Иногда, словно первый дождь,
Иногда, словно первый снег,
Вдруг приходит, когда не ждешь,
Удивительный человек.

Иногда, словно фейерверк
Неожиданный средь небес,
Удивительный человек
Появляется вдруг в судьбе.

Не узнал бы его в толпе,
В ресторане и на шоссе -
Вдруг подходит он сам к тебе,
Человек, не такой, как все.

И не сразу, так через час
Вдруг почувствуешь: он другой -
По особой улыбке глаз,
И рванешься к нему душой.

И не сразу, так через час
Озарит тебя мысль, как свет,
Что с тобой говорит сейчас
Удивительный человек.

Тот, кого ты совсем не ждал,
Но который к тебе пришел,
Пусть на месяц, а не года,
Но душе твоей хорошо.

От того, что тебя узнал,
От того, что сказал "Привет!"
И что руку тебе пожал
Удивительный человек.
Зельвин Горн

http://blog.i.ua/community/53/1392018/ - мабуть, скучила...

Вірш чи шо...ой, навіть і не знаю, ху із ху і вас іст дас....

Із лап упала зовсім я ,
Бо заганяли рідні.
Тепер лежу я горілиць
І крапаю віршата.

Мене грошима не годуй -
Шкарпетки дай попрати!
Вкушу тебе, щоби удвох
Літали аж до гроба!

А на городі бузина,
У Києві мій дядько,
Мої вірші - така фігня,
Піду я, мабуть, спати...

Ой римо, римонько моя,
Зустрінемося завтра.
І розуме, мабуть, прощай,
Плазун літати-бо не може...

я не одна, іще сестра

1731.03.14, 10:13

Она придет- вся в белом и простая!
С пакетом "Ариеля" и с борщом.
Носки и шторы в доме постирает,
Подставит в жизни белое плечо.

Детей тебе на шею - не повесит!
Ты будешь огражден от этих лаж!
И скажет: "Не нужны мне мерседесы!!!"
И сделает тебе та-акой ма-ассаж!

Потом - в полет, куда же без полета!
С земли - на небеса - и прямо в рай!
И вдруг - над ухом - тихо шепчет кто-то:
ПРОСНИСЬ, НОСКИ ВОНЯЮТ,ПОСТИРАЙ!!!!

Теперь как всегда твои ошибки: Старый мерседес - ПОДЕРЖАННЫЙ. А массаж - ЭРОТИЧЕСКИЙ!

Талантливая украинская поэтесса Анастасия Дмитрук написала стихотворение россиянам «Никогда мы не будем братьями».

Никогда мы не будем братьями
ни по родине, ни по матери.
Духа нет у вас быть свободными –
нам не стать с вами даже сводными.

Вы себя окрестили «старшими» -
нам бы младшими, да не вашими.
Вас так много, а, жаль, безликие.
Вы огромные, мы – великие.

А вы жмете… всё вы маетесь,
своей завистью вы подавитесь.
Воля - слово вам незнакомое,
вы всё с детства в цепи закованы.

У вас дома «молчанье – золото»,
а у нас жгут коктейли Молотова,
а, у нас за то кровь горячая,
что ж вы нам за «родня» незрячая?

А у нас всё глаза бесстрашные,
без оружия мы опасные.
Повзрослели и стали смелыми
всё у снайперов под прицелами.

Нас каты на колени ставили –
мы восстали и всё исправили.
И зря прячутся крысы, молятся –
они кровью своей умоются.

Вам шлют новые указания –
а у нас тут огни восстания.
У вас Царь, у нас - Демократия.
Никогда мы не будем братьями. http://life.pravda.com.ua/culture/2014/04/6/161720/

Що таке Батьківщина?

За віконцем калина,

тиха казка бабусі,

ніжна пісня матусі,

дужі руки у тата,

під тополями хата,

під вербою криниця,

в чистім полі пшениця,

серед лугу лелека,

і діброва далека,

і веселка над лісом,

і стрімкий обелісок…

Ким в житті ти не станеш –

шахтарем, хліборобом,

зореплавцем хоробрим,

будівничим, солдатом –

слід завжди пам’ятати:

коли любиш ти все це

і приймаєш у серце,

як готовий щомиті

від біди боронити

кожну в лузі билину,

кожну в гаї пташину,

значить це – Батьківщина

має доброго сина.

 

Петро Бондарчук

Вірш який дуже влучно описує ющерівські часи.

Хотіли випростати спину

Хотіли випростати спину.
А в нас украли Україну,
Поклали на рахунки в банки,
Розвішали нові фіранки –
Жовто-блакитні прапори,
Червоні – в скрині, до пори.
Хоча кому яка різниця,
Що там на щоглі майориться?
Новий костюм – старий вертеп,
І був совдеп, і є совдеп.
Хоч прапори здіймай до хмари,
Під саму шию шаровари,
На лобі тризуб намалюй –
А був холуй і є холуй.
Чи двоголового орла
У центрі кожного села
Постав, на радість "господіну",
І доклюєте Україну.
А ми ж так вірили, наївні,
Що заспівали треті півні,
Що зникла давня чортівня,
Діждали пресвятого дня,
Відродження і різні штучки,
Стояли, взявшися за ручки:
Це ж від Луганська і до Львова
Держава! Воля! Слава! Мова!
Хотіли вилізти з ярма.
А де ж та правда? А нема.
Бо ті, що розпинали Стуса,
Козацькі запустили вуса,
Навчились українських слів
І записались до хохлів.
А ті, що проклинали Бога,
Сьогодні, підпилявши роги,
Ідуть, ховаючи хвости,
До церкви слинити хрести.
Народу злидні та дірки,
А їм фортуни та зірки.
І з награбованих грошей
Дають на храм і на музей...
Як і тоді, щодня, щодня –
Брехня, брехня, брехня, брехня.
Хотіли вилізти з ярма.
А де ж та правда? А нема.

Хотіли випростати спину,

А в нас украли Україну. 

Юрій Сегеда

Оце вродилась нова Україна,
Не спала, не їла,
В димних світаннях,
У муках рождалась!

Сама дочекалась!
І переродилась;
боялась, казилась,
а переродилась!!

....

Вона діжде своеї волі,
вона не спить,
хоч цар Володька,
стоїть, співає їй пісень,
і гроші зичить.

А що гримить там до світання?
Що не дає ні спать, ні жить?
Що мучить, просится на світ?
Що ждало, а тепер кричить!

Новорожденна Україна!
Свята у незнанні своїм,
До світу ручки простягає
І жде від влади каяття.

Влада ж не кається. Ніколи!
То Люди - покайтесь!
Байдуже з якого боку
Ви там стояли.

А хто не хоче каятись, нехай Бог сприймає кров, як каяття.