хочу сюди!
 

Ірина

36 років, рак, познайомиться з хлопцем у віці 29-39 років

Замітки з міткою «мемуары»

Моя первая...

Из сайтов, что я почитываю, мне нравится «финансы.уа»: и полезно (про деньги), и смешно до отвращения (про Украину же! Хотя, будем справедливы, не они это всё «творят», они только отображают и аналитничают). Так там объявили конкурс рассказов «Моя первая работа и как я распорядился своим заработком (если он был)». И тут я подумал: «Тварь я дрожащая Блогер-заробитчанин я или писать умею?» И решил положительно. Участие в том конкурсе – под вопросом, но вам-то я расскажу как родным. :)

Первая запись в моей Трудовой книжке появилась в начале второго курса Универа. И была эта запись «дворник»! До сих пор горжусь. Серьёзно.

Дальше - на Дзене, для тех, кто не любит заборов и запретов (и умеет их обходить)

Досуг. Часть VІІІ. Мемуары

Вот случился диалог в комментариях и нахлынули на меня воспоминания. Я таки сравнительно немало попутешествовала по просторам тогдашнего СССР.
И служебные командировки в далекую Сибирь город Кемерово, и по профсоюзным путевкам к морям и горам, и случилось однажды попасть по профсоюзной бесплатной (!) горящей путевке на войну - 1989 год, Северный Кавказ - наверное это было самое начало конфликта, в интернете нашла "Война началась 14 августа 1992 года после ввода на территорию бывшей автономии Грузинской ССР войск..." а я наблюдала (да практически участвовала - выбиралась из зоны конфликта) это начало в середине июля 1989 года, наверное после 1992 года это уже невозможно было скрыть...
Может позже еще напишу об этом - есть фото еще пленочные и очень некачественные - тогда как назло заглючил мой первый фотик с электроникой, до этого обходилась полностью механическим.

Но сейчас не об этом - в 1981 году была на учебной практике в Москве. Писала письма домой. Маме мои письма очень нравились и она их хранила много лет.
Я их однажды перечитала и решила сделать сборник цитат из тех писем, ну и шутя оформила брошюрой.
А недавно нашла, перечитала... понравилось! И хорошо, что вздумалось мне сделать электронную копию, потому как моему кошаку это издание категорически не понравилось... :(
И вот теперь я могу поделиться вышеупомянутой информацией - на фото текст читать неудобно, поэтому ниже копия текста.
Итак, это лето, экзаменационная сессия и отъезд на учебную практику - в Москве поселили в общежитии железнодорожного института, а практика проходила в каком-то проектном институте. 

[ Читати далі ]

Приз эмоций за лучшее отражение эмоций

* Иногда тебя надо лупить. И не говорить - за что

* Жизнь не каждый день пряники разносит

* Если правила игры не позволяют выиграть, стОит менять правила игры

* Любовь к мужчине - отличается от любви к ребенку...

Сага о мудрой жене

... мудрая жена обычно дОбавляет к справке об инвалидности мужа                      
                                                                                   саму инвалидность...

Що би я сказала собі десятирічній



1.    Ходи на уроки танців. Будь-де і за будь-яких умов знайди викладання. Ходи на уроки танців, роби все, що викладають, розтягуйся та формуй себе. Це можливо тільки з дитинства, потім - буде надто пізно. А ще це позбавить тебе хлопчакуватості у майбутньому.

2.   Не довіряй мамі. Ні в якому разі не слухайся. Краще, взагалі не роби нічого з того, що вона вимагає. Тримайся де завгодно, аби подалі.

3.   Здорова їжа – це білок та овочі з невеликою кількістю рослинних і тваринних жирів. Білок – це головне. Виймай білок з яєць і споживай мінімум 7 шт на день. А також за кожної можливості знімай шкіру з сала і також споживай – це колаген, він корисний для твоїх суставів.

4.    Клізма – це така гумова груша, в яку набирають воду, і вводять у задній прохід. Знайди можливість дістати грушу, і користуйся кожного разу, як тебе нагодують якоюсь гидотою до зупинки кишківника. В інакшому разі – тобі буде важко рухатись, і почнуть набрякати ноги. Люди ходять по великому кожного дня, а не раз на тиждень.

5.   Відмовлятися їсти жирну гидоту – це є добре, і не ведись на докори. Завчи здорові продукти, що описані тут в пункті 3. Небезпечні продукти для тебе – вершкове масло, хліб та мучне, жирне та смажене, молоко (бо в тебе природньо недостатня кількість ферментів, що перетравлюють молочні продукти). Прислухайся до себе, коли тобі бридке молоко, і не ведись на докори, не пий його через силу.

6.   Отримувати найвищі оцінки – не принизливо. Не вір всім дітям у школі, що створюють такий стереотип. Після школи подивишся, хто принижений непотріб, а хто куди поступив і ким по професії став.

7.   Не відмовляй тренеру з бойових мистецтв, який хотів, щоб ти навчалася. Навіть сама знайди таку секцію якомога раніше, і займайся.

8.   Не роби вибір на користь музичної школи заради мами, коли тебе змусять обирати щось одне між художньою і музичною школами, через відсутність можливості встигнути все. Думай в першу чергу про себе, і те, що любиш ти. На маму забий – вона в своєму житті розбереться.

9.   Не ведись на докори мами, що ти думаєш тільки про себе  - думати та піклуватись про себе це добре, а не погано. Повір, вона про себе піклуватиметься в першу чергу, а не про тебе.

10.         Не віддаляйся від найрозумніших хлопців, що намагаються спілкуватися з тобою. Ні, це не збочення. Вони просто відчувають розумну людину. Бо в тебе майже чоловіча логіка. (Але будь обережна про всяк випадок).

11.         Те, що з тобою спілкуються здебільшого хлопці – це не збочення, а тому, що ти мислиш майже по-чоловічому. Але не дозволяй їм нічого зайвого.

12.         Ні, - коли хлопець хапає між ніг, або за груди – це не дружній жест. Так – треба розізлитися і образитися . Так – це не варто ігнорувати і вважати, що це по-дружньому, це не по-дружньому, і від таких слід триматися подалі. Або розважатися, якщо хочеш, але ні в якому разі не дозволяй себе переконати, що то є нормою. Такі ніколи не поважатимуть тебе, і за твоєю спиною казатимуть про тебе погано, якщо будеш ігнорувати і дозволяти таку їхню поведінку.

13.         Добрих чужих дядь не буває.

14.         Коли чужий мужчина на вулиці щось хоче запитати – не ведись. Він не щось запитати хоче, а зробити тобі зле. Нормальний – запитає все у дорослої людини. І вже точно не серед парку або безлюдної вулиці. Найкраща поведінка для дівчинки в такій ситуації – проігнорувати, а якщо починає наближатися  - втекти чим скоріш. Якщо ж вирішила заговорити – тримай відстань від цього мужчини у кілька метрів, говори здалеку і відходь або тікай, навіть якщо він робить вигляд, що йому не чутно. Небезпечними можуть бути і не тільки чоловіки, а й жінки, і молоді люди теж. Не переживай – як виростеш, ще наспілкуєшся з незнайомцями.

15.         Коли від тебе силою вимагають якоїсь інформації – не вигадуй якісь фантазії тільки тому, що втомилася віднєкуватись. Краще продовжуй казати «ні» та «не знаю». Втома краще  за те, до яких наслідків можуть призвести вигадки.

16.         Не вір у те, що чорні цяточки на зубах дитини – то нормально. Змушуй себе переборювати страх і лікувати в стоматолога зрання будь-які потемніння на зубах. Молочні зуби – то не пусте. Якщо не лікувати молочні зуби – вони заражатимуть нові корінні, що поруч, і взагалі всю ротову порожнину. Тоді – все життя лікуватимешся, і вилікуєшся тільки якщо пощастить.

17.         Ніколи не зустрічайся з хлопцями тільки тому, що інші вже зустрічаються.

18.         Ніколи не бійся тих хлопців, що насправді подобаються, бо втратиш їх назавжди, і зустрічатимешся тільки з тими, хто не подобається заради того, щоб подружки не сміялися з тебе, що ти ні з ким не зустрічаєшся.

19.         Ніколи не говори хлопцю, що він тобі подобається, якщо сам не запитує про це. Найкращий вихід – робити  знаки уваги (посміхатися, дружити, кокетувати), але без зайвих слів. Поки він сам не зацікавиться. Якщо ж не зацікавиться – змирись, і знай, що зайві слова – не  вирішують нічого, а тільки гірше тобі ж.

20.         Запам’ятай – краса це абсолютно відносне поняття, і не комплексуй ні за якого приводу. Коли ти виростеш, і подивишся фотографії, то будеш сміятися над тим, кого в школі вважали супер-красотками. І зрозумієш, що люди до якогось віку (кожен по-різному) здатні бачити тільки обгортку – красивий одяг, прикраси, або фарби на волоссі – і не здатні бачити зовнішність за тим всим, а тим більше – людини. Ось чому більшість красунь у дитинстві не були примітними. Краса дитини та підлітка – це кропітка праця над його стилем і зовнішнім виглядом батьків (або тих, хто  піклується). І твоя мама не винувата, що їй не вистачає часу й коштів на ці «дрібниці».

21.         Пий чисту воду. Постійно пий воду, багато води. Не звертай уваги на дорікання «водохльоб». Ті, хто критикує чи висміює «водохльобство» – дурні.

22.         Слідкуй за своїми бажаннями, аналізуй, і роби те, до чого тягне. Нарікання «та ти робиш те, що хочеться» також тільки дурні кажуть. Можеш відповісти «так, я роблю те, що хочу я, а не те, що хочеш ти». Але слідкуй, щоб твої бажання були корисними тобі. Бажання проспати школу – тобі ж нашкодить. Краще наступного разу, коли мамі захочеться вночі з тобою гуляти – відмовся і ляж раніше спати.

23.         Завжди відмовляйся від всього, що тобі шкодить. Мама хоче всю ніч тобі розповідати про життя – не шкодуй її, відмовляйся, хай подружок шукає, їй же краще буде. Мама на тебе зпихує якусь провину, бо їй соромно від того, що то вона зробила -  не бери на себе ніяких чужих провин, бо потім тобі не довірятимуть, а не їй. Відмовляйся від всіх авантюр у які тебе втягують, навіть дуже близькі люди. Відчуваєш, що тобі це не подобається – прислухайся до себе, і не ведись.  Повір – це буде правильно, як би тебе не пресували чи не намагалися висміювати за це. Думай тільки про себе.

24.         Не слухай матір, коли вона перешкоджає тобі у спілкуванні з батьком і родичами, розповідаючи, що то дуже погані люди. В них свої відносини – в тебе мають вибудовуватись свої власні. Не відомо що між ними сталося і хто винний. Поки в тебе хороші відносини з людьми – концентруйся на саме на цьому, а не на розповідях того, чого ти не бачила на власні очі, і не знаєш правди. Якщо ж ти бачиш, що люди справді неприємні – тоді вже приймай рішення.

25.         Не слухайся ніколи і не за яких умов, коли тобі матір (чи родичі) перешкоджають у спілкуванні з іншими людьми. Слухняність тут зовсім недоречна. Тікай з дому – це правильно. Слухатися і перетворюватися на одинака – не правильно. Деякі батьки хворобливо самотні, і намагаються зробити такими самими своїх дітей, щоб ті стали для них компанією. Не ведися – це прірва, крах. Ти все правильно робиш, коли тікаєш і гуляєш у компаніях. Тільки не дорікай собі за це, і не відчувай себе паскудно через це. Ти все правильно робиш, коли не слухаєшся.

26.         Ніколи не знайом друзів з батьками, якщо сумніваєшся в їх адекватності. Це може перетворитися на неприємність для тебе. А можеш навіть втратити цих людей. Більшості з дітей незрозумілі  неадекватні відносини у сім’ї. І коли мама починає наговорювати на тебе – вони більше схильні їй повірити, аніж у те, що у вас погані відносини, і можуть припинити спілкування. Запам’ятай – сумніваєшся в адекватності батьків – зроби так, щоб вони ніколи не могли дістатися твоїх друзів, і особливо – бачитися з ними. Кажи всім, що вони надто зайняті, і не мають часу.

27.         Якщо стикаєшся з протизаконною поведінкою дорослих або дітей у школі – найгірше рішення ігнорувати. Правильно – письмове звернення до керівництва з викладенням всього у заяві. Керівництво – це класні керівники, завучі, директор.  Якщо звернення усне – вони можуть це ігнорувати. Письмове (ще собі сфотографуй копію) змусить їх щось вирішувати. Якщо і письмове ігнорують – є вищі інстанції, у навчальних закладах це Міністерство освіти. Тощо. Ти все правильно робиш, що не вдаєшся до сварок. Сварки – не вирішення. Можна спокійно все вирішувати, просто робити правильно. Присікай будь-які намагання батьків, друзів чи родичів йти бити морди.  Бо твоя мама не боксер і не мужик, і все це буде тільки смішно, і тобі ж мінус в репутації. Навіть якщо знайдеться мужик, що піде всіх переламає – все одно це тільки тобі ж піде на гірше, бо то неадекватний варіант.

28.         Ніколи не слухай чиїхось сварок в свою сторону. Відгавкуватися – погана ідея. Ігнор – правильно. Людина, що свариться - для тебе не співрозмовник. Покидай такі розмови одразу ж. І припиняй спілкування з такими. «та ти не можеш відповісти» - не повинно бути для тебе приводом продовження розмови. Такі люди намагаються витягти з тебе енергію. Не піддавайся і просто покидай.

29.          Не дозволяй мамі жити з тобою в одній кімнаті. Якщо у квартирі є вільні кімнати – просто переходь туди жити, і не дозволяй їй жити із  тобою в одній кімнаті. Вона хворобливо самотня і має навчитися сама вирішити це. Якби ти так зробила – можливо, вона би образилася, психанула і на зло всім почала би жити нормальним життям і знайомитися та товаришувати з людьми.  Або й з родичами миритися.

30.         Не дозволяй нікому бити свого домашнього улюбленця. Перешкоджай насиллю. Якщо треба – хапай улюбленця і тікай з дому з ним, комусь про це розкажи, та знайди йому інших власників. Так ти збережеш життя тваринці, що ні в чому не винна, і тоді тобі не доведеться про це згадувати і шкодувати.

31.         Не погоджуйся, коли мама приводить додому цуцика. Вона все-рівно не буде за ним нормально дбати. Попроси її не робити цього, не брати цуценя.

32.         Якщо бачиш, що хтось у сім’ї хворіє, а дорослі це заперечують – не зупиняйся, навіть коли тобі кажуть, що без згоди дорослого нічого не поробиш. Шукай тих, хто може щось зробити, не покладаючи рук! Бо ігнорування хвороб може призвести до непоправимих наслідків. В майбутньому ти можеш опинитися під тягарем догляду за інвалідом. А може бути все інакше, і замість того, щоб стати інвалідом – людина могла би жити повноцінним життям бути твоїм повноцінним родичем.

33.  Ні за яких умов не вдавайся до поринення з головою в захоплення, які виконуються наодинці (читання, малювання, готування їжі, в'язання тощо) - хибна думка, що вміння готувати забезпечить щасливе сімейне майбутнє. Навпаки. Найшвидше вискокують заміж і нарождують ті, хто відзначився як місцева шалава, дівка легкої поведінки, або безповоротня гуляка. Таке життя - всі відомі мені хазяйновиті дівчата самотні й бездітні, всі шльондри - заміжні здебільшого за хорошим мужчиною і виховують красивих діточок.
Можливо, якщо приховувати свої хазяйновиті схильності - можна уникнути самотності.
А ще помітила - ті, хто разом з хазяйновитістю, ще й релігійні традиції підтримують, чи ходять до церкви - також лишаються самотніми й бездітними. А ще ті, хто зберігав цноту для одного єдиного.
Уникай всього, що лишає тебе наодинці - тримайся всього того, що забезпечує присутність у компанії одноліток. Обирай хоббі, що з'єднують з однолітками - групові види спорту , ансамблі, тощо.
А ще - хибна думка, що  потрібно розвивати розум. Світу не потрібні надто розумні люди. Головне - щоб не відставати від оточення. Просиджування за книжками зробить тебе настільки розумною людиною, що світ просто не здатен буде тебе осягнути, і лишишся на самоті. Або ще гірше - тебе намагатимуться знищити, як дещо неконтрольоване і підозріле.


1970-й. Пляж НАШ!

В годы моего детства и юности, город был поделён на "раёны", союзничающие или враждующие между собой на манер феодальной или племенной раздробленности, а поколения (от 10 лет до 25) разделены на возрастные категории: 10-12, 12-14, 14-16, 16-18, 20-25. Категория 18-20 отсутствовала в Армии. Кто не служил, тот не считался. После 25-ти (или раньше - после обзаведения полноценной семьёй) человек переходил во внекатегорийное понятие "взрослый".
Старшие присматривали за младшими, "учили жизни" и разбирали конфликты. А ещё за каждым участком территории были свои низовые "смотрящие", чтобы контролировать и не допускать косяков и беспредела.
Можно это назвать мафией (кстати, "Коза ностра" в переводе - Наше дело), можно назвать гражданским обществом.[ Читать дальше ]

январь 7 2016 Достоевский аура голова



Совсем плохо с головой стало. Да и с остальным. Сегодня только в 15-00 выполз из кровати (вчера в 13-00). Зато столько интересного, страшного и прекрасного пересмотрел и пережил. Боюсь (но одновременно и надеюсь), что это я потихонечьку схожу с ума. Все больше и больше времени проводить в своем параллельном мире мне ужасно нравится. Там даже ни голода ни жажды нет. Вот только если приперло пописать. Покакать на том свете - пока не приперает.

Или выпить таблетку от давления.

Потому что реально достает.

Мне кажется, что то, что сегодня было - классическая эпилепсия. С включениями офигенного счастья, от которого, как говорил Федор Михайлович, он бы ни за что не отказался. Потому, за эти пять секунд ауры готов отдать всю свою жизнь (это он так говорил).
Map

Судоплатов Александр - Дневник

http://readanywhere.ru/sudoplatov-aleksandr/books/dnevnik/85225/Trial





Дневник Александра Судоплатова (1902–?), служившего в Первом партизанском генерала Алексеева пехотном полку Добровольческой армии, сохранился в домашнем архиве и впервые печатается целиком. Он выразительно и правдиво запечатлел повседневный быт белогвардейцев, их кровопролитные схватки с Красной армией. Автор описывает Кубанские походы Белой армии и ее эвакуацию из Крыма, рисует героизм и самоотверженность одних участников белого движения, жестокость и мародерство других. Рисунки автора удачно дополняют его словесные описания.
Издательство:Москва, Новое литературное обозрение
ISBN:978-5-4448-0328-8
Год издания:2014

============================

Читать можно по верхней ссылке

А здесь обсуждение этой книги - http://sogenteblx.livejournal.com/33374.html

Он был главным в моей жизни…

В этом году, 19 июля исполняется 25 лет со дня смерти выдающегося советского актёра  Георгия Ивановича Буркова. У меня есть публикация высказываний из его мемуаров - http://blog.i.ua/community/5706/1688451/, но его воспоминания настолько интересны, что всем рекомендую почитать их в полном объёме. Здесь же я предлагаю предисловие из его книги, изданной его вдовой Татьяной Ухаровой (Бурковой) 7 лет спустя после смерти мужа. Могу только сказать, что именно такие люди, как Г.И. Бурков и его друг В.М. Шукшин вселяли надежду на возможность кардинальных перемен нашего советского рабского общества. Надеюсь, что такие перемены всё-таки однажды наступят, но только после добровольного и сознательного нашего отказа от совкового рабства, с его совковыми вождями - идолами, которые могут паразитировать только на таком рабстве  своих соотечественников... 

Он был главным в моей жизни…

Пусть меня простят, я никогда не пыталась писать. Я и не буду стараться писать, попробую рассказать, что я чувствовала и переживала рядом с Жорой каждый день. 25 лет. Тихая грусть. Вот мое состояние сейчас. У меня не осталось обид, зла, разочарования. Вся наша жизнь представляется сейчас как бенгальский огонь, который вспыхнул, но не догорел до конца.

Несколько слов о себе. Я родилась в Сормове, район г. Горького. Сразу из роддома меня перевезли в Москву. Так я и жила в Москве на Рождественском бульваре, в коммуналке, 9 человек в 9 метрах. Спала в корыте, на столе, «вот поэтому и не выросла» – говорила бабушка. Я знала точно, что буду актрисой. Не теряла времени, занималась всем: танцами, пением, в кукольном и театральном кружках. И, наконец, в 14 лет поступила в студию при театре имени Станиславского.

В 1961 году я сыграла свою первую премьеру «Сейлемские ведьмы». Роль Бетти. Главным режиссером был Михаил Яншин. Он меня и принял в театр. Меня стали вводить в спектакли. Я стала много играть. Все было как в сказке.

В 1964 году меня взяли в Щукинское училище, о чем я даже не мечтала. Меня взяли, правда, с условием, что я не буду играть в театре, от чего я не смогла отказаться. Меня выследили, в прямом смысле этого слова, и отчислили. Я даже не успела расстроиться: мне в театре дали роль в польской пьесе.

Вот тут-то мы и встретились.

В театре давно обсуждали, что режиссер Львов-Анохин берет артиста из провинции, с говорком, шепелявого, но необыкновенно самобытного. Многие говорили: зачем он нужен с такой дикцией. Художественный совет скорее был против, чем за.

Но тем не менее в феврале 1965

[ Читать дальше ]

Начиная с 1974 года (смерть Шукшина), Жора практически оставил свои планы и мечты. Занимался только тем, что задумывали вместе с Шукшиным. Его творческие вечера и встречи со зрителями почти целиком были посвящены Шукшину. Все публикации о Шукшине – это его боль, его жизнь. После смерти Жоры редко стали вспоминать о Шукшине. Вспоминают, но не так и не по делу.

Тяжелая премьера, хождение по кабинетам, что всегда трудно давалось, отсутствие понимающих людей в окружении. Все это привело к больнице. Заболевание сердца. Пролежал месяц в кардиологии и месяц в санатории. Это был первый и последний его отдых в жизни. Но и там он работал, встречался с людьми, подписывал документы, составлял планы, мечтал.

В театр он больше не вернулся, а Центр с огромным трудом, перед его смертью, был создан. Ему это удалось. Проектом номер один стояло: «Восстановление храма Христа Спасителя». Но когда он с этим пришел на телевидение, на него замахали руками. Было рано. Очень был расстроен… Сейчас храм стоит, и я рада: там частица и его мечты.

Жорина мама, Мария Сергеевна, прожила после его смерти семь лет и умерла этим летом. Она всегда хотела видеть своего сына народным артистом, спокойным, солидным, в костюме, шляпе и с высоко поднятой головой. А он был худой, нервный, сутулый, в джинсах и очень одинок и никем не понят.

Жора очень любил дом. И я старалась, чтобы эта любовь не проходила. Ему нравилось, как я готовила, он ел только дома и любил хвастаться этим. Я старалась его понять и прощала все. Я не занималась своей карьерой и ходила за ним из театра в театр. Он был главным в моей жизни. Этим главным остается и сейчас.

Жора умер 19 июля 1990 года в 1-й городской больнице, диагноз – тромбоэмболия. В больницу, где его оперировали, он попал с осколочным переломом бедра. Упал он дома.

Это всегда неожиданно и страшно. Никаких сенсаций или обвинений от меня не последует. Если кто и убийца, так это та жизнь, которая часто не по делу мучила, терзала, отнимала силы и здоровье и за которую он в один прекрасный день перестал бороться. Просто устал.

В 1991 году мне предложили создать Центр культуры имени Буркова. В этом Центре мы смогли снять фильм под названием «Незнакомый Бурков». Кто-то даже пытался критиковать этот фильм. Но мы не ставили «высокохудожественных» задач. Это было первое и, как оказалось впоследствии, пока единственное воспоминание о Буркове.

Выполнение других проектов без Жоры не имело смысла. А устраивать под его именем различные «шоу» – это не моя песня.

Жаль, что столько времени я не могла отдать в печать эту книгу, если можно это назвать книгой, скажем так: «ЕГО ЗАПИСИ».

А лучше всего Жора сам сказал о своей жизни: «Все мое несчастье в том, что я живу как ночная бабочка, которой суждено жить в дождливую ночь».


Татьяна Ухарова (Буркова)

октябрь 1997 год.


Дикая мысль —

опубликовать сюжеты.

Ибо не успеваю написать.

Г.И. Бурков:"Наш идеал – стадо. Мы – профессиональные агрессоры"

Оригинал взят в Наш идеал – стадо. Мы – профессиональные агрессоры из ЖЖ у storm100


Выдержки из мемуаров великого советского актера - Георгия Ивановича Буркова:


У меня нет Родины, ибо у раба ее не может быть. Никогда коммунисты не представляли интересы рабочего класса. Никогда. В основном это осколки и неудачники из всех слоев русского общества. Они истребили основу – крестьянство и интеллигенцию. Теперь их можно уговорить, умолить уйти с исторической сцены, но не истребить, не рассчитаться за содеянное. Неправда, что это уже другие люди. Это идеологические дети тех, первых, Бесов. Говорят, что Сталин уничтожил потенциальную пятую колонну накануне войны с Гитлером. Люди говорят об этом с горячей, что удивительнее всего, убежденностью. Искренне говорят! Обратный путь по восстановлению справедливости на Сталине не закончится. Поэтому нас еще долго будут водить по минному лабиринту сталинизма.

На что надеются нынешние лидеры? На то, что им удастся за это время вывести партию из глубочайшего кризиса, вырваться на оперативный простор и сделать что-то путное, наглядное. Пока акцент перенесен на дела международные, так удобнее сейчас. Мы помогли фашистам опустошить Европу, китайцам – Азию. Мы не думали о людях, мы не верили в людей. Наш идеал – стадо. И в довершение всего построили худший из вариантов человеческого общежития.

Убейте меня, но сталинизм – это болезнь. Массовое психическое заболевание. Типа клептомании. Какое-то чудовищное сочетание бедности, отсутствия культуры, религиозности (с подменой «Бога»), стадности, доведенной уже до истерики… Сколько людей, умнейших людей, было втоптано в грязь или физически уничтожено! В угоду, на радость черни. Ну и, конечно, для укрепления собственной, партийной власти.

Должен сказать, что догадываюсь о состоянии всего населения нашей страны. Его можно выразить двумя словами! Ожидание перемен, но каких?! Перемены необходимы. Страна нравственно парализована. Страна давно уже находится в состоянии грандиозной войны. Сталинисты мечтают о железной дисциплине, о порядке. С другой стороны, напор мечтателей о свободе, людей, которые не верят уже в коммунистическую демагогию. И те и другие говорят об изменениях в границах сложившихся отношений. Но все отлично понимают, что любые изменения в ту или иную сторону не ограничатся малыми дозами. Либо – сталинизм, репрессии, концлагерный коммунизм, либо капитализм.

Стоят друг против друга, не стреляют пока (частные случаи с обоих сторон – я не беру), но состояние войны налицо. Государство пытается все взять под свой контроль, все пропустить через себя и вернуть людям, своим подопечным, казалось бы, то же самое по форме, но совершенно противоположное по содержанию. Страшно подумать, что будет. Одни подонки на самом верху. Я думал, что угадал спад индивидуальностей в руководстве. Большевики давно уже не верят в правильность того, что и как ими делается. Ярость, с какой преследуются, изолируются, изгоняются и убиваются сомневающиеся, лишь подтверждает догадку. Идет борьба за хорошую жизнь за счет других. Вот и всё.

Сегодня мы снова входим в эту пещеру ужасов. Не думаю, что на этот раз все будет развеяно и решено окончательно. Попытку закрыть тему и поставить точку сделали уже на празднике 70-летия. Убежден, что на партконференции в середине 1988-го тему закроют или переведут стрелку на другое направление. Большевикам нужна атомная бомба для того, чтобы удержаться у власти, т. е. против своего же народа. Пройдет немного времени, и они начнут шантажировать весь мир, чтобы весь мир умолял нас, народ, не делать революции и терпеть этих упырей и содержать их. Легкость, с которой мы входим в чужие страны (или вводим туда оружие) – Чехословакия, Венгрия, Польша, ГДР, Афганистан, Куба, Никарагуа, Китай, Вьетнам и мн. др., – говорит о том, что Запад вооружился не зря. Мы – профессиональные агрессоры. И не отказались до сих пор от идеи Мирового господства, скромно называя эту идею «Мировой революцией».

Мы теперь будем продвигаться по этой зоне перебежками. Нескоро еще поставим памятник на Колыме, нескоро возникнет демократия. Может быть, только сейчас, в 55 лет, я начинаю становиться художником. Ибо я начал понимать только сейчас, как человек хрупок и недолговечен…

(Георгия Буркова не стало 19 июля 1990 года. Ему было 57 лет)

Сторінки:
1
2
3
попередня
наступна