Мені так легше, напишу і попускає.
За вікном осінь з зимою стосунки виясняє
А мене не слабо підгрузило,
Вже двадцять пять років чекаю що щось зміниться,
Станеться зі мною якесь диво...
Зима не страшна,
коли разом за руки під сніжинки з небес!
Коли є лиш Вона,
А все інше просто втрачає свій сенс!
Коли від дотику губ серце палає!
І тепло навіть тоді,
Коли водойми товстим льодом вкриває!
Та нажаль її нема і я вкотре буду замерзати,
Притулившись до чавунних батарей
Три місяці весну чекати.
Хтось на низькопрофільних катках до клубу в вечері,
А я стирати шузи об асфальт таки приречений.
Нажаль той пацанчик не я, в нас з ним різні маршути.
В нього друзі, кохана. В мене лиш ці тексти їбануті.
По теорії ймовірності існують парарельні світи,
Це копія нашого світу, але там по іншому зводять мости.
В якомусь з них в мене все як треба! Є друзі, коханна...
А для щастя більше нічого не треба!

Двадцять пять вже їбануло,
Чверть віку промайнуло.
А в памяті пусто, неначе нічого не було...
Сила в правді? Не рєбят, то все піздьош!
Бодров не прав. В шибку бє холодний дощ.
Пацани читають репчик, який допомагає жити.
Варто було б забити пятку і на все забити!
Про те дим зникне десь у небутті,
Проблеми ж так і залишуться баластом 
Десь у хворій голові.
Школа, Унівєр, трохи приколів.
Але на порядок більше розчарувань і болі.
Другий курс, я на пари.Вона в Богдані,
Передає за проїзд і сідає десь по заді.
Загорілось почуття і віра на взаємне,
Стало світло в тій кімнаті, там де зараз темно.
"Ніколи не здавайся фраза, не про почуття, 
Старайся не старайся, пусто коли їх нема!"
Слова пацанів із [ВСЕ ПРО…], 
але вони правдиві як ніколи.
Потім чотири роки, лише на неї був хворий.
Хотів для неї стати самим - самим,
та так і залишився ніким.
Час стікає по стіклу, краплями самотніх годин.
Шкільна дружба продається, просто так і ні за що.
Той кого важав за брата, забув про все що було.
Сила не в правді, не та вже зараз правда!
Надія завжди вмирає останньо,
А раптом вийде сонце завтра?

Розкажу тобі думку таємну,
дивний здогад мене обпік:
я залишуся в серці твоєму
на сьогодні, на завтра, навік.
І минатиме час, нанизавши
сотні вражень, імен і країн, –
на сьогодні, на завтра, назавжди! –
ти залишишся в серці моїм.
А чому? То чудна теорема,
на яку ти мене прирік.
То все разом, а ти – окремо.
І сьогодні, і завтра, й навік.
                                                        Л. Костенко ©

Р.С. Стриптиз душі без коментарів...