Жив молодий цар з жінкою. Пішов раз на лови в іншу державу і заблудив. Понадвечір натрапив на хижку й попросився переночувати.

А там якраз бузьок приніс хлопчика. І зібралися маточки і говорять між собою: -Я сьому хлопчикові бажаю, аби вженився на царевій донці

Цар слухає й думає собі: "Ой, то не буде, бо я ’го вб’ю".

Минуло вісімнадцять літ. Сталося так, що цар знов потрапив в той ліс і в тоту хижку, де колись ночував. Він упізеав хлопця й рішив 'го скітити. Написав листа цариці: "Сього леґіня, доки я вернуся домів, маєте загубити". Запакував і передав хлопцеві: - Сього листа понеси моїй родині!

Хлопець іде з листом. Дорога була далека. По дорозі зустрівся із своєю похресною. - Куди йдеш, сине? - Несу від царя листа... - Ходи до мене, переночуєш. Вже пізно...

Як заспав, похресна прочитала листа і перемінила слова: "Сього леґіня, доки я вернуся, вженіть з нашою донькою".

Цариця, коли прочитала листа, нараз побожила доньку з леґінем й справила весілля.

Доки цар вернувся, все було готово.

Цар розсердився: - Що ти наробила? - кричить на жону. - Я сповнила твою волю. - Не може бути!.. Я написав, аби ти хлопця нараз згубила. - Але в листі написано інше.

Дивується цар. Прочитав листа, і справді там чорним по білому написано: "Побожи ’го з нашою донькою".

Ще гірше розсердиася цар й рішив хлопця скітити. Розказав, аби готувався в далеку дорогу, мусить принести три золоті волоси Діда-всевида.

Но та що робити? Царський наказ треба виконати. Зібрався хлопець в довгу путь. Іде, іде. Дійшов до Чорного моря. Сів у човен, і звідає ’го перевізник: - Куди везти, леґеню? - До діда всевида. - Та звізвідай ’го, доки я буду на сім морю перевожувати челядь? - Добре, зазвідаю...

Іде далі й зашов у велике місто, а тут чорні застави, смуток. - Чому смуток у місті? - У нас росла така яблунька, що кожної ночі родила чудесні яблука: хто з’їсть яблуко, нараз відмолодне. А тепер висохла... А ти звідки йдеш і куди? - Цар ми дав наказ принести три золоті волоси Діда-всевида. - Та зазвідай Діда, чому висохла яблунька? Що чинити, аби назад родила? - Добре, зазвідаю.

Йде далі. Прийшов в інше місто, а там ще більший смуток: все позастеляно чорним полотном. - Чому в місті такий смуток? - Була у нас чудесна керниця. Текла з неї живуща вода: кедь хтось помер, та лиш тою водою ’го можна було оживити. А тепер керниця висохла, цар помер, нічим ’го помастити... А ти куди йдеш? - До Діда-всевида. То позвідай ’го, чому висохла керниця і як допомогти ділу? - Добре, позвідаю.

Йде далі. Помітив хижку. Ближче дійшов. Відчинив двері, а там - його похресниця. - Як ти сюди потрапив, хреснику? - Цар дав наказ принести три золоті волоси Діда-всевида. Но, лягай та спи, спочинь з дороги... Лягай під постіль на крумплі, аби тя не втямив мій син. - Маточко, дізнайтеся від Діда-всевіда, доки буде перевізник перевозити челядь у човні, а в тому і тому місті, чому вже не родить яблуня, котра колись родила чудесні яблука, чом висохла керниця, що з неї текла живуща вода? - Усе визвідаю, синку, лиш спи спокійно.

Ліг спати. Раз лиш приходить старий чоловік, білий як молоко. - Хто тут чужий? - Не є нікого, сине. Поклади голову на мої коліна, най тя приколишу.

Як він заснув, витягла ’му з голови один волос, що аж забриніло. - Мамо, що ви робите? - Спи, спи синку, я теж дрімаю. Мені ся приснив перевізник з Чорного моря. Бідний, так довго вже перевозить людей, що ’му надоїло. - Доти буде перевожувати людей, доки декому не дасть потримати весло.

Заснув Дідо-всевідо, а мати знову витягла волосок. - Що ви робите, мамо? - Нич, синку, лиш спи. Я теж дрімаю. Теперки ми ся приснила ота яблунька, що родила чудесні яблука: хто з’їсть яблуко, нараз стане молодим. Лиш чомусь яблунька перестала родити. - І не буде. Доки не підкопають яблуньку і не вб’ють змію, що під нею сидить.

Дідо-всевідо поклав голову матері на коліна і знову заснув. Тоді вона вирвала третій волосок, що аж загуло! - Мамо, чому не даєте ми спати? - Синку, спи. Я теж дрімаю. Приснилося ми, що є десь така керниця, з котрої текла живуща вода, а тепер керниця висохла. - Висохла, бо в ній на споді сидить гадина. Коби люди розумні й убили гадину.ґ, то живуща вода назад би потекла.

Хлопець під постіллю все чув, що мати говорила із своїм сином-Сонцем, якого називали Дідом-всевідом.

Зачало розвиднятися. Всевідо перемінився в маленьку дитинку і крізь визор вийшов.

Тоді хлопець виліз з-під постелі, маточка ’му передала золоті волоски й відрядила в дорогу

Дуже красно подякував їй і відкланявся.

Іде домів. Прийшов у те місто, де висохла чудесна керниця. - Що дасте, коли вам допоможу? Чотири вози золота!

Хлопець спустився в керницю, вбив гадюку, й нараз з’явилася водиця

Іде далі. Дійшов до того міста де перестала родити чудесна яблунька. Люди ’го ледве дочекали. - Но, ци позвідав ти Діда-всевіда? - Позвідав. Що дасте, кедь поможу яблунці й назад буде родити? - Чотири вози золота!

Хлопець прокопав яму під деревом, вбив змію, і дерево нараз зацвіло. А вранці вже були яблука. Набрав собі яблук й везе золото до дому. Ще далеко був від Чорного моря, а перевізник загойкав: - Ци позвідав-ись Всевіда? - Позвідав. Перевези ня на другий бік, та ти скажу. Як ’го перевіз, сказав: - Доти будеш перевозити в човні челядь, доки не даш декому потримати весло.

Відкланявся перевізникові й їде далі.

Коли його увидів цар, старий очам своїм не повірив. - Де ти, хлопче, таке багатство взяв? - Там і там... - Та й я іду туди.

Дійшов цар до Чорного моря, а там перевізник дав му потримати весло, а сам вискочив на берег. - Здорові ся везіть і челядь перевезіть.

Може, цар ще й тепер перевозить людей, кедь не вмер.