Довкруг чистота. Сцена. Екран. Лиця. Музика. Скандування. Стрибки щоб не замерзнути. Заохочення висловитись і поділитись думками та відчуттями, планами і пропозиціями. Різноманітні. На одному загальному фоні: ми вимагаємо гідного ставлення до людей з боку теперішніх владоможців.

Для когось це дуже багато. Для когось - все!

Зауважую групку бомжуватого вигляду.Вони протестують ?  Найсміливіший підходить до палатки, повертається з чаєм  та канапкою.Задоволений. За ним інші. Вони мені не подобаються.

 Але.

Виходить , що влада їм не дала нічого, а революція, як дехто каже, хоч щось.Я не знаю, яка доля їх зробила такими...

Палатка. Скринька. Пожертви на потреби. Постійно підходять люди. Одні гарно одягнені інші не так. Хто як може

Підходять колони . Молоді усміхнені лиця, різні вирази, в когось рішучість, в когось цікавість. Це наші діти. Маленькими групками і поодинці підтягуються старші. 

Переходжу з іншого боку. Я на ровері, тож в натовп не заходжу. Стоїть дядько. Позаду всіх. Ніби чекає когось. Яка моя справа...

До нього підходять з камерою. Мимоволі прислухаюсь. Гучномовець зі сцени. Дядько ділить владу поміж трьома опозиціонерами, впевнено визначає, хто ким буде, президент, прем'єр, спікер..

Цікаво..

 - Хлопці, ви з якого каналу?

 - Інформаційна служба тра-та-та-та-та, - я нічого не зрозумів. Дядько повертається і швидко йде з майдану до вул Січових Стрільців.

 - А як  ви того дядька вибрали?

 - То випадкова вибірка

Хлопці віддаляються і сідають, нікого більше не вибираючи.

Цікаво, де це интирв"ю випливе?

Спільна молитва. За Україну і за людей.

Їду на вокзал

Підрізає авто. Цього разу я не спалахнув. Не до того. В нас спільна біда. В нас спільна країна. В нас спільна мета.

Ми йдемо! 

Слава Україні!