Розтріпані коси сумних оксамитових крон,
Віддалено видно похмурість осіннього неба,
Не треба, чудна жовта осінь, не треба
Так стрімко летіти, немов навіжене метро.
Недбало скидає листки відривний календар,
В активі — пошарпані нерви, розладнані струни,
Відлуння осінній неспокій, відлуння
Старих і нових запитань — мов цілюща вода.
О, щастя величне — у згоді з собою...
Читати далі...