шапки срывая,
Я смотрю на тебя - ты такая нагая...
Если б был бы я ветер и теплым бы был
Я б собою тебя для согрева накрыл,

Я б укутал тебя, щекоча в тех местах,
Где от счастья стоня, ты кричала бы "Ах"
И отнес бы тебя я на берег морской,
Где от радости млея ты кричала бы "Ой!"

Если б был я дождем - я б тебя окатил,
В твои волосы струи свои запустил,
И стекал по тебе каждой каплей дождя
До оргазменных спазмов тебя доведя.

Ну а был бы я солнцем преклонных годков
То "поджарил" бы прелесть твоих бугорков
И лучами своими стрелою пуляясь
Согревал твою плоть весь в тебе растворяясь.

Но вернемся к крестьянину, тот что в степи,-
Он закончит работу и ляжет поспит
И приснится ему то что здесь описал,
Будто он на доярке весь вечер "скакал",

Будто силу природы в себе ощутив,-
Он взволнует ее, свое "жало" вонзив.
А на утро он снова пойдет на поля
Для того чтоб людей прокормила земля,

Чтоб  здоровье и сила была  новых "сердечек"
И исчез дефицит манок, пшонок и гречек.
С вдохновеньем таким начал он молотить
Наслаждаться весною и весело жить!




08.04.2011
 


вдохновила :http://blog.i.ua/user/2321652/681092/
 

З Днем народження, дівчисько:)

Я люблю своїх плимінниць, до крику. Старшенька вже й онука подарувала, а меншинькій, сьогодні День народження. Від щирого серця бажаю тобі зіронько:

Тобі, моя доню, тобі всі помисли наші та мрії. І серце наше назавжди, Любов, піклування, надії. Цвіти, моя доню, цвіти, Хай ангел хоронить від злого, Для тебе відкриті світи Молися Всевишньому Богу. Рости, наша доню, рости На радість, на щастя, на втіху. Стежинку свою віднайди І плач завжди тільки від сміху.

О любві

сука
ти просто не дайош мнє жить
із пука
я нацеділ нєктар і отошол отліть
внєзапно
ти випіл тот нєктар і мір ослєп от сльоз
обратно
ти нє вірньосся, тібя пряний пук уньос

50%, 3 голоси

50%, 3 голоси
Авторизуйтеся, щоб проголосувати.

День рожденья М.А. Врубеля

Михаил Александрович Врубель родился 5 марта (17 марта по новому стилю) 1856 года в Западной Сибири, в Омске. Его художественные способности проявились очень рано. Уже в пятилетнем возрасте он увлеченно рисовал, во время петербургского житья отец водил его на занятия в школу Общества поощрения художеств, в Одессе подросток посещал рисовальную школу Общества изящных искусств. Девяти лет от роду он по памяти копировал Микеланджело. А. М. Врубель считал, что это полезно для общего развития, но на будущность сына смотрел с точки зрения царивших тогда "положительных взглядов" - непременным условием выбора профессии тут была "польза для общества". В результате М. Врубель в 1874 году оказался на юридическом факультете Петербургского университета. Учась на юриста, он не оставил мечты стать художником - много читал, посещал выставки, спорил в студенческих компаниях о "целях и назначении искусства", занимался в вечерних классах Академии художеств. В Киев Врубель приехал в 1884 году – по приглашению профессора Адриана Прахова для участия в реставрации росписей Кирилловской церкви и работ во Владимирском соборе. И... влюбился в жену профессора, 32-летнюю Эмилию Прахову. Михаил Александрович считал Эмилию своей музой, а она была к нему равнодушна. Именно Эмилия отчасти стала виновницей того, что в нашем городе художник пробыл недолго, оставив киевлянам так мало своих работ. Навязчивые проявления нежных чувств к Эмилии очень быстро начали раздражать ее мужа, и Прахов предложил Врубелю отправиться в Италию – познакомиться с творчеством старых мастеров. Впрочем, именно там Михаил Александрович и написал четыре иконы для иконостаса Кирилловской церкви в Киеве – «Иисус Христос», «Святой Афанасий», «Святой Кирилл» и «Богоматерь с младенцем», черты лица которой отчетливо напоминают черты Эмилии Праховой.

Я резал себя ножом. Поймете ли вы? Я любил женщину - она меня не любила. Даже любила, но много чего мешало ей понять меня. Я страдал, а, когда резал себя, страдания уменшались", - из писем Врубеля. В конце-концов измученный мастер решает отомстить жестокой женщине. Когда-то он смеялся над людьми, которые верили в мистическую власть картины над прототипом. А теперь он решает использовать свой дар, как оружие, и нарисовать Демона с лицом Эмилии Праховой.

Когда у Врубеля родился сын, художник пережил шок.  Лицо его ребенка было обезображено: верхняя губа была разделена надвое, так называемая 'заячья губа'. Врубель впервые увидел своего ребенка и окаменел. Он знал, что будет наказание, но не ожидал, что такое. Врубель молча поцеловал мальчика и тихо вышел из комнаты. Затем он закрывается в своем кабинете и не выходит оттуда несколько дней. Никто даже не догадывается - Врубель намерен отомстить своему Демону единственно возможным для него оружием - кистью и красками.  Через несколько дней перед родственниками стоял уже совсем другой Врубель: непричесанный, с диким взглядом, он бормотал что-то невнятное. На нем была разорванная одежда, а под ней - следы от порезов. На мольберте стояла новая, ужасная картина - 'Демон поверженный'.

Это был последний Демон Врубеля. Картина уже висела на выставке, а художник каждое утро, пока еще не пришли посетители, дорисовывал ее. Современники вспоминают, что ежедневно лицо Демона становилось еще более страшным. Посетители с ужасом и отвращением выходили из зала, где висела картина.  В конце-концов организаторы выставки силой удаляют Врубеля из зала. После этого родные должны были вынуждены завезти художника в психиатрическую больницу.

А. Блок над могилой Врубеля сказал: "Он оставил нам своих Демонов, как заклинателей против лилового зла, против ночи. Перед тем, что Врубель и ему подобные приоткрывают человечеству раз в столетие, я умею лишь трепетать. Тех миров, которые видели они, мы не видим".

Що таке сучасний бал...

«Рыжий оглянулся и сказал таинственно:Меня прислали, чтобы вас сегодня вечером пригласить в гости.«(с) Булгаков

Мені пощастило прийняти участь в організації Балу Кохання і Містики. Це велика вдача, тому що інакше я б міг ніколи не дізнатись, що таке бал!

Ідея народилась у творчої групи молодіжної організації К12 ще до Нового Року, коли постало питання, як відсвяткувати свою першу річницю. Тоді було багато пропозицій, але найцікавішою обрали - бал за мотивами "Майстра та Маргарити" (Булгакова). Такого ще ніде ніколи не було, і наш задум мав стати новаторським. Ми навіть перевірили в інтернеті, щоб впевнитись, що ніхто до нас не використовував цю ідею (-:

Щоправда, було багато суперечок через те, що у творі велика роль віддається силам зла, порушуються певні моралі та етикету. Ми цього не могли допустити, тому після ряду скасувань та компромісів у сценарії прийшли до концепції "Кохання та Містики", в якій вже не коїться зла та руйнувань: з роману було взяте все те, що надихає атмосферою таємничої інтригуючої події...

Відразу кажу, що моя роль в організації була зовсім невеличкою - я лише займався пошуками живої музики та приймав участь в обговореннях, намагаючись конструктивно запропонувати, як можна було б покращити програму балу.

Найбільша заслуга у створенні балу - моїх друзів Головацького Сергія і Шелковського Андрія. Вони зробили найбільший внесок у концепцію, знайшли приміщення (кафе "ProJazz"), домовились з акторами зі студії "ОБРАЗ", а також із танцювальним колективом "La Vie".Далі вже справа техніки - щодня по декілька годин проводились майстер-класи, навчання, репетиції, зібрання та обговорення. 

Хтось приймав активну участь, а хтось відвідував по можливості - час від часу. Я не ходив на постановочні репетиції, не торкався гри акторів, з музикантами теж спілкувався тільки до рівня - "якщо згодні, ось вам телефон людини, яка пояснить, що, де і коли робити, і де потім отримати гроші".

Більш за все мені запам'ятались навчальні заняття по танцям. Їх я відвідав аж 6(!) перед балом. На перше прийшов, щоб впевнитись, що нічого не вмію, але замість цього відчув, що якщо постаратись, то можна чомусь і навчитись (-: На другому вже більш впевнено повторював рухи, відпрацьовував їх з партнерками, на третьому рухи виходили майже самі собою, мені лишалось просто вчитись відчувати музику, розуміти характер партнерок і намагатись сумістити все в єдиний гарний танець... не можу сказати, що це дуже складно, але саме цей процес можна вдосконалювати до нескінченності, здобуваючи все більшу і більшу майстерність, і все краще насолоджуючись світом танців і ритмічних рухів!

Бал розпочався 12 березня 2011 року о 18 годині і продовжувався до ... доки всі не розішлись.. Особисто я поїхав додому тільки о півночі, а багато хто залишився там і далі.В розважальній програмі було багато виступів митців акторської гри, співаків, поетів, музикантів, і звісно - ТАНЦІ, ТАНЦІ, ТАНЦІ на будь-який лад, від спокійного розміреного вальсу до пристрасного танго і просто дикої імпровізації!!!

Згідно строгого дрес-коду, всі хлопці були у костюмах або фраках, а дівчата - у вечірніх сукнях і з масками. Також, кожен з присутніх мав особливий аксесуар, який підкреслював його особистість і визначав його роль на балу. Було враження, наче ми справді занурились в минулі часи, і на деякий час перетворились на Леді і Джентельменів.

Весь вечір спалахували фотоапарати, репортери брали інтерв'ю у гостей, камери знімали без перестану, бо кожна мить балу - то був шедевр, якого ще не бачили!...

Все це задоволення коштувало лише 80 гривень (в ціну входили додаткові безкоштовні 3 майстер-класи по бальним танцям і фуршетний стіл).. На мою думку, це не те, що дешево, а просто задарма. І, напевно, мою думку розділили ще більше 1000 людей, які дізнались про бал. Потрапити туди, на жаль, змогли лише 200! (-:

Наступного разу шукатимемо зал, який вмістить більшу кількість гостей, щоб здивувати їх ще чимось неймовірним, яскравим - щоб відклалось у пам'яті на все життя!