Усе, що не є у мені сільське, сказати б, домотканне, особливо ж у спогадах про нашу подільську глибинку, про колись багатолюдний мій Джурин, як давнішній районний центр Вінниччини, а потім звичайний населений пункт, яким він став на трасі Київ –Кишинів, за півсотні км від Дністра – пов’язане з звичайною сільською… коровою. Бо завжди вона була у центрі сімей. Як годувальниця. І для всього села також.Я пастушив десять літ із дня в день від першого класу школи до випускного дзвоника, поки не пішов ...

Читати далі...