Чомусь усі переконані, що Майдан переміг: із країни втік Янукович, ми обрали Європу, а Європа обрала нас. Ніби заради того, щоб дійсно перемогти, може бути достатньо підписати якусь резолюцію.

Зараз ми говоримо про Революцію Гідності як про частину історії, що відбулася. Ніби смерті героїв Небесної Сотні були задля того, аби в цього народу з’явилася політична гідність і поетичне майбутнє. І жертовна кров найкращих, найсвітліших потекла Інститутською і Грушевського, розцвіла в Маріїнському парку для того, щоб народилася нація. Ніби зараз ми можемо читати книжки про ті події, вчити дітей, що таке національна свідомість на прикладі тих, чиї портрети стоять за готелем «Україна»…

Артем Фурманюк (крайній ліворуч) та Михайло Баліоз (крайній справа) – патріоти і майданівці з Донецька. Обоє – за ґратами

І діти на все життя запам’ятають, що справжній герой – це мертвий герой.

Бо живі герої вимагають поваги і, що найголовніше, мають право її вимагати. Живі герої беруть до рук зброю, не прикриваючись фарисейськими виправданнями. Вони стоять за майбутнє: те, за яке стояв, але так і не встояв Майдан. Те, за яке стоять наші найкращі чоловіки на східних кордонах. І те, за яке вчорашні герої сьогодні сидять у в’язницях.

На Майдані. Ліворуч – доброволець Ігор Олійник, праворуч – сотник Майдану, волонтер Віктор Бурлик. Віктор Бурлик третій місяць за ґратами, Ігор Олійник нещодавно вийшов під домашній арешт

Майдан програв. Вся країна знає обличчя людей, які загинули на Майдані. Ми захоплюємося мужністю людей, які тримали барикади під розстрілами і страшними навалами сіро-синього камуфляжу. Але ніхто не знає тих, хто вижив.

У червоній куртці – Денис Поліщук. Перебуває за ґратами

І навіть тоді, в ніч диму від покришок, палаючих профспілок і феєрверків, якими відстрілювалися від наступу, навіть тоді зі сцени Ті, хто не здатен тримати в руках зброю, закликали «не провокувати «Беркут». Не провокувати адекватною відсіччю тим, хто намагається тебе вбити.

І зараз країною керують ті, хто не здатен взяти до рук зброю. Ті, хто висиджує і виговорює собі право на якісь фантомні свободи й кілька міжнародних кредитів, хто вже приніс і готовий надалі приносити в жертву справжніх героїв. Аби лишень ніхто не подумав, що ти «провокуєш».

Сергій Крайняк (ліворуч) активіст Майдану, доброволець. Перебуває за ґратами через події 31 серпня

Молода українська держава вирішила йти до Європи. Політики гучно звітують про реформи, про євроінтеграційні процеси і поступ у переговорах для майбутнього миру і процвітання країни. Політики віддають у жертву цьому «процвітанню» єдину силу, яка може дати цій країні гідне майбутнє. Бо живих героїв у нас не буває. Бо силу ми звикли вважати «провокацією».

Катря Серко, журналіст, блогер, громадський активіст