Сегодня наблюдал сценку, которая была наилучшей иллюстрацией к человеческой говенной сути.

Брат и сестра. Ему лет семь, ей - года три. На пешеходном переходе. Он внезапно для сестрёнки, как только загорелся разрешающий сигнал, бросил её руку и быстро помчался на другую сторону. Практически все четыре полосы прошел, а потом оглянулся.

Я же всё это время смотрел за девчушкой. За несколько секунд на её личике отразилась неимоверная гамма эмоций. Растерянность, испуг. Желание догнать брата. Отчаяние. Она никогда еще не переходила сама такую большую дорогу. Подошла к краю. Ступила одной ногой на проезжую часть. С ужасом посмотрела на рычащие в метре от неё машины. В одной из них (в маршрутке) сидел я. Отдёрнула ногу, вцепилась двумя руками в опору светофора, воткнулась лицом в руки и заревела от безысходности.

Одна в ситуации, которую своими силами не одолеть. Я чуть сам не разревелся в маршрутке. Вернее, таки разревелся, но незаметно для других. Вообще стал очень сентиментальный. На фильмах часто плачу.

А братишка её, как только увидал, что она разревелась, - тут-же перебежал дорогу обратно и стал дико хохотать. Его забавляло, как ловко он "развел" слабачку на пореветь. Его это очень забавляло. А она ревела и ревела.

А потом светофор переключился, маршрутка тронулась и дальше я уже не видел. Это было моё самое сильное впечатление за последнее время.

Человеческие дети - наиболее жестокие представители земной фауны. А человеческий мозг - дьявольское изобретение. Когда остальные детёныши (котята, мышата, волчата и пр.) дерутся и воюют, то за реальное выживание. А человеческий мозг устроен так, что наибольшее удовольствие он получает от издевательств и унижения сородичей. Это и есть то, что отличает нас от животных. И не в лучшую сторону.

Почему я про детей? Просто во взрослом состоянии наиболее продвинутые человеческие особи, прочтя определенное количество книг и передумав определенное количество мыслей, как правило, выстраивают для себя некие моральные правила. Рамки поведения, как бы. А у детей этого нет. Они просто наслаждаются врожденной жестокостью.

Можете верить, можете не верить, но сегодня я выполз из постели в половине четвертого. И вовсе не ночи, а дня. Странный вирус. Во-первых, будто все твои мышцы ослабли примерно в двадцать раз. Самые элементарные движения даются с неимоверным трудом. Во-вторых, постоянные вегетативные бури. Одна половина тела может потеть, а другая быть покрыта мурашками от холода и дрожать. Есть еще и в-третьих и в-четвертых и т.д. Ненавижу вирусы. Нужно было сходить в магазин (тут рядом - метров сто-двести), так по ощущениям, словно восхождение на Эверест совершил. Дополз до своего второго этажа и почти умер.

Но я о другом. Поскольку писать в дневник несколько разных записей в один день мне не свойственно, то следом будет совершенно другая мысль, но тем-же числом.

Впрочем, тут надо как-то предварительные ласки устроить. Эту мысль я думал очень много часов, находясь под влиянием таблетонов и вирусов. В одном из видений (снов наяву, галлюцинаций, бреда) - или назовите, как хотите другим словом - это неважно. Короче, будучи в нездоровом состоянии, мой мозг постоянно проигрывал одну и ту-же ситуацию. Откуда она возникла - понятия не имею. Но задела мозг сильно. Все пытался решить в уме эту ситуацию. Причем решить корректно, так чтобы без педофилии и уголовщины.

Мама и дочка. Дочке лет пять-семь. Были сданы анализы для планового обследования ребенка. При микроскопии осадка в моче обнаружены сперматозоиды. Как это объяснить?

«Не виноватая я, он сам напросился»: куда приводит воспитание подзатыльником?

150 лет назад воспитывать розгами считалось нормой даже в дворянской среде. Сегодня детям повезло больше: розги не в моде, в тренде – психологическая грамотность родителей. Но справиться с эмоциями и не сорваться трудно даже тем, кто начитался книг по детскому воспитанию.

Чем родительские срывы грозят будущему ребенка? Можно ли научиться сдерживаться и не искать потом себе оправданий? Читайте далее как: http://vestnik-svp.com/2016/02/vospitanie-shlepkom-i-podzatylnikom/

Говорить и жевать одновременно, не замолкать ни на минуту с того момента, как кто-то оказался рядом, и даже думать вслух – маленькие говоруны с детства идут во все тяжкие, чтобы найти свободные уши. Не слушаете? Они придумают невероятную историю, ради которой вы оставите свои дела. Хотите отдохнуть в тишине? У них найдутся слова на каждую вашу реплику.

Бороться с кипучей энергией маленького болтуна бессмысленно, но можно вырастить из него талантливого оратора. Ведь у него есть способность магически воздействовать на людей словом.

Как развить талант малыша и перестать страдать от его бесконечного говорения? Читайте: http://www.yburlan.ru/biblioteka/obuchenie-oralnogo-rebenka-v-shkole

Нещодавно прочитала статтю хорошого вченого – «Неотенія» (http://www.faleev.com/about_health/health/2011-12-23_11.html). Чолов’яга нічогенький такий – спортсмен-важковаговик, чемпіон, батько чотирьох дітей, підприємець, красень, ще й науковець. Навмисне не писатиму прізвища, бо він з РФ. В нас є власний успішний красень-спортсмен-науковець, шкода, що його статей я не знаю, але впевнена, що вони є, просто не афішуються.

На сайті наукового форуму (автором і засновником якого він же й є), цей науковець у спортивному костюмчку «адідас». Дуже такі суперечливі відчуття. Я спочатку читала його статті, що мені попадалися через гугл-пошук, і тільки після зацікавилася автором, і була шокована. Якби було навпаки – спочатку побачила автора – то навряд чи читала би статті. Якось широкоплечий кремезний амбал у костюмчику з синьої синтетики оздобленому трьома смужечками на кожному рукаві не надто привертає уваги і довіри. Може то не його статті? Може в нього у підвалі сидить раб-науковець прикутий ланцюгами до стіни і за кусень хліба видає сильні статті??!! Ой, аж страшно. Доста розгулу уяви – ближче до справи.

Неотенія.

 

---

Неотенія (від грецького nos — незрілий, молодий, та tino — розтягую, подовжую) — затримка онтогенезу у деяких видів організмів із надбанням здатності до статевого розмноження на стадії, що передує дорослому стану. У тварин при повній неотенії лише статева система личинок досягає рівня розвитку, який характерний для дорослих організмів, а інші системи органів зберігаються в личинковому стані. (https://uk.wikipedia.org/wiki/Неотенія)

---

 

За дослідженнями вищезгаданого вченого, людина homo sapiens виникла внаслідок неотенії приматів. Один з виду з якоїсь причини відгалузився від всіх інших приматів; з якоїсь причини цей вид не доживав до дорослого віку. З огляду на те, що всі інші види приматів вільно доживали до зрілості, можна припустити, що цей окремий вид з якихось причин потерпав від винищення. Можливо, це було витіснення їх іншими видами. Дивно, бо не зрозуміло, чому всі інші види згуртувалися проти цього окремого. Отже, всі дорослі особини одного відокремленого виду приматів, з якоїсь причини гинули. Саме так діє неотенія – дане природою непоборне прагнення до життя – починають знаходити можливість виживати змалку, і змалку розмножуватись.

 

Також, десь вичитала про неотенічне плем’я бушменів. Виявляється, вони мають генетичну приналежність до азійської раси, і є найдревнішим з відомих племен, представниками найдавніших видів людських генів (що характерно всім азійцям). Яким чином в Африці могли опинитися азійці? Тільки, якщо їх дуже агресивно витісняли з Азії. Їхня неотенічність свідчить про те, що «включився» механізм до виживання даний природою, тож на якомусь етапі їхнього існування дорослі особини не мали можливості розмножуватись, і це почали робити діти. Яка ще може бути причина неможливості розмножуватись серед дорослих, як не смерть? Можливо, вони гинули у війні, що скоріш за все. Можливо, бушмени – це дивом не зтерті часом з лиця землі сліди якоїсь стародавньої величезної людської потасовки. А можливо – всього лиш нащадки диваків, що непомітно відщепилися від незадовільного грішного суспільства і подалися, світ за очі, шукати спокою і раю. Доречі, друге припущення має сенс з огляду на низький iq бушменів (iq бушменів найнижчий серед представників homo sapiens), і їхню відсутність розвитку за весь цей час.

 

Трохи не зрозуміло, чому неотенія на різних етапах еволюції дала різний результат. Неотенічні примати розвинулися аж до людей над всіми іншими приматами, а неотенічні азійці стали найдурнішими людьми цього світу. Не зрозуміло!

 

Дивлюся я соціальний проект «МастерШеф». У таких проектах дуже зручно і дуже цікаво спостерігати за поведінкою людей. «МастерШеф діти» ще більше доповнив цікаві спостереження.

Дорослі люди ніби чимсь паралізовані. Чимсь таким, чого немає в дітях, і воно їм не заважає розвиватись. Саме цю цікаву особливість дуже яскраво видно, порівнявши поведінку дорослих і дітей проекту. А автори ще й ніби спеціально інколи показують поруч дві серії різних сезонів: спочатку про дорослих, потім – про дітей. Тож теж бачать різницю й дивуються).

Діти з якоїсь причини більш згуртовані, працюють не як окремі одиниці, а як суцільний механізм, коли виконують задачі. Працюють швидше, більш зосереджені.

Дорослі. Я би порівняла їх з напів-засохшим деревом. Воно вже висохло, і більшу частину часу зайнято тим, що нічим не зайнято – просто сохне, і решту часу (дрібку часу) може жити, коли мізер води доходить до листячка. От таке склалося враження від порівняння.

Я б не хотіла приплетати сюди Фрейда, і робити припущення, що вся суть у статевому житті, і на зацикленості на ньому. Припускати, що дорослі, такі тільки через те, що дуже зайняті тим, щоби вирисуватися найпривабливішою самицею, чи найпривабливішим самцем. Що всі дії дорослих зосереджені на здобичі пари для сексу, і саме через це дорослі втрачають у зосередженності і працездатності. Не хотіла би я дійти до таких висновків. Бо навряд чи всі поголовно дорослі незадоволені в інтимному плані і тільки цим й переймаються.

 

Через свою допитливість я робила невеличкі опитування. Багато хто жаліється на незрозумілий їм самим «параліч свідомості» як я це назвала умовно. Щось є таке, що находить на людину й паралізує всі її дані природою здібності і таланти. Людина перетворюється на інтелектуальний овоч.

 

На днях розбирала свою папку уподобаних зображень на сайті vk.com. Назбиралося їх  там майже дві тисячі. Це різні картинки, схеми, фотографії, влучні написи, які мені за всі роки користування сайтом сподобалися і я натискала «зберегти собі» для подальшого перегляду у своєму альбомі. Там я збирала оригінальні моделі суконь й одягу, рецепти з фото для майбутнього приготування страв, тощо. Назбиралося майже дві тисячі яскравих і привабливих планів. Їх можна було б усі вже реалізувати. Оце перебирала і пройнялася повторно захватом і запалом реалізовувати. І думаю – що мене може спинити? Що може паралізувати мою свідомість? Що може зробити так, що знов зникне радість і завзятість?

 

Конфлікти.  Підозрюю, що саме це може бути причиною паралічі свідомості більшості людей. І багато людей ніби за гроші працюють в якійсь армії з розповсюдження конфліктів по світі. Навіщо це їм? Якби це було правдою, що працюють за гроші – в них би принаймні водилися ці гроші! Тож, це не так.

Впевнена, що конфлікти саме розповсюджуються спеціально, бо у переважній більшості вони безглузді, і накручуються з боку агресора на пустому місці. Ці люди ніби запрограмовані своїм існуванням паралізувати інших людей, які трапляються їм поруч.

Не розумію, поки що, навіщо певні люди це роблять, але ідентичні ситуації спостерігаю у житті багатьох, і в своєму також.

Який результат створення такими людьми конфліктів?

Наприклад, дві знайомі мені дівчини, що потерпають від подібного – закинули займатися професійною діяльністю у якій колись мали талант, і змінили діяльність на більш «безмозклу» роботу. Одна – продавчиня-робітниця залу, друга – якийсь сумнівний працівник офісу. О, так, і третю пригадала – та взагалі не працює і живе на невідомо які кошти (живе з батьками). Всі три дівчини мають дипломи про вищу освіту.

Ну, не знаю, у собі я не відчуваю паралічі свідомості поки що. Можливо, вона теж присутня, бо колись, коли Янукович почав репресії української культури, то після нападу на офіс, де я працювала художником – я більше не можу малювати фарбами. Можу малювати чим завгодно іншим, але не фарбами. Бо коли переді мною тринога-планшет зі тлом і фарби – я у ступорі і завжди думаю про той напад, про тих людей, і про все, що пов’язане з репресіями. Стає не до малювання.

Але безліч прикладів людей, що «варяться у вареві» страшних ситуацій і не припиняють при цьому свою діяльність за покликанням.

 

Тож, як висновок. Навряд чи «параліч свідомості» відбувається через якісь зовнішні події. Скоріш за все секрет енергійних дітей з проекту «МастерШеф» у тому, що їх люблять батьки, і передають позитивну енергію наповнюючи їх бажанням діяти. І їм байдуже що відбувається навколо – вони роблять своє, - те, що внутрішньо хочеться робити найбільше.

 

 

 

 

Плохо ест, мало спит, много кричит, капризничает и истерит, вечно недоволен или плачет… Родители опускают руки от беспомощности, когда не знают, чего ожидать от своего ребенка в следующую минуту. Нервы сдают, и, чтобы добиться от ребенка желаемого, родители берутся за ремень. Но и это не помогает.

Неусыпно надзирать или баловать? Как найти подход к ребенку? Как добиться, чтобы он вас услышал? Читайте: http://www.yburlan.ru/biblioteka/vospitanie_detei/interesnoe/problemy-vospitanija-detej

«На кого он похож?» – это один из любимых вопросов, который нам задают наши близкие и знакомые о малыше. Действительно, интересно – носик папин, глазки мамины… Нам кажется, если ребенок похож на нас внешне, значит и характер, и желания у него будут похожи на наши. Но в какой-то момент выясняется, что это не так.

Мы отдаем дочь на танцы, потому что помним, как это здорово – танцевать! Но она раз за разом не может запомнить простых движений. Зато может часами сидеть у мольберта с красками. Или папа еще до рождения сына уже точно знал, что отдаст его в спортивную секцию, на футбол или хоккей, а ребенок вообще не хочет заниматься спортом. Вместо этого он участвует в театральных постановках.

Все дело в том, что каждый человек рождается с разными желаниями и талантами – векторами. Для того, чтобы правильно развить данные от природы свойства, необходимо о них знать. Ведь из человека с музыкальными способностями не получится пианист, если его вовремя не отдать в музыкальную школу.

Так, в нашем примере, девочка с анально-зрительной связкой векторов, конечно, по своим свойствам будет тяготеть к живописи, а не к танцам. А папа, который сам мечтал стать хоккеистом, не понимает своего кожно-зрительного сына. Он просто не обладает такими же желаниями, как его маленький актер.

О том, как системно-векторная психология помогает наладить отношения с детьми, читайте в статье «Мой ребёнок не похож на меня. Как я училась понимать сына»: http://www.yburlan.ru/biblioteka/kak-ja-uchilas-ponimat-syna

Если ребенок совершенно не хочет чего-то делать, нужно ли заставлять его?

Этот вопрос нет-нет, а выходит на повестку дня любого родителя. И каждый раз создает целую дилемму. В конце концов, не каждому дано танцевать или быть боксером, стать математиком или скрипачом. Не тратим ли мы силы и энергию на недостижимое, тем временем упуская из виду таланты, которые действительно можно развить?

Вопрос на засыпку: когда заканчивается рациональное воспитание, где нужно и важно быть строгим родителем, и начинается насилие над ребенком, когда мы его принуждаем к тому, что не нужно и даже противопоказано?

Ответ: ошибки исключает только понимание. Для каждого ребенка свой ответ, и подбирать его нужно системно - http://www.yburlan.ru/biblioteka/proforientatsiya-budushchego-kuda-otdat-uchitsya-svoego-rebenka