— Хочеш в кіно? 
— Я не хочу в кіно. Я хотіла прожити з тобою півстоліття, народити хлопчика, схожого на тебе, і померти в один день - з тобою. А в кіно - ні, не хочу. 

Марта Кетро

Заявка на мультсеріал для дітей

Напала депресія 

Вирішили з подругою зайти в паб відзначити і "відзначити" моє звільнення і її програний суд.
Я приїхала перша, зайшла у порожній зал, у півшостої в кабаках не так багато народу тусить. )) Хвилин через п"ять після мене в зал зайшли старший пан і дамочка років 35. Баришня поводилася так, ніби не дуже хотіла заходити в паб, або не зовсім комфортно почувалася. Сіла на край диванчика біля виходу, а потім на прохання свого супутника перемістилася за столик біля бару.
Описане вище згодом мені чемно підкинула пам"ять, коли довелося спілкуватися з міліцією.
Прийшла  подруга, сьорбаємо пиво, сидимо ділимося новинами, враженнями. Раптом за спиною хтось починає голосно говорити, а через хвилину згадувана вже дамочка рішуче прямує до сусіднього з нашим столика... боковим зором бачу рух, повертаю голову і ... то була фатальна помилка... Дамочці зносить дах вона кидається до перегородки  між нашими столиками з криками: "А вы вообще валите отсюда!" На крик повертає голову подруга і місцева божевільна хапає за свого столика настольну лампу на металевій основі і кидає подрузі в голову. Якби Танюшка не прикрилася рукою, то мала би розсічене залізякою обличчя.
Все сталося настільки швидко, що ніхто толком не встиг опам"ятатися. Охоронець схопив  за руки буйну, але вона вужем викрутилася, підскочила до менеджера врізала йому кулаком в око , вдарила посудомийку, яка необачно виглянула на шум, вхопила тяжеленну барну табуретку здійняла її над головою і хотіла нею розвалити голову охоронцеві, але її ззаду вхопив менеджер. Табуретка полетіла об підлогу і зламалася. Бармен натиснув тривожну кнопку .
Здається дивним, що здоровенний мужик не зміг скрутити жінку. Але "кажись" тут охоронці були заскочені зненацька і розгублені, плюс напевно не навчені битися з жінками (напевно активних нетверезих вболівальників не бояться скрутити і приложити фейсом об тейбл). Хай там як, а брутального поводження  з буйною відвідувачкою не було. Охоронець, схопив її ззаду за руки, щоб вона не розмахувала ними, так тьотка повислана ньому і почала всіх і все бити ногами, потім вирвалася і з воплями лягла на підлогу... охоронець і її супутник, який назвався її татом, і не дуже активно пхався в катавасію волоком витягли її надвір.
На виклик приїхало двоє міліціонерів , дамочці начепили наручники, бо вона і поліцаїв била, посадили в машину. Один лишився її пильнувати, інший пішов опитувати свідків. З вікна курилки було видно, як затримана вирвала руки з раручників і почала бити бідного міліціянта, машину і кричати диким голосом: "Люди спасите!"
Решту вечора ми почувалися центром всесвіту в пабі, бо весь персонал, навіть прибиральниця з посудомийкою приходили вибачатися, офіціанти і менеджери надавали швидку допомогу подрузі , щоб не було синців. Ну і заодно збільшили відсоток знижки на карточці
Попри шок ми  відверто посміялися з того, що не варто було в той день нікуди висовуватися, принаймні Тані, бо в неї цілий день траплялися дрібні трабли ))
Пік веселощів припав на момент, коли близько сьомої вечора приїхали з райвідділу розбиратися з інцидентом. на той час в пабі уже назбиралося досить народу. Завалився наряд правоохоронців, бармен рукою показав на наш столик і до нас підійшов пан майор записати свідчення. Народ потім ще довго поглядав на нас... чим це дві на вигляд пристойні пані зацікавили міліцію
отак і живемо... ні дня без пригод

Є у мене колеги-друзі, чи друзі- колеги. Якось так складалося в житті що з кожної роботи я в своє майбутнє забирала 1-2 друзів. Напевно то щастя...

тут ситуація цікава, люди, з яких склалася  майже сім"я, спочатку ставилися одні до одних з осторогою, ба, навіть, дещо вороже. В результаті двоє одружилися, а решта в тісну компанію колег-однодумців долучили свої родини... і прищепа прижилася. Тепер у нас майже плем"я )))

Є в нас традиція раз на два тижні вриватися усім кагалом до когось у гості і ... назвемо то гульбанити...

то приказка, а казка тільки починається...

Якось так складалися зірки, що в гості до одного колеги ми ніяк не могли потрапити, завжди зривалося заплановане. а минулої суботи нарешті зрослося.

Я спекла тортик, зробила салатик, накупила шоколадок дітям, записала в голову адресу і маршрут, сіла в маршрутку і їду. Вже в дорозі з"ясовую, що забула вдома телефон.

Тим часом мої друзяки вирішили поцікавитися наскільки я далеко від місця призначення, подзвонили мені... а трубку взяли мої домашні... пояснили, що я ворона, роззява і т. ін. "Приймаюча сторона" вольовим рішенням вирішила, що я могла не запам"ятати адреси, і  що господар дому іде мене зустрічати. Зустрілися ми з ним на зупинці, причому прийшли/доїхали одночасно.

А далі... чи так...  чи так...  Женя дзвонить жінці і каже, що знайшов мене у брамі сусіднього дому заплакану і загублену і веде до хати "подогреть и обобрать". Я підсміююся... а даремно...

Люди, які мене знають, як облуплену... і друзі, і мої домашні... а я ж, крім  того, що забула телефона, не давала підстав так думати... всі повірили і чекали побачити безпорадне, перелякане і заплакане створіння... ЯК ВОНИ ТАК МОГЛИ!!! І це при тому, що в усіх інших ситуаціях мене вважають тямущою, владною, а дехто і побоюється...

і всі дружно здивувалися, що я пам"ятаю адресу, знаю маршрут, знаю район, і пам"ятаю напам"ять всі номери телефонів і сім"ї і друзів...

Одне тішить, що тепер всі мають комплекс і сумлінно вчать про всяк випадок потрібні номери телефонів ...

отаке, малята