Ті хмари над водою – то є день,

Де джміль важкий так солодко гуде

І між дерев колишеться трава.

Он сонце, як медова голова

До чаю ввечері. Із пасіки мерщій

Старий із медогонкою помчить

Бо небо хмариться і сповіщають дощ

Густе повітря й краплі на брилі

Ми не дорослі, ми іще малі –

Молочні вуса, хмарні кораблі.

Бабуся у одвірок спогляда

Як поверта із поля череда.

Вода холодна, ось вона – вода.

Єдине, що залишиться тобі.

я йшов на ризик та заїкався брехав як вперше комусь у очі
та не зрікався я не зрікався Петро доречи робив це тричі
такі от речення чоловічі ідуть на розум сьогодні мила
ти мною вже ризикнула тричі так ніби звичне собі робила
тож вознесіння тобі бажаю пусте що сили тобі не стало
ти так шалено мене кохала але ж продала і так замало
просила аби скоріше збути

ідеш як з дому ідуть солдати щоб не вертатись перемагати
слова пусті і дорога дальня лежить тобі відкрива кишені
останнє що я тобі бажаю це все ж любові і всепрощення
панове раз пропонуйте далі панове два але можна більше
удари тричі лунають в залі і щось твоє забирає інший
аукціон пропонує тричі непевну ціну всьому що знаєш
такі вже правила чоловічі продав – не матимеш
вже не маєш

дурні традиції розумію і власник матиме з ними шкоду
та все ж я маю малу надію що люди носять в собі свободу
для того щоб в решті зробити вибір
на користь будь чого за бажанням
на всіх розділимо хліб і рибу
та не кохання

У подарунок до дня народження Ліни Костенко, Центр Української Культури. осередок розвитку (ЦУК.ор), який є ініціативою української молоді у Варшаві, підготував відеоролик на вірш поетеси "Життя іде і все без коректур".

Кинематограф. Три скамейки.
Сентиментальная горячка.
Аристократка и богачка
В сетях соперницы-злодейки.

Не удержать любви полета:
Она ни в чем не виновата!
Самоотверженно, как брата,
Любила лейтенанта флота.

А он скитается в пустыне —
Седого графа сын побочный.
Так начинается лубочный
Роман красавицы-графини.

И в исступленьи, как гитана,
Она заламывает руки.
Разлука. Бешеные звуки
Затравленного фортепьяно.

В груди доверчивой и слабой
Еще достаточно отваги
Похитить важные бумаги
Для неприятельского штаба.

И по каштановой аллее
Чудовищный мотор несется,
Стрекочет лента, сердце бьется
Тревожнее и веселее.

В дорожном платье, с саквояжем,
В автомобиле и в вагоне,
Она боится лишь погони,
Сухим измучена миражем.

Какая горькая нелепость:
Цель не оправдывает средства!
Ему — отцовское наследство,
А ей — пожизненная крепость!

Іноді в нашому житті залишається лише надія. Потрібно лиш триматися за неї і не відпускати. Потрібно просто вірити...

Дійсність охоплюють мрії,

Твої чи мої надії

Летять по небу із зорь?

Дивися! Он падає зірка:

Скоріше бажання промов.

Чи то не твоя надія 

Летить по небу із зорь?

Я очі прикрию руками -

Не хочу я бачити світ.

То таки твоя надія

Летіла крізь сонячний світ.

Я світло ввімкну,

Ти зачиниш вікно,

Ми разом уб’ємо надії.

Ніхто не побачить під нашим вікном

Зорю, що із неба спустилась...

тиняєшся містом такий ненавмисний
намисто бруківки розсипане рясно
тікаєш за місто коли вже затісно
вертаєшся завжди невчасно
і тиша снігів мовчазна і похмура
як тільки виходиш з вагону
ковтає твою непомітну фігуру
і мовчки несе від перону

Вугілля тепле – згаяна любов. Холодне вістря кожної хвилини.
Останній день – його могутні стіни.
Скажи що-небудь, тишу нажени. Всміхнись мені, немов чужа людина.
Гранична мить, коли ще наші спини щось випадкове здатне зупинить.
Молись до неба – випадковий збіг, який рятує дурників дорослих,
Що захопились мужністю і зростом приходить безперечно не до всіх.
Наступний ранок, випадковий сніг. Одному в світі затишно і просто,
Та уві сні там щось тобі болить,
А що? Хіба ж ти здатен пригадати? Береш ключі, ідеш собі із хати.
Поштова скринька, папірець в руці. Так починаєш мовчки забувати усіх,
Кому лишилось що сказати, увесь той ваш дитячий щирий сміх.