Героїня оповідання, втомившись від буденної тяжкої сільської праці, почала, за порадою сусідки ворожки, вдавати з себе божевільну, щоб не працювати. До чого це дійшло, читайте будь-ласочка ). В інтернеті немає текстового варіанту, щоб скопіювати уривок, а з аудіокниги я вже задовбався переписувать ).

[Приєднана картинка]

"Іван Микитович насилу висидів свої часи на службі, немов текли вони не днями, а віками. Нетерплячка його пекла, як згага, у думках носилося чорним вороном темне почуття якогось лиха... Вийшовши з служби, він не ходою пішов, а підтюпцем побіг додому. Тихенько увійшов він у сіни і став під дверима своєї хати. Звідти доносився голос братів:— Я вам сережки золоті куплю, перстень на руку... Добре?Іван Микитович миттю відчинив двері і трохи не впав...На колінах у брата сиділа Наталя...

Читати далі...

" - Що ж ти мовчиш, моя люба маско! - мовив пан, заглядаючи до неї, - чи ти справді така сором'язлива українка?То ти б ще рукавом закрилася поверх маски,—знаєш, як селянки закриваються? ".

"... - Тату...Батько не обзивається.- Тааату!-... підвищеним голосом.- Чому ти не спиш? - каже батько.- Тату, де той цвиркун сидить? Володька запитав не без остраху, що почує у відповідь якийсь жарт або просто нічого не почує. Але батько відповів йому цілком поважно:У печі.- А він не спечеться?- На горяче він не дурний лізти.- А де ж він сидить?- Ну, денебуть, у щилині коло стіни.- Чи можу я його спіймати?- Шо ж ти з ним? У борщ кинеш?- А нашо він там завше цвіркоче? Я б його забив...

Читати далі...

"На чолі їх Архип. То він видумав цей план, згадав старий підземний хід, що веде ззовні до колодязя. Від ходу до верху ледь помітні залізні щаблі.А вартовий ходить собі. Туди й назад, туди й назад. Думу снував довгу про ночі, півночі і випари чадливих брудних ізб далекої Рязанщини. Не сподівався, що цієї ночі відрахує свої останні кроки. Коли вмирав від хохлацького ножа, лайнув останнього матюка, приліг зубами на огладаний камінь бруку і спокійно витікав кров'ю.Товариші його також спокійно ...

Читати далі...

" Незчувся старий стотник Тригуб, як двері від сіней відчинилися, і в світлицю вбігла його доця Орися.Мов ясний промінь, що крізь темні хмари продереться і розжене їх на всі сторони світа, так вона звичайно розганяла сумні гадки свойого батька.- Таточку! - скрикнула тепер, вбігаючи в хату.- Що, доню? - і Тригуб любовно глянув на свою одиначку. Але замість весело усміхнений очей, що ними вона звичайно дивилася на батька, він побачив жах у її блакитних вічках, - побачив і зжахнувся.&nbsp...

Читати далі...

"Чого вона ховається від мене? Невже я її надкушу, коли дивлюся? Чи важкий мій погляд, як камінь, чи холодний, як лід? Чого вона криється? Правда, її закон, її звичаї - все те жидівське... Якже переступити гарячій жіночій голові через той поріг закону, як порвати ті пута звичаїв, що немилостива доля зв'язала весь народ жидівський, одірвавши від родини в одну кучку своїх людей?...".І я замислився над долею їх..."Бідний, жалкий народе! Вся твоя слава - гроші, все твоє життя...

Читати далі...

— Яка заманлива перспектива! — зіронізував Бєльовський. — Добрий кожух, тільки не на нас шитий. А тому нам залишається боротьба з вами — вона принаймні засвідчить про наше національне існування. — Ви хочете перемінити те, що створив Бог, — заярювався Погодін. — Схаменіться: якби сталося таке, що Польща, а чого доброго, Малоросія, стали незалежними державами, тоді б розпалася Росія. Хіба це можливе? — У Бога всього много! — І десять мільйонів переможе сімдесят? — дивувався...

Читати далі...

— А хіба ж ти, — озвавсь батько Пугач, — не казав нам, окаянний, як підмовляв нас у городи: «Ходімо, батьки, зо мною, заведемо свої порядки по всій Україні?» Хіба ти не казав, що Січ буде Січчю, а запорожці будуть судити й рядити всю Гетьманщину по своїм звичаям? — Казав, — одвітує Брюховецький, — і як казав, так і зробив. Самі бачите, що запорожці тепер перші пани на Вкраїні; понаставляв я їх сотниками й полковниками, судитимуть і рядитимуть вони по запорозьких звичаях усю Вкраїну. Нема...

Читати далі...