Кожен із нас має близьких людей, про яких ми турбуємося і намагаємося їм допомогти. У дорогих нам людей є певні труднощі в житті та недоліки норову, які нам часто «муляють очі» й нам боляче бачити, як вони страждають через те, що діють неправильно. І ми всіма силами намагаємося допомогти їм, вказуючи на їхні помилки та недоліки. Майже завжди ми наполягаємо на тому, щоби близька людина почала негайно змінюватись, адже це їй буде «тільки на краще». І майже ніколи нам не вдається нічого змінити та тільки псуються стосунки. А все через те, що ми забуваємо «одну маленьку дрібничку»: коли «майже силоміць» ми намагаємося «виправити» іншу людину, то позбавляємо при цьому її права власного вибору. Навіть якщо людина відчуває правильність вашого твердження, вона при цьому ніколи не погодиться мінятись, бо відчуває себе приниженою через те, що їй не дали змоги обирати власний шлях в житті, навіть якщо він помилковий. Часто таким чином ми просто «душимо» й принижуємо інших, вказуючи їм на те, що вони несамостійні, нерозумні та залежні від постійної сторонньої «допомоги». Ми повинні поважати життєвий вибір інших, яким би він «безглуздим» не був і дати їм можливість самим вчитися на своїх помилках. Людина може стати кращою лише добровільно й вона обов’язково (може із часом) прислухається до порад, якщо побачить, що при цьому їй залишають право вибору й самовизначення. Це надзвичайно важлива річ для кожного із нас.