Ще, мово, є у нас останній шансЗірвавшись з губ дитячих, пролунати,Бо з півночі і «гради», і гарматиГотові нам зіграть останній джаз.Ще бачиш, мово, в сутінках складівСподвижників твоїх білки незрячі,Їх скільки було? А тобі не лячноПо кризі йти байдужості синів?Ще, чуєш, є кресало в нас і трутЩоб запалить тривог козацькі вежі,О, як ми пам’ятаєм неналежноПлеск Жовтих Вод і сніг студентських Крут!Ще, мово, ти плекаєш сотні слівДієвіших за запорозькі сотні,Тож, доки не прийшла невідворотність...

Читати далі...