І я не я, і ти мені не ти. Скриплять садів напнуті сухожилля. Десь грає ніч на скринці самоти. Десь виє вовк по нотах божевілля. Бере голодну тугу — як з ножа. Дзвенять світів обледенілі дзбани. І виє вовк. І вулиця чужа в замет сміється чорними зубами. І виє вовк, ночей моїх соліст… Заклацав холод іклами бурульок. Вповзає вовк і тягне мерзлий хвіст, в сузір’ї Риб вловивши кілька тюльок. Ти, вовче, сядь. Ти на порозі ляж. Ти розкажи свою пригоду вовчу. А смушки скинь. Навіщо...

Читати далі...

Листи в Україну ІІІПро дівчат. Вони тут не стільки юні, скільки терті - заграють і Казанову. Розквітають пізніше, десь так в іюні, чи то в червні (пробач, забуваю мову). Привселюдно поводяться вкрай вульгарно, вкрай бульварно виснуть на кожнім хлопі, одягаються, правда, достатньо гарно: так колись одягалися вже в Європі. Щодо вроди їхньої. Щодо сенсу спокушань. Зірок хоча й не зустріли ми, їм відомо з десяток способів сексу, які в нас вважаються застарілими. Пересвідчишся...

Читати далі...

РОМАШКОВИЙ СОНЕТ  Вінок сонетів — то вінок із слів.  Слова в сонетах скромні та пахучі.  Мені сказали: “Ти така везуча —  Тобі бузок за хатою зацвів”.  Я розгорнула довгі віти днів  І подивилась на бузок, на хату…  О, як мені веселої співати:  Увесь бузок — узяв і відсинів!  А був такий високий і рясний,  Здавалось, неба квітами дістане,  А от узяв — і рано так зів'янув…  Тому на поле крізь туман густий  Я все життя ходить не перестану:  Там цвіт ромашок до зими не в'яне...

Читати далі...

ех, трішки запізнилась із розміщенням вірша, але ж дуже він гарний...)ПОДЗВОНИ МЕНІ ПЕРШОГО КВІТНЯ  Позвони мені першого квітня,  Пожартуй, що ти любиш мене.  І нехай хоч обманом розквітне  Мого щастя віконце сумне.  Хай до серця пригорнеться слово,  Як ранковий промінчик до трав.  Подзвони мені ввечері знову  І признайся, що ти жартував.  Я заплачу, стерплю, зрозумію,  Кину докір на перше число  І ніколи спитать не посмію,  Чи то гірко, чи смішно було.                       ...

Читати далі...

***  Цілую посмішку твою,  Як дощ траву,  Як вітер листя.  Ідеш…  Розгублено стою —  Усі стежки мої зійшлися.  Усі дороги мої — тут,  Усі світи мої — біліють.  А ти — ідеш…  На тебе ждуть.  Я зупиняти не посмію.  Ну що ж? Іди!  Нехай щастить!  А я — поплачу, посумую,  Я — не ловлю щасливу мить,  Я тільки посмішку  Цілую…                                                     Ганна Чубач 

Ех, весна! так і тягне на вірші про кохання А Вас тягне на вірші? чи більше на саме кохання? Я люблю эту девочку в шарфике тонком, В красных варежках, взятых у зорьки взаймы, Что явилась сияющим гадким утенком Ни с того ни с сего посредине зимы. Я люблю эту женщину, ту, что проснулась И открыла нежданно мне глаз глубину, Ту, чья нежная и беспощадная юность Молодит и торопит мою седину. Мы смеемся, бежим, окликая друг друга, Друг от друга почти ничего не тая. По снегам и болотам...

Читати далі...

Ще один з неперевершених шедеврів Ліни Василівни. Люблю цей вірш, в ньому стільки сили, проникливості. Не можу позбутися відчуття, що моя душа іноді вже говорить її словами))))Отак, як зроду, потаємно, з тилу Отак, як зроду, потаємно, з тилу, Усіх міщан ощирені лаї Ненавидять в мені мою скажену силу, Ненавиджу я слабкості свої. І скільки їх! Я зіткана з печалі. Для ближніх знято тисячі свитин. Коліна преклонивши, як Почаїв, Стоїть душа перед усім святим. Дзижчать і жалять міріади ...

Читати далі...