Питає в Розуму Душа:
"Скажи мені, де є межа?"
Та він лиш поглядом блукає:
"Давай но разом пошукаєм."

Сплітаються подій мережі
І розум заплітають теж.
Як зле, що ум наш має межі,
А безум... він бува без меж.

Тобі це вибрати належить,
В яку ти сторону підеш,
Чи там, де зло долає межі
Чи, де добро не має меж.

Будуєм ми пісочні вежі,
Або трав'Яні шалаші.
Так мало від бажань залежить
І так багато від душі.

Проходим ми життєві роки,
Долаєм різні рубежі
І зупиняєм свої кроки,
Коли доходим до межі.

А у житті, як у манежі, -
Звідки прийшов, туди й підеш.
Буття, звичайно, має межі,
Але душа немає меж.

І не існує в світі вежі,

З якої видно усі межі,
Це відчувається душею,

Тоді, як розум дружить з нею...