Якось (не пам’ятаю в якому році) мої сусіди вирішили поставити двері у під’їзді. Зібралась певна ініціативна група і вирішила, що їм дме знадвору, що в їхньому під’їзді ночують бездомні собаки, що нещодавно їхній п’яний сусіда згорів на сходовій клітці, бо не був допущений в хату і забувся погасити цигарку (найостанніший аргумент моїх сусідів турбував найбільше, тому що, напевно, по їхнім понятіям, якби він замерз під їхніми вікнами це була б гуманніша смерть, та поміж тим…)…

Отже, у моїх сусідів виникла ідея поставити двері у під їзді. Отож ініціативна група, не порадившись з іншими, зв’язалась із якоюсь кустарною компанією зі вставляння дверей , підрахувала вартість і рушила по квартирах збирати гроші. Моїх сусідів зовсім не цікавило ні матеріальний стан речей у кожного сусіда ні взагалі думка інших…. Так вони, збираючи гроші,  піднімались до четвертого поверху і нарешті подзвонили в мою квартиру!

Тут я з’явилася на порозі, вислухала їх і відповіла, що чому вони оце вирішили власне за мене, чому саме я маю оплачувати їхню ідею, адже і фінансів у мене не було на той час і думку мою чомусь стосовно дверей не запитали (???) (Що не запитали мою думку – мене обурило найбільше!)

Я трохи подискутувала з ними на площадці і відмовилась давати гроші на двері. Розпрощалась з ними, промовивши передбачення, що ці двері стоятимуть зачиненими аж до літа (а був приблизно березень!) і що саме їхні діти не зачинятимуть цих дверей і таке інше …

На цьому я думала, що все закінчилось!

Та не тут було: на другий день, коли я була  на роботі, мої сусідки, як сказала мені моя мама десь з півроку поспіль, зматькобоскавшись і майже плачучи прийшли до моєї мами і взяли частину грошей на двері ( у неї більше не було, це були залишки пенсії).

Я собі живу в оманливому спокої , спостерігаю, як двері влітку відчинені навстіж, як їх ніхто й не думає зачиняти їх (крім мене!)… Доки на мене не напав кавказький вівчур, який ночував вночі на першому поверсі і якого всі годували звечора.

Зранку я виходжу зі своїм псом надвір, нікого не чіпаю, аж тут на мене і на мого собаку налітає кавказець і хапає мого собаку поперек тулуба! Я голосно кричу! І що ви думаєте, виглянула лише одна сусідка… Але кавказець заганяє мого пса на 5 поверх! Там просто була жеровня, кавказець жер мого пса (як з’ясувалося згодом – всі мої сусіди чули цю жеровню і згодом навіть хвалили мою героїчність, але ніхто з них не взявся мене рятувати).  Зрештою я пішла додому, взяла кістку і почала просити кавказця вийти, він напевно таки був голодний і з горем-пополам вийшов надвір… А я з тремтячими руками пішла йому по воду!

До речі, коли я апелювала до ініціативної групи з моїх сусідів, я казала, що я не проти того, щоб собаки ночували в під’їзді, бо я друг тварин.

Далі епопея з дверима не закінчилась! Тут, як каже моя подруга, як в комп’ютерній грі, рівень піднімається!

У нас в під’їзді живуть декілька підприємців, і от одному з них стукає ідея поставити домофон. І звичайно, він вирішує це зробити за рахунок інших!

Він знову знаходить чувака, який божиться, що поставить за 700 гривень з кожного слічний домофон, він навіть збирає збори, тобто, повідомляє всіх заздалегідь!

Для мене це також була гарна нагода висловити свою думку щодо домофона і нагадати моїм сусідам їхні підступи щодо мого рішення не ставити попереднні двері, а також про моє пророцтво щодо дверей, які  ніхто не зачинятиме! Крім того, я проголошую нове пророцтво, що, максимум, через рік ці двері знову не зачинятимуть! На що чувак сказав, що так не буде, що все якісне і двері назавжди відгородять нас від вуличних негараздів! (До слова, аргументація постановки домофона була така: у нас смітять і ходять усякі-такі!)

Звичайно, моє пророцтво збулось, але це інший рівень збування – двері почали заклинювати, тобто всі (не тільки я) стали заручниками дверей, зіпсувалась кнопка і щоб вийти з під’їзду можна довго простояти в темному коридорі, поки хтось знадвору не відчинить тебе!

А чувак, що так рекламував свій домофон тепер вимагає по різним версіям від 400 до 500 гривень за кнопку…

І оце сьогодні ввечері сусіди знову почали збирати гроші на кнопку…

Для мене це час реваншу (хоч маленького, але…), адже я пророкувала це…

Так от, коли мої сусіди подзвонили у двері, я відчинила і сказала, що не буду давати гроші на кнопку, бо я була порти дверей!

На що мої сусіди обурились. Як так? Я користуюсь дверима, а гроші не даю!

А скажіть мені люди, чи хто подумав про мене, ставлячи ці капєц-двері???

Адже я, щоб до мене зайшли гості і рідні, спускаюся з 4 на 1 поверх, а коли забуваю ключ, то чекаю, коли  хтось вийде чи зайде у під’їзд! Це, так би мовити, мої проблеми…

І оце я, страждаючи на безсоння, переварюю це у своїй голові…

І вже і слонів рахувала, і овечок, і коней і мантри читала…

Все намарно…

А потім прийшла мені ідея, що тра ці двері відпустити від себе, простити і відпустити…

І я витратила півгодини нічного часу, щоб описати історію з дверима і назавжди відпустити її від себе!...

Отже, сподіваюсь, добраніч…

P.S. …до речі, папірці і недопалки, як і раніше, на підлогу у під’їзді кидаються і сумнівні люди, впритул до свідків Ієгови, якимсь дивним чином проникають крізь цей домофон.