— А хіба ж ти, — озвавсь батько Пугач, — не казав нам, окаянний, як підмовляв нас у городи: «Ходімо, батьки, зо мною, заведемо свої порядки по всій Україні?» Хіба ти не казав, що Січ буде Січчю, а запорожці будуть судити й рядити всю Гетьманщину по своїм звичаям? — Казав, — одвітує Брюховецький, — і як казав, так і зробив. Самі бачите, що запорожці тепер перші пани на Вкраїні; понаставляв я їх сотниками й полковниками, судитимуть і рядитимуть вони по запорозьких звичаях усю Вкраїну. Нема...

Читати далі...

"Гість не знаходив нічого для себе поживного. Та, видно, не дуже й потребував. Він просто гортав «малюнки», відпочиваючи від утоми в цій затишній кімнаті — хатині відомого архітекта й будівничого, над плодами його безсонних ночей, творчих поривань, над різними здійсненими й нездійсненими задумами, відтвореними артистично на папері чи просто зафіксованими якимись химерними лініями-натяками, хапливими рисками, гієрогліфами, що нагадували собою ембріон, туманний початок чогось, що не...

Читати далі...

"Григорій взяв її за руку і стис. Міцно-міцно. Вона не віднімала своєї руки. — Дурна, ти дівчинко. Ти не знаєш, що то за один. За тиждень тут всі нетрі поставлять догори ногами — шукатимуть... Це великий собака. Але Бог є на небі! Є! Цей пес відбивав мені печінки, ламав кості, розчавлював мою молодість і намагався подряпати серце, якби дістав. Так довгих-довгих два роки він мене мучив. А потім спровадив до божевільні. І все за те, що я любив свою батьківщину. І я ще тоді...

Читати далі...

"Зійшло гаразд, потяг став на місце. По другій путі летів угору маневровий станціонний паровоз, і його машиніст, кацап, пробігаючи мимо Терещенка, почав висвистувати на паровозному свистку щось таке, що толкувалося буцім-то «ха-хол ду-рак... ха-хол ду-рак», на що Терещенко, теж свистком, відповідав гнучкою трикутньою лайкою".

Хотів би цитатою Вас підтримати, але не маю, не дочитав поки. Так розвивалося то сьо, а потім зарвало мозок. Круто.. Дуже рекомендую до прочитання. Перший твір цього автора. навіть екраінізація є. Совєцька, але тре глянути. А Є.

" - Українці, отче добродію, все були, позвольте собі це сказати. - Прошу дуже. - Тільки не знали, що вони українці, І загалом не знали, хто вони такі. Тут називали себе русинами, а там малоросами, а бо й прямо православними. А я довідався, хто такий, і тепер вважаю своїм обов'язком боронити свого національного імені і освідомлювати других. - А хіба, на вашу гадку, "русин" - то щось обидливого? - Борони Боже! Я того не кажу, але слово "українець&quot...

Читати далі...

Важка, але важлива читанка про наших хлопців з "Азову" 2014 року. Дуже рекомендую.

"Довбиш і Довбишка слухали, слухали Кайдашиху, аж роти пороззявляли, а Кайдаша брала злість. Він усе ждав, щоб його жінка хутчій стулила рота та щоб хазяїн наливав по чарці. Червоний перець у горілці дражнив його, неначе цяцька малу дитину, а жінка розпустила розмову на всю губу". )))))

"Борис хотів питатися, у чім Босаковський поїде, як каптан продасть, але жаль зробилося добросердного хвалька. — Не журіться, — потішав його, — я гроші маю, — і потелепав гаманцем. Босаковському засвітилися очі: — Золото! Щоб я потурчився, коли це не золото! А ти що? Може де жида зарізав?— Нікого я на совісті не маю. З хати дістав, а гетьманиха теж не скупа... Я не п'ю і не гуляю, гріш не втікає від мене.— Що не п’єш, то ти не журися. Виручу тебе, а загуляти також можу. Ти...

Читати далі...

"– Левчику! Коханий! Тільки не вмирай! Чуєш? Не смій умирати! Не смій залишати мене одну! Бо я без тебе не зможу. Нічого не зможу, навіть дихати! Чуєш?! Він обціловував кожен тремтячий пальчик, спивав пошерхлими вустами сльози, тулив її до грудей – таку рідну, таку маленьку, таку беззахисну і таку, виявляється, сильну. Як же вона має любити, щоб заради кохання переступити через хворобу, яка стільки років тримає її у полоні страхів. Яке ж і справді високе її кохання! – Вишенько...

Читати далі...