хочу сюди!
 

Кристина

34 роки, діва, познайомиться з хлопцем у віці 30-40 років

Замітки з міткою «історії для душі»

Історії для душі




         Дівчина була в поганому настрої. Все було проти неї, все її
дратувало. Багато вимагають в школі, вдома, надто багато... Та
ще й мама вже в котрий раз читає їй нотації...
Дочка насупилася ще більше. Потім, дивлячись мамі просто в
очі, голосно сказала:
– Мамо, мені вже обридли твої повчання. Чому, натомість, не
обіймеш мене сильно-сильно? Жодна порада не поможе мені більше
від твоєї ласки.
Мати дуже здивувалась. Очі дочки благали обіймів. Непевним
голосом і майже з плачем сказала:
– Хочеш... ти хочеш, щоб я тебе обняла? Знаєш, я також хочу,
щоб ти мене обняла...
І вони обнялись, зі сльозами радості в очах.
 



Кожний з нас потребує потіхи і розради, конкретного вияву

любові. Але ми часто є надто стримані, надто боязкі, щоб виявити

наші правдиві почуття. І ховаємо їх за холодною й суворою

маскою, зі страху, щоб інші не побачили нашої “слабкості”.

Але тільки тепло серця може врятувати нас від великого

холоду нашої епохи.


Сила думки


       Йшов собі полем подорожній – і раптом у траві побачив якийсь
предмет дивної форми.
– Це змія, – подумав він.
Змія кинулась на нього і вкусила.
Пізніше тією ж дорогою йшов інший подорожній. Він також
побачив предмет дивної форми.
– Це птах, – подумав він.
Затріпотіли крила, і птах полетів у небо.



            Одному водієві несподівано вночі посеред поля пробилося
колесо автомобіля. Він засмутився, бо не мав потрібного
інструменту, щоб його замінити. Раптом вдалині він побачив
маленький вогник – це був одинокий селянський будинок.
Водій швидко пішов у тому напрямку.
Дорогою він думав: “А що, як ніхто не відкриє дверей?”
“А що, як не буде потрібного інструменту?”
“А що, як не схочуть його позичити?”
Від таких непевних думок його тривога зростала, і коли
нарешті водій дійшов до того будинку, то був такий знервований,
що, розмахуючи кулаком під носом у господаря, закричав: “Тримай
собі свій домкрат!”




      Подобається це нам, чи ні, але наші думки визначають маршрут
нашої земної мандрівки, званої життям. Якщо будемо думати тільки
про невдачі, то вони переслідуватимуть нас. Якщо ж думатимемо,
що ми нелюб’язні, невиховані, то такою буде і наша поведінка.



Якщо говорити дитині, що вона дурна, то такою вона і виросте.






ТЕ, ЩО...



Те, що нам казали, коли ми були дітьми:

Не біжи; йди поволі; швидко; їж усе; мий руки; чисти зуби;
мовчи; говори; перепроси; привітайся; ходи сюди; відчепись від
мене; йди бавитися; не перешкоджай; не біжи; вважай, бо впадеш;
тим гірше для тебе; ти не вмієш; ти замалий; я сам зроблю; ти
вже великий; йди спати; вставай, вже пізно; я маю роботу; бався
сам; одягнися; не стій на сонці; йди на сонце; не розмовляй з
повним ротом...



Те, що ми хотіли б почути:


Люблю тебе; ти гарний; я щасливий, що тебе маю; поговорімо
про тебе; як почуваєшся? боїшся? чому не хочеш? ти – дуже милий;
приємний; розкажи, що ти відчував; ти – щасливий? мені приємно,
коли ти смієшся; плач, якщо хочеш; кажи те, що хочеш; чому
страждаєш? що тобі не подобається? довіряю тобі; мені приємно з
тобою; хочу розмовляти з тобою; мені приємно слухати тебе; ти
мені подобаєшся такий, який ти є; гарно бути разом; скажи, якщо
я помилився...


Навколо тебе є багато людей, що чекають на слова, які хотіли

почути ще в дитинстві.



Нервово смикаючи ручку своєї торбинки, одна пані сказала:
“Знаю, що мій чоловік вміє бути ніжним і сердечним. Він
завжди є таким з нашим псом”.