Неострів Крим
- 06.03.14, 12:09
- Ми любимо тебе, Україно!
Після дуже очікуваної, але водночас і несподіваної перемоги Євромайдану центр революційних подій і фокус уваги світових ЗМІ перемістився з Києва до Криму. Там тривають антиукраїнські мітинги, озброєні люди захоплюють урядові будівлі, відбуваються провокації міжетнічних протистоянь, місцевий парламент в стані облоги відправляє уряд у відставку й оголошує референдум...
Що ж, кримська карта як дестабілізуючий чинник розігрується вже не вперше і – до ворожки не ходи – не востаннє.
Дивно було б очікувати у Криму чогось іншого. Попри те, що півострів ось уже 60 років формально належить Україні, лише невелика частина кримчан вважає Київ своєю столицею. І навіть після здобуття незалежності ніхто не робив спроб переконати їх в іншому. Українських політиків у Криму цікавили зовсім інші справи. Упродовж останнього десятиліття найбільш ласі шматки кримських земель поза будь-яким легітимним полем захоплювали люди з вищого керівництва чи наближені до уряду олігархи.
Особливого загострення ситуація набула після приходу до влади Віктора Януковича. Влада, сформована Партією регіонів, розглядаючи Крим як власну вотчину, заповнила його своїми намісниками. Останні соціальних проблем не вирішували, жодного стратегічно плану розвитку півострова й не розробляти. Кримських татар, запрошених свого часу назад до своєї Батьківщини, цілковито покинули напризволяще. З курортного раю Крим вперто перетворювався на найбільш криміногенний куточок України.
Територією півострова без жодних проблем шастали агенти ФСБ, «працюючи» з відвертими українофобами та схильним до злочинних дій контингентом. А консульство Росії тим часом масово роздавало кримчанам російські паспорти.
Логічним розвитком описаної ситуації стало те, що після падіння режиму Віктора Януковича в Севастополі почалися масові акції протесту, на яких звучали заклики відмовитися від підпорядкування легітимній українській владі. У невідомо який спосіб начальником міста вибрали громадянина Росії. Олії до вогню підливав і кримський парламент, видаючи відозви до Москви ввести до Криму війська, аби «захистити від бандерівців».
Добре, що кримськотатарська громада на півострові залишається тим стабілізуючим чинником, який рятує ситуацію, не дає їй цілковито перетворитися на хаос. Контрольований хаос…
Англійський лейтенант – рятівник Криму
На початку 1990-х, коли в Криму теж було неспокійно, коли між Києвом і Москвою йшли суперечки за Чорноморський флот, за статус півострова, за Севастополь, ми зачитувалися романом Василя Аксьонова «Острів Крим», написаним ще 1979 року.
Автор у притаманній йому іронічній манері оповідає історію Криму, котрий залишився незалежним від СРСР саме тому, що був островом, а не півостровом. Хтось скаже: «Острів-півострів – яка різниця?». А різниця дуже суттєва для розвитку сюжету альтернативної історії: не було твердого ґрунту для того, щоб війська Робітничо-селянської Червоної армії змогли героїчно вступити на кримську землю. Не було тоді в більшовиків і потужного флоту, аби взяти острів з моря. Тож вони чекали, коли кригою затягне прибережні води.[ Читати далі ]