Для фотоблогера зараз найменш сприятливий час, оскільки існує багато обмежень щодо зйомок. Втім, закидувати улюблену справу теж не хотілося. Тому, як тільки з'явилась цікава тема для публікації, вирішив перебороти лінь і назбирати матеріал. Хоча мама відмовляла від поїздки, а зайнятість і погода відкладали задумку в дальню шухляду. Але я все-таки вибрався за новим контентом! Для цього вперше після 2-х річної перерви з'їздив у Київ(!).

А поїхав на виставку знищеної російської військової техніки, яка триває вже більше місяця. По-перше, це на злободенну тематику. По-друге, причина відвідати столицю. По-третє, спалена ворожа бронетехніка цілком підпадає під критерій закинутки, оскільки вона зруйнована. Тому фактично цю виставку можна вважати легальним оглядом закинутої техніки (що само по собі трапляється рідко). На фоні відсутності вилазок такий захід — як знахідка.

1. Виставка потрощеної військової бронетехніки — чим не сталк?

Так, я не дуже жалую закинуту (списану) техніку. Але тим цікавіше. Тим паче, залізяччя було більше, ніж очікував. І знімав все це на смартфон.
[ Читати далі ]

Зняв відео про руїни будинка лісника.

Дослідив цю заброшку більш детально. Хоча шлях до об'єкту виявився довшим, ніж полазка.

"На краю села хатина, а до неї так далеко..."

Сьогодні нарешті дійшов до закинутої хати лісника. Планував туди сходити ще з минулого року, а вийшло лише зараз. Шлях видався довшим, ніж передбачав. А от заброшка, цілком очікувано, виявилась понурими руїнами. На супутникових знімках видно залишки даху, але по факту — даху нема. Всередину не заходив, бо погода почала псуватись. І ноги стомились.

Як самостійний об'єкт не годиться, оскільки занадто маленький. Але якщо долучити до огляду інших забросів, то підійде.

До речі, навколо мого міста ліквідували аж 2 будинки лісників. До другої хатки йти далі і вона вже розвалена. А ця стоїть.

Можливо, варто повернутись і відзняти відео?

Пішов у зимовій "гумі" (взутті). Ноги гудуть. Давно так не стомлювався.

Натрапив на відеофайли з вилазки з подружкою, що відбулася майже 3 роки тому. Фрагменти дуже короткі, довго провозився з монтажем, але все ж вирішив викласти. Наче знову прожив ту вилазку. Приємні спогади, але з сумом. Сьогодні рівно місяць, як не стало подружки.

Ще виявив, що під час останньої вилазки фотографував Мері.

На ніч нерви не витримали. Дивишся, на знімках вона жива. І це ж було півтори роки тому. Важко усвідомити, що її вже нема.

Жага закинутих краєвидів довела з третьої чи четвертої спроби завела до закинутих очисних, що розташовані глибоко у лісі. Причому перед цим ледве уникнув нападу вівчарки. Але це було у місті. Посеред лісу була інша складність — знайти заброшку. Виявилось, що стежка не доходила до неї а звертала вбік. Звичайно, простіше було піти по просіках — але ж це зайвий кілометраж.

Об'єкт виявився руїнами каналізаційної насосної станції та відстійниками. Незвична заброшка. Не будівля, а споруда. Тому вирішив зробити хай і невеличкий, але окремий фотозвіт. Надодачу ще відзняв відео, яке швиденько змонтажив, щоб до публікації звіту відеоогляд був готовий.

До речі, це заброшка з юності. Дізнався про неї ще 20 років тому!

Пройшовся по місцевим заброшкам. Восени вони виглядають мальовничо! Але шкода, що не в усі можна потрапити.

Садиба на території закинутого дитячого санаторію.

Вперше за 5 місяців полазив по заброшці. З'їздив з напарником на закинуту експериментальну(!) школу біля Зони відчудження. Цікавий об'єкт. Навіть дещо вціліло. Шкода лише, що натрапили на охорону Зони відчудження і на зворотньому шляху потрапили під зливу. Ну і уважності б не завадило, бо деякі цікавинки пропустив.

Захоплююча вилазка.

[ Читати далі ]

Побував з подружкою, Мері, у ще одному закинутому оздоровчому закладі. Санаторій або база відпочинку. Хоча головні ворота, як у піонертаборах.

Цікавий об'єкт з гарним збереженням. Охороняється. Закинули наприкінці 2000-х.

Цікава або/і величезна заброшка без палєва — скоріше виключення з правил, ніж норма. І чим більше вилазок, тим частіше трапляються об'єкти з палєвом.

З'їздив на закинутий піонертабір в Пущі-Водиці. При тому, що цей курортно-дачний масив я майже весь облазив і побував на декількох абандонах, конкретно в тому піонертаборі ще не був. Хоча про його існування знав давно. Але він охоронявся. Плюс — не було знімків звідти. Аж ось — натрапив на декілька свіжих відео з цього табору. Ну і вирішив сам злазити.

Звичайно, було страшно. Особливо тому, що територія розчищена і зарослів нема— відповідно, ховатись ніде. І міг бути сторож. Та якось знайшов дірку в огорожі (в яку ледве проліз). Обійшов, обфоткав усе. Обережно, не поспішаючи.

Виявилось, що відгородили частину території. Причому ту, в якій живе сторож.   Самі розумієте, чому менш палєвніше.

А на виході зустрів хлопців. Думав, що приплив. А то були сталкери-відеоблогери. Так шо така несподівана приємна зустріч. Вони не знали про мене, але я про одного знав з інтернету.

Найцікавіше — напівкругла їдальня-кінотеатр і дерев'яні спальні будиночки.

Як не дивно, там були і деякі артефакти: меблі, написи часів піонертабору, путівки. Так що збереженість на мінімальному рівні, але є.

Після вилазки бєрцам настав остаточний гаплик — розтріскується і відшаровується новий шматок підошви. В одному з наступних дописів про це побалакаєм.