хочу сюди!
 

Юлія

40 років, терези, познайомиться з хлопцем у віці 35-50 років

Замітки з міткою «митрофорний протоієрей»

Нація вмирає та народжується в цій війні – Олег Володарський

Акафіст преподобному Серафиму Саровському

Ікос 3

Маючи стремління до подвигу чернечого рівно-ангельського життя, у святий град Київ заради поклоніння преподобним Печерським прийшов ти, і з уст преподобного Досифея прийняв повеління йти у Саровську пустинь, вірою здалека поцілував ти це святе місце і, там оселившись, закінчив своє богоугодне житіє. Богові ж зі зворушливістю взиваємо так:

Радуйся, бо ти відмовився від мирської суєти; радуйся, бо ти зажадав Небесної Вітчизни.

Радуйся, бо ти Христа полюбив усім серцем; радуйся, бо ти благе ярмо Христове на себе взяв.

Радуйся, бо ти був сповнений досконалим послухом; радуйся, бо ти був виконавцем заповідей Божих.

Радуйся, бо ти розум свій і серце молитовно утвердив у Бозі; радуйся, стовпе благочестя непохитний.

Радуйся, преподобний Серафиме, Саровський чудотворцю.

Митрофорний протоієрей Олександр Токарчук, настоятель храму св. прп. Серафима Саровського чудотворця

Засіяні безжальною рукою ворога кулі сходять хрестами над могилами найкращих. Нація вмирає та народжується в цій війні. Усвідомлюючи це, неможливо залишатися байдужим. Душа прагне допомогти, підтримати…

Серце крається, коли бачиш сльози в очах батьків, вдів, дітей, побратимів… Та разом з цим болем приходить усвідомлення того, яка відповідальність лежить на тих, хто залишився жити під мирним небом. Ми маємо жити! Жити так, щоб ті, хто спостерігають за нами з небес, відчували, що віддали життя не даремно.

Посеред гостинного міста стоїть затишний храм, на порозі якого привітною посмішкою зустрічає священик рідної Української Церкви. Ти дивишся йому в очі та розумієш, що перед тобою людина, котра не звертаючи увагу на форму, одразу бачить суть людей, речей та подій. В цьому і є Божа любов – коли люблять не за те, як ти вбраний чи як виглядаєш, і навіть не за те, що ти робиш, а просто за те, що ти є, за те, ким ти є.

Господь навчає любити ближнього, як самого себе. Та чи усвідомлюємо ми те, ким ми є? Коли востаннє відчували любов до себе та світу не за здобутки та досягнення, а просто, прокинувшись вранці, вітаєш своєю любов’ю новий день? Щоразу дивлячись в очі священику, наповнюючись храмовою тишею, я знов і знов знаходжу себе. Приходить усвідомлення того, що є по справжньому цінним, а що примарним та другорядним. Й водночас стає навіть моторошно від того, скільки нашого життя ми втрачаємо на гонитву за примарами.

Ми були зачаровані розписом храму і тим більшою радістю для нас стала можливість познайомитися з автором цього розпису – Іваном Петровичем Грищуком. Отець Олександр в той день поспішав та не мав змоги приділити нам багато часу, проте не квапився сам та не квапив нас.

Коли людина перебуває в гармонії з собою та Богом, така обмеженість в часі не створює незручностей, а лише підкреслює цінність кожної хвилини, кожного сказаного слова. Навпроти мене сиділа людина, котру Господь покликав до себе ще змалечку. Отець Олександр, бувши ще маленьким хлопчиком Сашком, пробирався крізь щілину в огорожі в зачинений тоді храм і міг пропадати там годинами.

А сьогодні він на прикладі своєї парафії доводить, що «церква не повинна обмежуватися воротами храму» і розбудував цілий храмовий комплекс, де навчає маленьких українців творчості, наукам, любові до ближнього, до Бога і України. Священики нашої рідної церкви завжди поруч із кожним з нас й так само поруч з Нацією.

Вони хрестять наших дітей, допомагають їх виховувати у недільних школах, вінчають закоханих, проводжають в останню путь, а потім стають пліч-о-пліч з Нацією на Майдані, на фронті, збирають волонтерську допомогу тут, в тилу. Кожен з них не тільки словами, а й власним прикладом проповідує любов до Бога й України. Справжня віра, справжня любов не обмежуються воротами храму. Вони завжди поруч з нами, як і ті, хто несуть їх Нації.

Авторська програма Олега Володарського «СПОВІДЬ»Герой програми  Митрофорний протоієрей Олександр Токарчук, настоятель храму св. прп. Серафима Саровського чудотворця

Я говорив зі священиком, з батьком, з українцем — отцем Богданом

Олег Володарський: «Богдан Комарницький — високий, суворий і уважний священик, але й було в ньому щось по-батьківськи тепле та ніжне»


Молитва до Пресвятої Богородиці на честь Її ікони «Скоропослушниця»

Преблагословенна Владичице, Приснодіво Богородице, що Бога Слово раніше всякого слова для спасіння нашого народила і благодать Його найбільше за всіх прийняла, Море Божественних дарів і чудес; завжди жива Ріка, Яка подає благодать усім, хто з вірою до Тебе прибігає! Перед Твоїм чудотворним образом припадаючи, молимось до Тебе, Всещедрої Матері Чоловіколюбного Владики: сподоби нас всещедрої милості Твоєї і прохання наші, що ми приносимо Тобі, Скоропослушнице, якомога швидше виконай на користь, утіху і спасіння кожному. Вияви, Преблага, благодать Твою на рабах Твоїх. Подай хворим зцілення і здоров’я; тим, що хвилюються — спокій; полоненим — свободу; страждаючим — утіху. Визволи, Всемилостива Владичице, кожне місто і країну від голоду, хвороби, землетрусу, потопу, вогню, меча та іншої тимчасової та вічної кари. Материнськими Своїми молитвами гнів Божий відверни. Від душевної немочі, спокус та гріхопадінь рабів Твоїх визволи. Щоб ми, перемагаючи спокуси та живучи благочестиво у цьому віці, в майбутньому сподобилися вічних благ благодаттю й чоловіколюбством Сина Твого і Бога, Якому належить всяка слава, честь і поклоніння з Безначальним Його Отцем і Пресвятим Духом нині і повсякчас, і на віки віків. Амінь!

 

Отець Богдан Комарницький, Митрофорний протоієрей, настоятель храму Преображення Господнього (м. Тернопіль)

Героєм цього випуску «Сповіді» став священик Богдан Комарницький. Героєм, точніше героїнею, цієї публікації стала Руда Марія, матір отця Богдана.

 

Комарницька-Руда Марія 1925 року народження членкиня ОУН-УПА, зв’язкова, часто переносила естафети в інші села

Не можу пояснити чому. Просто так відчуває душа. Ми тривалий час кружляли неподалік від храму, не в змозі його відшукати. Більше 40 хвилин пішло у нас на те, щоб відшукати храм Преображення Господнього, хоча ми були менше ніж в кілометрі від нього.

Так буває. Буває навіть, що раптово забуваєш слова молитви, котру до того читав тисячі разів. Буває, що здавалося б пряму стежку плутає, викривляє нечистий. Забиває голову сумнівами, смутком, метушнею. Примножує страх та недовіру. Робота в нього така – нечиста. Така його суть.

 

І ось після довгих пошуків ми все ж таки дісталися до храму Божого, на вході до якого високий суворий чоловік запитав мене: «Ну і що ви тут хочете знімати?». Це було просте, нескладне запитання, та воно було поставлене з такою суворістю, що всередині мене щось сколихнулося, навіть, зізнаюся, збунтувалося. Гординя. Дика, невихована, дурна пиха.

 

Я говорив зі священником, з батьком, з українцем. Господи, як неусвідомлено та емоційно я буваю імпульсивний. І вже, здавалося б, не 15 років.

 

Лише згодом, поспілкувавшись з отцем Богданом я зрозумів, що за своєю суттю він людина зібрана та дисциплінована. Колишній військовий.

 

Син зв’язкової УПА, котрий пережив разом з матір’ю надскладні випробування. Такі люди виховані в суворості, котру диктують складні часи, проте й у великій любові. Любові до ближніх, до Бога і до України.

 

В очах таких дітей назавжди залишаються відголоски смутку. Та вони виростають сильними. Незламними. Вони виживають, з честю витримують життєві випробування, не втрачаючи тієї любові, котрої їх навчали з самого дитинства.

І, мабуть, не треба зображувати нашу історію трагічно. Це історія видатних перемог і нищівних поразок, історія смертей та народжень. Та головне – ми, українці, вижили. Нас не зуміли знищити попри всі намагання. І, як би складно нам не було, ми вміємо любити, цінувати та захищати свою землю.

 

Високий, суворий і уважний священник, побачивши, як напружено ми працюємо, пригощав нас кавою, прохолодною водою та солодощами. І було в цьому щось по-батьківськи тепле та ніжне.

Ми не зуміємо побачити нашого Батька Спасителя, та в моєму усвідомленні він суворий, уважний та люблячий. Віра в Бога повертає мене в дитинство, пробуджує в мені маленького доброго хлопчика. Я стаю дитям Матері Божої та Отця Небесного. Дитиною, котру люблять, про яку піклуються, котру ніколи не покинуть. Ось чому «Сповідь», отче Богдане! Саме тому.

 

Дозвольте, отче, вклонитися пам’яті Вашої матері, Комарницької-Рудої Марії Дмитрівни. Благословіть, отче, щоб ми, українці, любили і поважали одне одного. Помоліться, отче, щоб ми більше ніколи не віддали ані крихти рідної землі ворогу, і щоб наші онуки та правнуки любили свою землю та ніколи не забували про святу віру в Господа Бога.

Отець Богдан Комарницький. «СПОВІДЬ» — авторська програма Олега Володарського

https://youtu.be/6imPZQZdtsE

Отець Андрій — велична людина. Велична душею

Капелан Андрій Любунь встигає займатися волонтерською та соціальною роботою — Олег Володарський


Молитва за спасіння держави Української і втихомирення в ній розбрату і чвар між людьми

Господи Боже, Ісусе Христе, Спасителю наш! До Тебе припадаємо зі скорботним серцем і сповідуємося у гріхах і беззаконнях наших, що ними зранили Твоє милосердя і зачинили від себе щедроти Твої. Бо відступили від Тебе, Владико, і законів Твоїх не дотримуємося, і не робимо того, що заповідав Ти нам. Тому й уразив Ти нас безладдям і віддав на потоптання й зневаження ворогам нашим, і принижені ми більше інших народів, і зневагу й наругу терпимо  від  сусідів наших.

Боже Великий і Дивний, що вболіваєш за злобу людську, підводиш повалених і підіймаєш тих, що впали! Небесну Твою силу з неба народові нашому пошли, зціли рани душ наших і підійми нас із постелі немочі, бо вражені розслабленням стегна наші, бо хворі на неправду і породжуємо беззаконня. Вгамуй ворожнечу і розбрат в землі українській, віддали від нас заздрощі, чвари, зарозумілість, злочинність, пияцтво й розпалення пристрастей, попали в серцях наших терна нечистоти, непримиренности й озлоблення, щоб полюбили ми один одного і, як одне ціле, перебували в Тобі, Господі і Владиці нашому, як і вчив і заповідав Ти нам. Помилуй нас, Господи, помилуй нас, бо сповнилися ми приниження і негідні очей своїх на небо звести. Згадай милості, що їх явив Ти отцям нашим, переміни гнів Твій на милість і дай нам поміч у скорботі. Молить бо Тебе Церква Твоя молитвами святого рівноапостольного князя Володимира і блаженної великої княгині Ольги, святих благовірних князів-страстотерпців Бориса, Гліба та Ігоря, митрополитів Київських: Михаїла, Іларіона, Макарія, Петра (Могили); святих митрополитів Феодосія Чернігівського, Димитрія та Арсенія Ростовських, Інокентія та Софронія Іркутських, Іоасафа Білгородського, Іоана та Павла Тобольських, які за Україну страждали; святого великомученика Юрія Побідоносця, великомучениці Варвари, святі мощі якої у благословенному Богом Києві перебувають, преподобномученика Афанасія, ігумена Берестейського, Миколи, князя Луцького, Макарія Канівського, Феодора, князя Острозького, преподобних отців наших Антонія і Феодосія та всіх чудотворців Києво-Печерських, преподобного Іова, ігумена Почаївського, преподобних Іова та Феодосія, ігуменів Манявських, святої Юліанії, княжни Ольшанської, всіх святих, на землі Українській прославлених, а особливо Пресвятої Богородиці і Вседіви Марії, Яка з древніх часів покривала і захищала Своїм святим омофором країну нашу.

Врозуми народ український, а особливо тих, хто при владі стоїть, про Церкву нашу помісну Православну, Україну і весь народ добре дбати та державність відстоювати. Силою Хреста Твого зміцни державу і воїнство наше та захисти від підступів ворожих. Піднеси людей розуму й сили і постав на служіння Вітчизні нашій, а нам усім дай духа мудрости і страху Божого, духа міцности й благочестя і даруй кожному вогонь любові до матері нашої України — єдиної і неподільної.

Господи, до Тебе вдаємося, навчи нас чинити волю Твою, бо Ти Бог наш, бо в Тобі джерело життя і в світлі Твоєму побачимо світло. Подай милості й щедроти Твої народу українському, щоб ми славили святе ім’я Твоє з Отцем і Святим Духом на віки віків. Амінь!

 

«Андрій Любунь — військовий капелан, настоятель парафій в с. Куликів та в с. Лішня Кременецького району Тернопільської області. Волонтерством почав займатись одразу після Революції Гідності. За волонтерську роботу чи краще — службу, він удостоєний звання «Людина року» на регіональному рівні.

Отець є реалізатором задуму будівництва Каплиці-пантеону Героїв АТО у с. Лішня. Капличка збудована виключно за пожертви людей та сподвижництва отця Андрія Любуня поблизу джерела святої Праведної Анни. Каплиця-пантеон Героїв АТО — єдина в Україні. В ній з кожної області встановлені гранітні дошки з викарбуваними іменами Героїв. З 2018 року, з часу освячення каплички, тут, в Лішні, відбувається Всеукраїнська проща для родин загиблих за незалежність України. Майже зі всіх областей України понад 150 родин, долі яких обпекла війна на сході держави, єднаються у молитві за душі невинно убієнних.

Волонтерська Премія 2019 року»

Джерело https://religionpravda.com.ua/2019/10/18/Капелана-волонтера-ПЦУ-визнано-Людин/

 

У мене завжди були люди, котрим я беззастережно довіряв. Слову яких завжди можна було вірити, слова яких ні на йоту не розходилися зі справами. Війна та «Сповідь» додали в цей список священиків, капеланів, монахів, добровольців, волонтерів… Авангард нації. Ті, кому болить Україна, котрі відчувають її душею.

Тільки зараз, після сотень років фізичного та ідеологічного геноциду української нації поміж нас прокидається ДОВІРА одне до одного. І левова частка тих людей, котрі варті такої довіри, пов’язана з війною, Україною і Богом. Один з таких людей — капелан Дмитро Поворотній. Я щиро поважаю цього священнослужителя і, як тільки в мене виникають складні запитання, пов’язані з вірою та молитвою, завжди телефоную йому. Для мене він Герой. І не просто герой програми. Він один з тих, хто відчуває фальш і нещирість в усіх щаблях суспільства і не соромиться голосно про це заявляти. Він говорить про це, пише. Саме тому, плануючи поїздку на Тернопільщину, я звернувся до нього. Отець Дмитро дав мені телефон капелана Андрія Любуня.

 

Саме Андрій Любунь відкрив нам справжній Кременець. Він познайомив нас зі справжніми патріотами. Не було вичурних слів чи фальшивих емоцій. Були віруючі, добрі та вільні українці. Незламні та непримиренні. Камаєв, Біндас, Мельник, Кочергіна, Панфілов, Неділь…

 

Капелан Андрій Любунь парафіяльний священик. Його парафія розташована в семи кілометрах від Почаївської Лаври. Про біль від такого сусідства ми не стали говорити вголос, проте його видно по очах. Ми віруємо, що вона повернеться в лоно української церкви.

 

Віряни відбудували храм, в якому служить отець Андрій. Громада об’єдналася заради святої справи. Цей храм будували з любов’ю. В ньому неймовірно багато Господа. І стільки віри! Окремим надбанням Тернопільщини я вважаю побудову Пантеону. Храм пам’яті загиблих на цій війні, побудований поблизу цілющого святого джерела. Храм, на стінах якого викарбувані імена загиблих героїв. Монумент пам’яті тим, хто віддав своє життя за Україну.

 

Священне місце. Тихе та спокійне. Котре самим своїм існуванням закликає нас пам’ятати та цінувати. Сюди приїжджають дітлахи з усієї України. Тут проходять збори ПЛАСТу. Тут отримують незабутні уроки вірності та відданості Батьківщині. Вкрай важливі уроки, після стількох років спотворення нашої культури та історії.

Ісус вчив жертовності. Навчав любити ближнього свого. Любов до України складається із взаємовідносин між нами і в умінні ставитися одне до одного, як до самого себе. Це вже не тільки тиха молитва в усамітненні домашнього вівтаря. Це молитва національна. Молитва, котра об’єднає нас усіх задля того, щоб вимолити мир і стати щасливими.

 

Він – велична людина, капелан Андрій Любунь. Велична душею. Величезна, наче небо. Батько чотирьох дітей, парафіяльний священик у двох парафіях, він встигає займатися волонтерською та соціальною роботою. Мені нещодавно дорікнули, що я забагато уваги приділяю церкві та священикам. Ні! Не забагато! Адже саме завдяки їм ми перемагали, перемагаємо і будемо перемагати зовнішніх та внутрішніх ворогів.

Нам потрібно стати істинно віруючою та духовною нацією. В цьому майбутнє. В цьому наш генетичний код. Коли в душі є віра та Бог, поле шумить пшеницею ласкаво, а птахи своїм співом нагадують нам про душі тих, хто пішов і тих, хто ще не народився… Ми подорослішали. Ми тепер не молимося крадькома. Ми молимося щиро, відкрито і з величезною любов’ю.

Отець Андрій Любунь. «СПОВІДЬ» — авторська програма Олега Володарського

https://youtu.be/VOlBNctnnL8


Отець Андрій — велична людина. Велична душею

Капелан Андрій Любунь встигає займатися волонтерською та соціальною роботою — Олег Володарський


Молитва за спасіння держави Української і втихомирення в ній розбрату і чвар між людьми

Господи Боже, Ісусе Христе, Спасителю наш! До Тебе припадаємо зі скорботним серцем і сповідуємося у гріхах і беззаконнях наших, що ними зранили Твоє милосердя і зачинили від себе щедроти Твої. Бо відступили від Тебе, Владико, і законів Твоїх не дотримуємося, і не робимо того, що заповідав Ти нам. Тому й уразив Ти нас безладдям і віддав на потоптання й зневаження ворогам нашим, і принижені ми більше інших народів, і зневагу й наругу терпимо  від  сусідів наших.

Боже Великий і Дивний, що вболіваєш за злобу людську, підводиш повалених і підіймаєш тих, що впали! Небесну Твою силу з неба народові нашому пошли, зціли рани душ наших і підійми нас із постелі немочі, бо вражені розслабленням стегна наші, бо хворі на неправду і породжуємо беззаконня. Вгамуй ворожнечу і розбрат в землі українській, віддали від нас заздрощі, чвари, зарозумілість, злочинність, пияцтво й розпалення пристрастей, попали в серцях наших терна нечистоти, непримиренности й озлоблення, щоб полюбили ми один одного і, як одне ціле, перебували в Тобі, Господі і Владиці нашому, як і вчив і заповідав Ти нам. Помилуй нас, Господи, помилуй нас, бо сповнилися ми приниження і негідні очей своїх на небо звести. Згадай милості, що їх явив Ти отцям нашим, переміни гнів Твій на милість і дай нам поміч у скорботі. Молить бо Тебе Церква Твоя молитвами святого рівноапостольного князя Володимира і блаженної великої княгині Ольги, святих благовірних князів-страстотерпців Бориса, Гліба та Ігоря, митрополитів Київських: Михаїла, Іларіона, Макарія, Петра (Могили); святих митрополитів Феодосія Чернігівського, Димитрія та Арсенія Ростовських, Інокентія та Софронія Іркутських, Іоасафа Білгородського, Іоана та Павла Тобольських, які за Україну страждали; святого великомученика Юрія Побідоносця, великомучениці Варвари, святі мощі якої у благословенному Богом Києві перебувають, преподобномученика Афанасія, ігумена Берестейського, Миколи, князя Луцького, Макарія Канівського, Феодора, князя Острозького, преподобних отців наших Антонія і Феодосія та всіх чудотворців Києво-Печерських, преподобного Іова, ігумена Почаївського, преподобних Іова та Феодосія, ігуменів Манявських, святої Юліанії, княжни Ольшанської, всіх святих, на землі Українській прославлених, а особливо Пресвятої Богородиці і Вседіви Марії, Яка з древніх часів покривала і захищала Своїм святим омофором країну нашу.

Врозуми народ український, а особливо тих, хто при владі стоїть, про Церкву нашу помісну Православну, Україну і весь народ добре дбати та державність відстоювати. Силою Хреста Твого зміцни державу і воїнство наше та захисти від підступів ворожих. Піднеси людей розуму й сили і постав на служіння Вітчизні нашій, а нам усім дай духа мудрости і страху Божого, духа міцности й благочестя і даруй кожному вогонь любові до матері нашої України — єдиної і неподільної.

Господи, до Тебе вдаємося, навчи нас чинити волю Твою, бо Ти Бог наш, бо в Тобі джерело життя і в світлі Твоєму побачимо світло. Подай милості й щедроти Твої народу українському, щоб ми славили святе ім’я Твоє з Отцем і Святим Духом на віки віків. Амінь!

 

«Андрій Любунь — військовий капелан, настоятель парафій в с. Куликів та в с. Лішня Кременецького району Тернопільської області. Волонтерством почав займатись одразу після Революції Гідності. За волонтерську роботу чи краще — службу, він удостоєний звання «Людина року» на регіональному рівні.

Отець є реалізатором задуму будівництва Каплиці-пантеону Героїв АТО у с. Лішня. Капличка збудована виключно за пожертви людей та сподвижництва отця Андрія Любуня поблизу джерела святої Праведної Анни. Каплиця-пантеон Героїв АТО — єдина в Україні. В ній з кожної області встановлені гранітні дошки з викарбуваними іменами Героїв. З 2018 року, з часу освячення каплички, тут, в Лішні, відбувається Всеукраїнська проща для родин загиблих за незалежність України. Майже зі всіх областей України понад 150 родин, долі яких обпекла війна на сході держави, єднаються у молитві за душі невинно убієнних.

Волонтерська Премія 2019 року»

Джерело https://religionpravda.com.ua/2019/10/18/Капелана-волонтера-ПЦУ-визнано-Людин/

 

У мене завжди були люди, котрим я беззастережно довіряв. Слову яких завжди можна було вірити, слова яких ні на йоту не розходилися зі справами. Війна та «Сповідь» додали в цей список священиків, капеланів, монахів, добровольців, волонтерів… Авангард нації. Ті, кому болить Україна, котрі відчувають її душею.

Тільки зараз, після сотень років фізичного та ідеологічного геноциду української нації поміж нас прокидається ДОВІРА одне до одного. І левова частка тих людей, котрі варті такої довіри, пов’язана з війною, Україною і Богом. Один з таких людей — капелан Дмитро Поворотній. Я щиро поважаю цього священнослужителя і, як тільки в мене виникають складні запитання, пов’язані з вірою та молитвою, завжди телефоную йому. Для мене він Герой. І не просто герой програми. Він один з тих, хто відчуває фальш і нещирість в усіх щаблях суспільства і не соромиться голосно про це заявляти. Він говорить про це, пише. Саме тому, плануючи поїздку на Тернопільщину, я звернувся до нього. Отець Дмитро дав мені телефон капелана Андрія Любуня.

 

Саме Андрій Любунь відкрив нам справжній Кременець. Він познайомив нас зі справжніми патріотами. Не було вичурних слів чи фальшивих емоцій. Були віруючі, добрі та вільні українці. Незламні та непримиренні. Камаєв, Біндас, Мельник, Кочергіна, Панфілов, Неділь…

 

Капелан Андрій Любунь парафіяльний священик. Його парафія розташована в семи кілометрах від Почаївської Лаври. Про біль від такого сусідства ми не стали говорити вголос, проте його видно по очах. Ми віруємо, що вона повернеться в лоно української церкви.

 

Віряни відбудували храм, в якому служить отець Андрій. Громада об’єдналася заради святої справи. Цей храм будували з любов’ю. В ньому неймовірно багато Господа. І стільки віри! Окремим надбанням Тернопільщини я вважаю побудову Пантеону. Храм пам’яті загиблих на цій війні, побудований поблизу цілющого святого джерела. Храм, на стінах якого викарбувані імена загиблих героїв. Монумент пам’яті тим, хто віддав своє життя за Україну.

 

Священне місце. Тихе та спокійне. Котре самим своїм існуванням закликає нас пам’ятати та цінувати. Сюди приїжджають дітлахи з усієї України. Тут проходять збори ПЛАСТу. Тут отримують незабутні уроки вірності та відданості Батьківщині. Вкрай важливі уроки, після стількох років спотворення нашої культури та історії.

Ісус вчив жертовності. Навчав любити ближнього свого. Любов до України складається із взаємовідносин між нами і в умінні ставитися одне до одного, як до самого себе. Це вже не тільки тиха молитва в усамітненні домашнього вівтаря. Це молитва національна. Молитва, котра об’єднає нас усіх задля того, щоб вимолити мир і стати щасливими.

 

Він – велична людина, капелан Андрій Любунь. Велична душею. Величезна, наче небо. Батько чотирьох дітей, парафіяльний священик у двох парафіях, він встигає займатися волонтерською та соціальною роботою. Мені нещодавно дорікнули, що я забагато уваги приділяю церкві та священикам. Ні! Не забагато! Адже саме завдяки їм ми перемагали, перемагаємо і будемо перемагати зовнішніх та внутрішніх ворогів.

Нам потрібно стати істинно віруючою та духовною нацією. В цьому майбутнє. В цьому наш генетичний код. Коли в душі є віра та Бог, поле шумить пшеницею ласкаво, а птахи своїм співом нагадують нам про душі тих, хто пішов і тих, хто ще не народився… Ми подорослішали. Ми тепер не молимося крадькома. Ми молимося щиро, відкрито і з величезною любов’ю.

Отець Андрій Любунь. «СПОВІДЬ» — авторська програма Олега Володарського

https://youtu.be/VOlBNctnnL8


У капелані Курилюку назавжди застрягло відлуння війни

Протоієрей Віктор Курилюк охрестив воїна на фронті і тепер вони брати на все життя… Справжні. Від самого серця – Олег Володарський

 

Непереможний, неосяжний і могутній у боротьбі, Господи Боже наш! Молимо Тебе, пом’яни у Царстві Твоєму православних воїнів, у боях убитих, і прийми їх у Свої небесні світлиці як зранених мучеників, омитих своєю кров’ю, як тих, хто постраждав за Святу Церкву Твою та Батьківщину, що її благословив Ти як спадок Твій. Молимо Тебе, прийми воїнів, що відійшли до Тебе, у полки ратоборців Небесних Сил, прийми їх милістю Твоєю, бо вони віддали життя в бою за незалежність землі Української, бо захищали від ворогів православну віру, в тяжкі роки боронили Вітчизну від чужинських орд. Пом’яни, Господи, і всіх, що добрим подвигом змагалися за віддавна бережене Апостольське Православ’я, за освячену і Тобою обрану, як народ Божий, українську землю, на яку вороги Хреста і Православ’я приходили з вогнем і мечем. Прийми з миром душі рабів Твоїх, що воювали за мирне життя наше, за добробут і спокій наш, і даруй їм вічний спокій, бо вони рятували міста й села і собою захищали Батьківщину. Помилуй Твоїм милосердям убитих на війні православних ратників, прости їм усі гріхи, в цьому житті заподіяні словом чи ділом, свідомо чи несвідомо. Зглянься милостиво, о Премилосердний Господе, на рани їхні, муки, стогін і страждання, і визнай за подвиг добрий і Тобі угодний. Прийми їх милістю Твоєю, бо люті скорботи й тягарі тут понесли, перебуваючи в нестатках, у скруті, трудах і неспанні, голод, спрагу і виснаження терпіли, були, як ті вівці, що на заколення. Молимо Тебе, Господи, нехай будуть рани їхні оливою та ліками, пролитими на гріховні рани їхні. Зглянься з небес, Боже, і пом’яни мужів, убитих у розквіті літ і сил, старців — у силі духу й мужности; подивись на сердечну скорботу нашу, подивись на журбу нашу і змилосердься, Всеблагий Господи! Ти забрав від нас рідних наших, але не позбав нас Твоєї ласки: осели в Царстві Небеснім усіх повік незабутніх рабів Твоїх, як добрих воїнів, що мужньо потрудилися у страшних і вікопомних битвах; зодягни їх там у шати світлі й чисті, як тих, що вибілили тут одяг свій у крові своїй, і вінців мученицьких сподоби. Даруй їм бути спільниками у торжестві та славі переможців разом з усіма, хто воював під знаменом Хреста Твого проти світу, плоти й диявола; долучи їх до собору славних страстотерпців, добропобідних мучеників, праведних і всіх святих Твоїх. Амінь!

 

Віктор Курилюк, капелан, митрофорний протоієрей, настоятель Храму Успіння Пресвятої Богородиці у селі Видинів Снятинського району Івано-Франківщини. Інколи просто не можу писати. Сам не розумію чому. Натхнення розсипається на шматки і тане наче сніг на сонці. 40 програм. 40 доль. 40 українців. І кожен виринає з глибин пам’яті якось випадково, не усвідомлено. Згадуєш риси облич і відлуння душ. Щось резонуюче та контрастне, щось, чого раніше не доводилося зустрічати. І тоді ти поринаєш в ці спогади, описуючи це все, заново переживаючи цю «Сповідь».

 

Заново проживаючи десятки «Сповідей», зрозумів, що зізнатися у любові до України на очах у Нації і Господа дуже не просто. Для цього треба відкрити душу. А це складно – зазирнути вглиб себе і поділитися найпотаємнішим. Шоста «Сповідь». Остання в той знімальний день. Шостий капелан. Найтерплячіший. З тугою в очах. Спочатку не зміг зрозуміти чому. Звідки стільки болю в цих очах навпроти?

Вони потрапили під обстріл. Невеличке сховище, навколо якого ледве не щосекунди розриваються снаряди. А він молився зі сльозами на очах, сам не усвідомлюючи тих сліз. Страху не було. Були рідні до крові воїни поруч та вагітна дружина, що чекала вдома.

Під час обстрілу на вікні стояла ікона. Шість довгих, виснажливих годин їх цілеспрямовано вбивали. Від вибухів здригалася земля, а стіни та стелі сховку вціліли лише дивом. А він молився за їх спасіння. Коли обстріли стихли, він підняв голову і побачив ікону, котра стояла на підвіконні. Люди не завжди могли встояти на ногах, а ікона не зрушила з місця ані на сантиметр. Вставши навколішки, отець Віктор вклонився святому образу. Він говорив, а подумки був там, де лунали аромати гарі, багаття, солдатської вечері…

 

В ньому назавжди застрягло відлуння війни. Його направляють туди, де смерть. А він мудро посміхається і їде туди. І тут я зрозумів, що він їде не тому, що мусить, а тому, що там вони… його українці. Йому не можна інакше… сам себе знищить, не маючи можливості допомогти тим, кому настільки тяжко. Із його пам’яті виринають спогади про те, що він охрестив воїна на фронті, а тепер вони брати на все життя… Справжні. Від самого серця. Із самої душі.

Мені знайомі справжні. Я обожнюю їх усією душею. Вони, не вагаючись, ладні пожертвувати собою заради інших. Справжніх Бог наділив неймовірною душею, здатною відчувати чужий біль. В день зйомок у донечки отця Віктора був день народження. Дивишся на цього сталевого українця і розумієш – це дитя було народжене в Молитві. В тій молитві, коли ти просиш Господа про спасіння для інших, а на очах мимоволі з’являються сльози… Сльози каяття, віри, надії, любові… Котрі так необхідні кожному… В молитві за усіх нас.

Він вже не зможе молитися інакше. Просто не зможе. Його звертання до Бога завжди буде містити в собі молитву за душі, котрі поринули на небо заради Миру. Він буде пам’ятати кожного Янгола, схиляючи голову перед святими образами.

Вікторе…Брате…Українцю…Отче… Нехай твоїй донечці завжди посміхається Божа Матір, а Ісус Христос з любов’ю та ласкою спостерігає за її життєвими кроками! Пишу це як батько, як українець, як людина, котра знає, що таке Молитва за ближнього. Дякую тобі за те, ким ти є!

Авторська програма Олега Володарського «СПОВІДЬ». Герой програми Віктор Курилюк

https://youtu.be/VhR9LGtntME